Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 203/1722/16-ц

провадження № 61-29682св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій В`ячеславович, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботя Аліса Віталіївна, Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_7 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко Сергій В`ячеславович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботя А. В., Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_7 , про визнання правочинів недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_8 , яка за час життя, 19 березня 2003 року, склала заповіт на його ім`я, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б. за реєстровим номером 1034. Відповідно до вказаного заповіту спадковим майном є квартира АДРЕСА_1 (з травня 2016 року - м. Дніпро).

Однак після звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини йому стало відомо про те, що вказану квартиру за підробленими документами його син ОСОБА_6 відчужив ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 23 березня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В., а потім ОСОБА_2 - за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В. 01 квітня 2016 року за реєстровим номером 214, відчужив цю квартиру на користь ОСОБА_3 .

Пізніше, за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В., 16 квітня 2016 року від ОСОБА_3 квартира перейшла до ОСОБА_4 , від якого за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В., 25 травня 2016 року - до ОСОБА_5 та стала її власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що спірна квартира була відчужена в період строку для прийняття спадщини та за підробленими документами, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В. 23 березня 2016 року за реєстровим № 192, та рішення про державну реєстрацію прав від 23 березня 2016 року, індексний номер 28895922, номер запису про право власності 13833657, за яким ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 ;

- договір дарування серії НАТ № 973449, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В. 01 квітня 2016 року за реєстровим № 214, та рішення про державну реєстрацію прав від 01 квітня 2016 року, індексний номер 29053170, номер запису про право власності 13975350, за яким ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру;

- договір купівлі-продажу серії НАТ № 049711, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. 16 квітня 2016 року за реєстровим № 186, та рішення про державну реєстрацію прав від 16 квітня 2016 року, індексний номер 29285641, номер запису про право власності 14194889, за яким ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру;

- договір купівлі-продажу серії НАТ №049780, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. 25 травня 2016 року за реєстровим № 276, та рішення про державну реєстрацію прав від 25 травня 2016 року, індексний номер 29755266, номер запису про право власності 14662825 за яким ОСОБА_5 набула право власності на спірну квартиру, а також покласти на відповідачів судові витрати.

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботя А. В., про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що вона є добросовісним набувачем права власності на спірну квартиру, оскільки не знала і не могла знати про те, що спірне житлове приміщення було відчужено з порушенням вимог законодавства України, законність правовстановлюючих документів на спірну квартиру перевірялась нотаріусами.

Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просила суд зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою, яка розташована по АДРЕСА_2 , та вселити її до спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 23 березня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В. за реєстровим № 192. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , а також зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до житлового приміщення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 права власності на неї не мав, оскільки не оформив спадщину у встановленому законодавством України порядку. Суд вважав, що продаж вказаної квартири відбувся з використанням підробленого свідоцтва про право власності від 18 червня 1999 року, у зв`язку з чим укладений правочин є фіктивним (вчинений без наміру створення правових наслідків) відповідно до положень частин першої та другої статті 234 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходив з того, що після визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 березня 2016 року наступні правочини з відчуження спірного майна визнанню недійсними не підлягають, позивач не був стороною цих угод, а як такий, що фактично володіє своєю власністю, має право на пред`явлення позову про визнання права власності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_5 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року змінено в частині обґрунтування мотивів.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що свідоцтво про право власності на житло від 18 червня 1999 року, за яким ОСОБА_6 є власником спірної квартири АДРЕСА_1 ), і на підставі якого 23 березня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, є чинним, ніким не оскаржувалося та не визнано в установленому законом порядку підробленим документом. Це унеможливлює визнання недійсним правочину на підставі положень статті 234 ЦК України.

Таким чином,висновки суду першої інстанції про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 і посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В. за реєстровим номером 192, є передчасними.

Оскільки в подальшому спірна квартира АДРЕСА_1 в установленому законом порядку за договором купівлі-продажу від 05 травня 2016 року була придбана ОСОБА_5 у ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є її добросовісним набувачем, то вона може бути витребувана від ОСОБА_5 лише з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи було підтверджено факт належності ОСОБА_8 спірної квартири на момент відкриття спадщини після її смерті. ОСОБА_1 у строк та у порядку, встановленому статтями 1269 1270 ЦК України, подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 234 ЦК України, вважаючи договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 23 березня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В., за реєстровим № 192, фіктивним.

Апеляційний суд не звернув увагу на наявність кримінального провадження за фактом шахрайства щодо квартири, власником якої була ОСОБА_8 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у грудні 2017 року, ОСОБА_5 заперечувала проти доводів касаційної скарги, зазначивши, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір найму спірної квартири, у зв`язку з чим останній фактично володів вказаною квартирою до моменту її відчуження. Доводи ОСОБА_1 про фіктивність оспорюваного правочину є помилковими, оскільки судом не досліджувалось питання про недійсність свідоцтва про право власності на квартиру.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2018 року цивільна справа № 203/1722/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу № 203/1722/16-ц призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботя А. В., Дніпропетровська міська рада, ОСОБА_7 , про визнання правочинів недійсними; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мазуренко С. В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботя А. В., про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення до житлового приміщення призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , про що Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, 24 грудня 2015 року вчинено актовий запис та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 5, т. 2, а. с. 128).

За життя ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений 19 березня 2003 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 1034 (а. с. 6), яким заповіла усе належне їй майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не було і з чого б не складалось, а також все те, на що вона матиме право, ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є сином ОСОБА_8 (т. 2, а. с. 72).

29 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_8 за заповітом від 19 березня 2003 року (т. 2, а. с. 3).

При цьому позивач подав нотаріусу оригінал договору купівлі-продажу квартири від 13 грудня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., зареєстрованого в реєстрі за № 5111 (т. 1, а. с. 8), згідно з яким ОСОБА_8 придбала за 12 650 грн у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 .

Вказана квартира на підставі цього договору зареєстрована на праві власності в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 24 грудня 1999 року в реєстровій книзі № 451п за реєстровим № 685-325 (т. 1, а. с. 8).

Також встановлено, що 23 березня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В., зареєстрований в реєстрі за № 122. За умовами цього договору ОСОБА_6 продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на цю квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію від 23 березня 2016 року за індексним номером 28895922, номер запису про право власності 13833657 (т. 1, а. с. 66, 79-80).

На підставі договору дарування від 01 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 214, ОСОБА_2 подарував придбану за договором від 23 березня 2016 року квартиру ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 88), право власності за якою зареєстровано 01 квітня 2016 року згідно з рішенням про державну реєстрацію, індексний номер 29053170, номер запису про право власності 13975350 (т. 1, а. с. 89).

За договором купівлі-продажу квартири від 16 квітня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстрованим в реєстрі за № 186, ОСОБА_3 продала вказану вище квартиру ОСОБА_4 , право власності за яким зареєстровано 16 квітня 2016 року згідно з рішенням про державну реєстрацію, індексний номер 29285641, номер запису про право власності 14194889 (т. 1, а. с. 83, 102).

За договором купівлі-продажу квартири від 25 травня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., зареєстрованим в реєстрі за № 276, ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 за ціною 80 000 грн (т. 1, а. с. 100), та 25 травня 2016 року за нею зареєстровано право власності на цю квартиру згідно з рішенням про державну реєстрацію прав, індексний номер 29755266, номер запису про право власності 14662825 (т. 1, а. с. 184).

Судами також встановлено, що підставою належності права власності на спірну квартиру при посвідченні договору купівлі-продажу від 23 березня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Дроботею А. В. зазначено свідоцтво про право власності на житло від 18 червня 1999 року, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження (наказу) від 18 червня 1999 року № 1с-171, зареєстрованого в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 320п-15, ксерокопія якого міститься в матеріалах справи (т. 1, а. с. 72).

Разом з тим за даними довідки КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 24 травня 2016 року № 5766, наданої нотаріусу П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на запит від 29 січня 2016 року, станом на 31 грудня 2012 року в інвентарній справі на об`єкт за адресою: АДРЕСА_3 , містяться відомості про право власності ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д. за реєстровим № 5111, зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» та записаного в реєстрову книгу № 451п за реєстровим № 685-325 (т. 2, а. с. 55 ).

Вказані обставини в повному обсязі узгоджуються з даними та документами, які містяться в інвентарній справі на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 22-69), в якій, окрім вище наведених документів про усіх власників до ОСОБА_8 , наявна довідка від 04 вересня 2012 року за вих. № 11751, адресована Управлінню праці та соціального захисту населення Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради, в якій КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» повідомляє, що згідно реєстраційних книг станом на 06 серпня 2012 року зареєстровано право власності за ОСОБА_8 , окрім іншого майна, на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 1999 року (т. 2, а. с. 50-51).

Також за даними відповіді КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 22 серпня 2016 року за вих. № 11596 запит щодо нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 , до КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Дроботі А. В. не надходив, відповідь не надавалась (т. 2, а. с. 68-69).

Крім того, згідно з відповіддю Дніпропетровської міської ради від 16 серпня 2016 року за вих. № 7/23-1344 розпорядження органу приватизації виконкому міської ради від 18 червня 1999 року № 1с-171 щодо передачі у власність шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 ніколи не видавалось (т. 2 а. с. 101-102).

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 635 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до вимог статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 зазначав про недійсність оспорюваних правочинів з огляду на те, що його син ОСОБА_6 не мав права на її відчуження, оскільки не був власником квартири.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, дійшов висновку, що за наявності свідоцтва про право власності на ім`я сина позивача ОСОБА_6 , яке позивачем не оспорено та не скасовано, підстави вважати, що укладені правочини вчинені з порушенням вимог закону, відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Скасовуючи рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд не врахував, що відсутність вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_6 у цьому позові сама по собі не вказує на правомірність порядку відчуження спірної квартири, оскільки на підтвердження протилежного позивачем надано належні і допустимі докази, які були досліджені та оцінені судом першої інстанції під час розгляду справи.

З моменту заведення спадкової справи № 31/2016 щодо майна ОСОБА_8 нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Черевко Н. О. з метою перевірки складу спадкового майна та у зв`язку з відсутністю у Державному реєстрі речових прав відомостей щодо реєстрації права власності на квартиру до КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» було направлено запит щодо особи - власника вказаної квартири.

У відповіді КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 04 травня 2016 року № 5766 на вказаний вище запит нотаріуса зазначено, що (станом на 31 грудня 2012 року) відповідно до інвентаризаційної справи за адресою: квартира АДРЕСА_1 , власником квартири є ОСОБА_8 .

Факт належності ОСОБА_8 на праві власності квартири АДРЕСА_1 підтверджується також листом КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 04 вересня 2012 року № 11751, відповідно до якого ОСОБА_8 набула вказану квартиру 13 грудня 1999 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., за реєстровим номером № 5111.

Таким чином, встановлено, що на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 квартира АДРЕСА_1 належала їй на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 13 грудня 1999 року, та відповідно увійшла до складу спадщини. Позивач ОСОБА_1 у строки та в порядку, передбачені статтями 1269 1270 ЦК України, подав заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_8 .

Матеріалами інвентризаційної справи на спірну квартиру підтверджується, що фактично на момент звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини право власності ОСОБА_8 у встановленому законом порядку не скасовано, підстави вважати ОСОБА_6 власником спірної квартири відстутні.

Встановлені під час розгляду справи обставини щодо особи власника квартири, якою була ОСОБА_8 , порядку набуття останньою спірної квартири у власність, а також відсутність доказів відчуження квартири на користь ОСОБА_6 вказують на неможливість укладення договору купівлі-продажу від імені останнього.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та як наслідок відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 .

Оскільки апеляційний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яке не відповідає вимогам закону, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до статті 413 ЦПК України.

Статтею 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, то з ОСОБА_5 як позивача за зустрічним позовом, за апеляційною скаргою якої було скасовано рішення суду першої інстанції, на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 323 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року скасувати, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 323 (одна тисяча триста двадцять три) грн, сплачений за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк