Постанова

Іменем України

08 липня 2022 року

м. Київ

справа № 203/3136/19

провадження № 61-11724св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЛОК», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 березня 2021 року у складі судді Яркіної С. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Кочеткової І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛОК», ОСОБА_2 про стягнення збитків, заподіяних невиконанням рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛОК» (далі - ТОВ «ВАЛОК), ОСОБА_2 про стягнення збитків, заподіяних невиконанням рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010 на його користь з ТОВ «ВАЛОК» та ОСОБА_2 солідарно стягнено за договором позики 1 297 923,43 грн основного боргу, 1 624 274,70 грн пені, а всього - 2 922 198,13 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2011 року рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 06 грудня 2012 року порушена справа про банкрутство ТОВ «ВАЛОК» № 5002-3/4321-2012, провадження в якій відбувалось за правилами, встановленими Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 18 січня 2013 року).

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10 квітня 2013 року його грошові вимоги до ТОВ «ВАЛОК» визнані в сумі 2 922 198,13 грн, відносно боржника застосовано судову процедуру банкрутства розпорядження майном.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12 серпня 2015 року його заяву про відновлення провадження у справі Господарського суду АР Крим № 5002-3/4321-2012 задоволено, прийнято справу до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20 травня 2019 року затверджено мирову угоду, укладену 07 травня 2019 між ТОВ «ВАЛОК» та кредиторами в особі голови комітету кредиторів; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду АР Крим від 06 грудня 2012 року; провадження у справі про банкрутство ТОВ «ВАЛОК» закрито.

Станом на 01 серпня 2019 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили 09 лютого 2011 року, відповідачі не виконали, грошові кошти йому не повернули, з урахуванням чого, на його думку, з відповідачів на його користь підлягають нарахуванню та стягненню 3 % річних за період з 09 лютого 2011 року до 01 серпня 2019 року, що становить 750 805,00 грн, та інфляційні втрати у сумі 4 920 676,64 грн.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «ВАЛОК» та ОСОБА_2 на його користь 3 % річних у розмірі 750 805,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 920 676,64 грн, а всього 5 671 481,64 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 червня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що за умовами мирової угоди було змінено та визначено інші строки сплати боргу, щодо вимог про стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат за період з 09 лютого 2011 року до 06 грудня 2012 року позивач пропустив строк позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник посилався на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про те, що вимоги позивача про стягнення з ТОВ «ВАЛОК» 3 % річних та інфляційних втрат за період з 09 лютого 2011 року до 06 грудня 2012 року пред`явлені зі спливом строку позовної давності.

Цей висновок ґрунтується на тому, що введення мораторію на пред`явлення вимог у справі про банкрутство ТОВ «ВАЛОК» № 5002-3/4321-2012 не зупиняло перебіг строку позовної давності за вказаними вимогами, але такий висновок суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 16/137б/83б/22б.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/32377/15-ц (провадження № 61-29406св18) зазначено, що сплив строку позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язань навіть за наявності судового рішення про відмову в позові на підставі спливу позовної давності.

Оскільки рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська набрало законної сили 09 лютого 2011 року, а 06 грудня 2012 року було порушено провадження про банкрутство ТОВ «ВАЛОК» у справі № 5002-3/4321-2012 і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, то позивач мав право на стягнення 3 % річних зі стягнутої рішенням суду суми і втрат від інфляції, але, як зазначили в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій, пропустив строк позовної давності, а тому було відмовлено у задоволенні позову.

Крім того, позивач вказував, що позовні вимоги було пред`явлено до двох відповідачів, оскільки рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2011 року у справі № 2-1169/10 було стягнуто солідарно з ТОВ «ВАЛОК» та ОСОБА_2 2 923 928,13 грн.

Щодо ОСОБА_2 , як солідарного боржника, не порушувалося провадження у справі № 5002-3/4321-2012 про банкрутство і він не подавав заяви про застосування строків позовної давності, але суди проігнорували вказані обставини і відмовили в задоволенні позову як до двох відповідачів. За таких обставин оскаржувані судові рішення не можуть бути визнані законними, обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам процесуального закону, а тому підлягають скасуванню.

Також зазначав, що суди дійшли висновку про те, що умовами мирової угоди в процедурі банкрутства, які затверджені ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 5002-3/432-2012, було змінено розмір грошового зобов`язання та строк його виконання, визначеного рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010 щодо боржника ТОВ «ВАЛОК».

Однак Верховний Суд у постанові від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р. Б-7346/2-1) дійшов висновку про те, що суди, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача спірної суми пені, нарахованої позивачем на суму зобов`язань відповідача за договором, що виникли після порушення щодо відповідача справи про банкрутство, дійшли цього висновку при неправильному тлумаченні та застосуванні до спірних правовідносин положень статей 1, 12 Закону України «Про банкрутство», в редакції Закону України від 30 червня 1999 року №784-ХІV(чинній до 19 січня 2013 року), неправильно застосувавши до спірних правовідносин норми права щодо порядку нарахування санкцій на суму поточної заборгованості боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, оскаржувані судові рішення були постановлені судами першої та апеляційної інстанцій після прийняття Верховним Судом постанови від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р. Б-7346/2-19), а тому викладені у цій постанові правові висновки мали бути враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 203/3136/19 із Запорізького районного суду Запорізької області.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла цивільна справа № 203/3136/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2011 року, у справі № 2-1169/2010 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ВАЛОК» про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнено зі ОСОБА_2 та ТОВ «ВАЛОК» як солідарних боржників на користь ОСОБА_1 : 1 297 923,43 грн суму основного боргу за договорами позики № 1 та № 2 від 15 серпня 2009 року; 1 624 274,70 грн суму пені; витрати на оплату державного мита в сумі 1 700,00 грн та 30,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу, а всього - 2 923 928,13 грн (т. 1, а. с. 65, 66).

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010 набрало законної сили 09 лютого 2011 року.

23 березня 2011 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська видано виконавчий лист № 2-1169/2010 про стягнення з ТОВ «ВАЛОК» на користь ОСОБА_1 2 923 928,13 грн, який 14 квітня 2020 року повернено стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з пропущеним строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання (т. 1, а. с. 206, 207).

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2012 року порушено провадження у справі № 5002-3/4321-2012 про банкрутство боржника ТОВ «ВАЛОК», провадження в якій відбувалося за правилами, встановленими Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов`язанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження у справі про банкрутство (т. 1 а. с. 68).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12 серпня 2015 року справу Господарського суду Автономної Республіки Крим № 5002-3/4321-2012 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство ТОВ «ВАЛОК» прийнято до свого провадження (т. 1, а. с. 69-71).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20 травня 2019 року у справі № 5002-3/4321-2012 затверджено мирову угоду, укладену 07 травня 2019 року між ТОВ «ВАЛОК» та кредиторами в особі голови комітету кредиторів; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою Господарського суду АР Крим від 06 грудня 2012 року; провадження у справі про банкрутство ТОВ «ВАЛОК» закрито (т. 1, а. с. 225-232).

Мирова угода укладена відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка діяла до набуття чинності Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») (п. 1.3 мирової угоди).

Вказаною мировою угодою, крім іншого, визначено, що:

- кредиторські вимоги ОСОБА_1 визначені в сумі 2 923 928,13 грн (які визнані ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року, з яких 1 299 653,43 грн відносяться до четвертої черги вимог кредиторів, а 1 624 274,70 грн - до шостої черги вимог кредиторів (п. 2.1 мирової угоди);

- грошові вимоги кредитора четвертої та шостої черги ОСОБА_1 у розмірі 1 608 160,47 грн, що становить 55 відсотків від загальної суми його грошових вимог, підлягають спрощенню (списанню) відповідно до умов цієї мирової угоди. Залишок грошових вимог у розмірі 1 315 767,66 грн боржник ТОВ «ВАЛОК» зобов`язується погасити рівними частками по 73 098,20 грн щомісяця протягом 18 місяців з дня закінчення строку, встановленого для виконання зобов`язань боржника перед кредитором першої черги, згідно з графіком (додаток № 2 до мирової угоди) (п. 3.4 мирової угоди);

- вимоги кредиторів, по яких проведені розрахунки, згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними (п. 3.8 мирової угоди);

- з моменту затвердження цієї мирової угоди вважається, що досягнуто згоди між кредиторами та боржником щодо умов та порядку задоволення вимог кредиторів (п. 3.9 мирової угоди);

- за невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами згідно з умовами цієї мирової угоди боржник несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п. 3.10 мирової угоди);

- з моменту затвердження цієї мирової угоди всі виконавчі провадження щодо боржника підлягають закінченню, знімаються всі арешти та заборони стосовно нерухомого майна боржника ТОВ «ВАЛОК» (п. 3.11 мирової угоди);

- погашення вимог кредиторів відносно цивільно-правових зобов`язань, яке відбувається внаслідок застосування частини другої статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», необхідно вважати припинення цих зобов`язань відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, згідно з якою зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором (п. 3.14 мирової угоди).

Розділом 6 мирової угоди затверджено додаток № 1 «Список кредиторів», додаток № 2 «Графік розрахунку боржника ТОВ «ВАЛОК» з кредиторами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 », додаток № 3 «Зобов`язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», крім вимог кредиторів, забезпечених заставою».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 20 травня 2019 року у справі № 5002-3/4321-2012 залишено без змін (т. 1, а. с. 233-235).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010.

Згідно зі статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) зазначено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частин першої, другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу вимог закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20) викладено висновок, що стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Суд встановив, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2012 року у справі № 5002-3/4321-2012 порушено провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «ВАЛОК» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов`язанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження по справі про банкрутство.

За частиною першою статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) боржник - юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності або фізична особа за зобов`язаннями, які виникли у фізичної особи у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов`язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До складу грошових зобов`язань боржника, в тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включається неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що у межах справи про банкрутство розглядається питання про погашення грошових зобов`язань банкрута, які пов`язані з його підприємницькою діяльністю.

Відповідно до частин другої, третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; - забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; - не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; - зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; - не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство (частина сьома статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Суди встановили, що 07 травня 2019 року на стадії виконання судового рішення у справі № 2-1169/2010 між сторонами укладена мирова угода, затверджена ухвалою Господарського суду Київської області від 20 травня 2019 року у справі № 5002-3/4321-2012.

Відповідно до умов вказаної мирової угоди сторони фактично розстрочили сплату заборгованості, яка була визначена рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010 та встановили інших порядок та строки розрахунків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки враховуючи той факт, що 07 травня 2019 року укладено мирову угоду, що затверджена судом 20 травня 2019 року, якою погоджено сплату боргу в інші, ніж в рішенні Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010 строки, а тому не є простроченим зобов`язання відповідачів (боржників) щодо сплати боргу, визначеного рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-1169/2010, що виключає підстави для нарахування та стягнення встановленого законом індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за період з дня, коли ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2012 року у справі № 5002-3/4321-2012 порушено провадження у справі про банкрутство боржника ТОВ «ВАЛОК» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов`язанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження у справі про банкрутство.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності до вимог з 09 лютого 2011 року до 06 грудня 2012 року, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до положень статей 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову.

У листопаді 2020 року ТОВ «ВАЛОК» звернулося до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності до вимог з 09 лютого 2011 року до 06 грудня 2012 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Позивач звернувся до суду з позовом 30 серпня 2019 року, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період 09 лютого 2011 року до 06 грудня 2012 року заявлені поза межами трирічного строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/32377/15-ц (провадження № 61-29406св18), як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності та ненастанням строку виконання зобов`язання, а не у зв`язку з припиненням зобов`язання.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р. Б-7346/2-1) є безпідставним, оскільки висновки, викладені у вказаній постанові, стосуються вимог поточного кредитора, а позивач у справі, що розглядається, є конкурсним кредитором.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, судами було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко