Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 203/2082/13-ц

провадження № 61-12606св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич Оксана Михайлівна, Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство Юстиція», ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року у складі судді Маймур Ф. Ф. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина. Короткий зміст позовних вимог

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич Оксани Михайлівни, Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція» (далі - ПП «Спеціалізоване підприємство Юстиція»), ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання дій незаконними, визнання недійсним виконавчого напису, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, скасування свідоцтва.

Позов мотивовано тим, що 10 травня 2006 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 50/в, в забезпечення виконання якого між позивачем та банком укладений іпотечний договір №1 від 11 травня 2006 року, предметом якого є належні позивачу на праві власності нежитлові будівлі по АДРЕСА_1.

30 травня 2008 року приватним нотаріусом Хомич О. М. вчинено виконавчий напис для стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а 13 січня 2012 року нотаріусом посвідчено свідоцтво про придбання ОСОБА_2. за результатами прилюдних торгів нерухомого майна, яке було предметом іпотеки.

Посилаючись на порушення іпотекодержателем вимог законодавства, яке регулює звернення стягнення на іпотечне майно в досудовому порядку, зокрема на ненадіслання іпотекодержателем позивачу вимоги про усунення порушень основного (забезпеченого) зобов'язання, відсутність порушень іпотечного договору з боку позивача, не безспірність заборгованості за основним (кредитним) зобов'язанням внаслідок часткового погашення позичальником боргу, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. від 30 травня 2008 року, зареєстрований у реєстрі за № 1875, стосовно стягнення суми в розмірі 185 667,51 доларів США за рахунок продажу нерухомого майна нежитлових будівель, які належать ОСОБА_1.; визнано недійсними прилюдні торги від 10 січня 2012 року, проведені ПП «СП «Юстиція» з продажу належного ОСОБА_1. нерухомого майна (нежитлових будівель) на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. від 30 травня 2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1875, та результатами яких оформлені актом про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна, затвердженого Кіровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області від 12 січня 2012 року; скасовано свідоцтво про придбання майна, видане ОСОБА_2., посвідчене державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Писарєвою Н. С., зареєстроване в реєстрі за № 2-85 від 30 січня 2012 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий напис вчинений нотаріусом без дотримання норм Закону України «По нотаріат», Закону України «Про іпотеку», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій та за відсутності документів, які підтверджують безспірність заборгованості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції від 04 червня 2013 року, з апеляційною скаргою у вересні 2017 року звернулась ОСОБА_4., яка не брала участі у справі, та посилаючись на порушення оскаржуваним рішенням своїх прав, просила скасувати його в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4. відхилено, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_4., погодився з його висновками про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки суду не представлена письмова вимога, надіслана на адресу позичальника/іпотекодавця про наявність порушення основного зобов'язання із вимогою його усунути протягом 30 днів та невиконання адресатами такої вимоги у вказаний строк, а також не знайшла свого підтвердження безспірність вимог кредитора щодо розміру заборгованості, оскільки зі змісту виконавчого напису встановити документи, на підставі яких нотаріус дійшов висновку про безспірність таких вимог, а також обґрунтованість та достовірність зазначеного кредитором розміру заборгованості неможливо. Також апеляційний суд дійшов висновку, що незалучення ОСОБА_4. до участі у справі не потягло неправильність оскаржуваного рішення суду та не призвело до порушення її прав та законних інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2018 року ОСОБА_4. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2. з вересня 2008 року по квітень 2014 року; у січні 2012 року ОСОБА_2. на прилюдних торгах придбано спірні нежитлові будівлі та зареєстровано право власності на них відповідно до чинного законодавства, а тому спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Зважаючи на викладене, вважала, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що оскаржуваним рішенням не порушені її права та інтереси, оскільки судом вирішувалось питання щодо спільного майна подружжя.

Зазначала, що підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням № 68/5, але в даному випадку, такі не встановлені. Позовна вимога про визнання прилюдних торгів недійсними не може безумовно вважатися похідною від вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, і має розглядатися судами у контексті правомірності/неправомірності правочину. Суд першої інстанції помилково відхилив доводи представника ОСОБА_2. про застосування позовної давності, виходячи з того, що строк переривався зверненням позивача до суду з позовом у серпні 2009 року, який залишений без розгляду, що, в свою чергу, не зупиняє перебігу позовної давності. Апеляційний суд фактично відмовився від виконання покладених на нього функцій та не переглядав рішення суду першої інстанції за усіма доводам, наведеним нею в апеляційній скарзі.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1. на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу ОСОБА_4. відхилити, посилаючись на те, що спірне майно було передано до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю «Валора ЛТД», а в подальшому передано ОСОБА_6. та відчужено за договором купівлі-продажу ОСОБА_5. Всі дії відносно вказаного майна відбувалися у період перебування ОСОБА_4. у шлюбі з відповідачем, і їй було достеменно відомо про дії чоловіка та про отримання ним коштів за передане майно, які були використані в інтересах сім'ї. Крім того, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року скасовано ухвалу суду про залишення його позову, поданого в серпні 2009 року, без розгляду, у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

У липні 2018 року ОСОБА_4. подала до Верховного Суду письмові пояснення з приводу доводів, викладених ОСОБА_1. у відзиві на касаційну скаргу.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 надав до суду письмові пояснення на пояснення ОСОБА_4.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 203/2082/13-ц з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу № 203/2082/13-ц призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 травня 2006 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір № 50/в, за умовами якого позичальник отримав кредит, зобов'язавшись його повернути в строк та в порядку, що визначні умовами договору.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором, 11 травня 2006 року між банком, як іпотекодержателем, та ОСОБА_1., як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір № 1, предметом якого виступило належне позивачу на праві власності нерухоме майно - нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (згідно рішення міської ради від 08 грудня 2004 року № 46/22).

30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на іпотечне майно, належне позивачу, для задоволення вимог іпотекодержателя ПАТ «ВіЕйБі Банк» зі стягнення заборгованості за кредитним договором № 50/в від 10 травня 2006 року в розмірі 185 667,51 доларів США, в тому числі процентів за користування кредитними коштами.

11 червня 2008 року державним виконавцем Кіровського ВДВС ДМУЮ відкрито виконавче провадження ВП №7829644 з виконання спірного виконавчого напису нотаріуса, а 28 листопада 2008 року призначено експерта - суб'єкта оціночної діяльності для здійснення оцінки іпотечного нерухомого майна та зупинено виконавче провадження.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2009 року задоволено заяву ОСОБА_1. про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі спірного виконавчого напису, а 28 жовтня 2011 року ухвалою того ж суду скасовано вказані заходи забезпечення позову.

11 листопада 2011 року державним виконавцем Кіровського ВДВС ДМУЮ поновлено виконавче провадження ВП №7829644 із зазначенням у постанові про надходження висновку експерта - суб'єкта оціночної діяльності щодо вартості іпотечного нерухомого майна позивача.

21 грудня 2011 року між Кіровським ВДВС ДМУЮ та ПП «СП Юстиція» укладено договір №08/564/11/І-18н про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки), а 22 грудня 2011 року на адресу позивача та інших учасників виконавчого провадження було направлено повідомлення від ПП «СП Юстиція» про дату, час та місце проведення прилюдних торгів з продажу предмета іпотеки, належного позивачу. Така ж інформація про призначення торгів на 10 січня 2012 року була розміщена в друкованих ЗМІ, а саме в газеті «Народная правда» випуск №51 (506) від 22 грудня 2011 року та №52 (507) від 29 грудня 2011 року, в газеті «Лица» випуск №102 (812) від 23 грудня 2011 року та випуск №104 (814) від 30 грудня 2011 року.

10 січня 2012 року відбулися прилюдні торги з продажу нерухомого майна, переможцем став учасник №1 - відповідач ОСОБА_2. На торгах був присутній і представник позивача (боржника) - третя особа ОСОБА_3, який підписав відповідний протокол присутності, зазначивши, що зауважень до процедури торгів не має.

12 січня 2012 року державним виконавцем Кіровського ВДВС ДМУЮ складено акт про проведення прилюдних торгів, а 13 січня 2012 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №7829644.

13 січня 2012 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори на підставі акту про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна, затвердженого Кіровським ВДВС ДМУЮ від 12 січня 2012 року, видано свідоцтво про придбання ОСОБА_2. з прилюдних торгів нерухомого майна - предмета іпотеки, належного позивачу.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. від 30 травня 2008 року; визнано недійсними прилюдні торги від 10 січня 2012 року, проведені ПП «СП «Юстиція» з продажу належного ОСОБА_1. нерухомого майна (нежитлових будівель) на підставі вказаного виконавчого напису; скасовано свідоцтво про придбання цього майна, видане ОСОБА_2.

Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 квітня 2014 року.

У вересні 2017 року з апеляційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року звернулась ОСОБА_4., яка не брала участі у справі, проте посилаючись на порушення оскаржуваним рішенням своїх прав, оскільки під час придбання спірного майна ОСОБА_2. перебував з нею у шлюбі, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України

«Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, чинна на момент вчинення нотаріальної дії Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (далі - Інструкція).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з пунктом 283 Інструкції, зокрема, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень.

Відповідно до частини першої пункту 284 вказаної вище Інструкції нотаріус вчиняє виконавчий напис якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений Інструкцією, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень, письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається після спливу тридцятиденного строку з моменту повідомлення позичальника про усунення порушень.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 49 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) зазначила, що повідомлення іпотекодавця необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

З урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_4., яка не брала участі у справі та не була стороною спірних правовідносин, врахував, що матеріали справи не містять письмову вимогу, надіслану позичальнику/іпотекодавцю про наявність порушення основного зобов'язання із вимогою його усунути протягом 30 днів; відсутність доказів безспірності вимог кредитора щодо розміру заборгованості, та дійшов обґрунтованого висновку, що виконавчий напис вчинений нотаріусом без дотримання норм Закону України «По нотаріат», Закону України «Про іпотеку» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час відкриття апеляційного провадження) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційний суд поновив ОСОБА_4. строк на апеляційне оскарження рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року та переглянув його по суті.

Висновок апеляційного суду, що право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2. не зареєстровано у встановленому Законом порядку, і це свідчить про недоведеність факту набуття ним у власність цього майна, є помилковими, оскільки відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження 12-128гс18), правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством.

Проте вказаний висновок апеляційного суду не впливає на правильність вирішення спору по суті, а відповідно до положень частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:В. С. Жданова С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко