Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 203/3163/14-ц

провадження № 61-7568св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року у складі судді Казака С. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву обґрунтовувано тим, що 11 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11232961000, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 115 000,00 дол. США зі сплатою 12,4% річних та строком повернення кредиту до 11 жовтня 2021 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 11 жовтня 2007 року № 11232961000/3.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступник АКІБ «УкрСиббанк») та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого останній набув права кредитора за кредитним договором від 11 жовтня 2007 року.

Позичальник ОСОБА_1 своїх зобов`язань належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 17 квітня 2014 року виникла заборгованість за кредитним договором № 11232961000 у розмірі 2 006 205,96 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 1 259 945,26 грн, заборгованості за відсотками в сумі 746 260,71 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11232961000 у розмірі 2 006 205,96 грн та судові витрати у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що 06 квітня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» направило на адресу позичальника ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове виконання всіх зобов`язань за кредитним договором, а 09 липня 2009 року - вимогу про звільнення майна, що є предметом іпотеки. Вказана вимога про дострокове виконання всіх зобов`язань за кредитним договором була отримана позичальником ОСОБА_1 06 квітня 2009 року.

Таким чином, банк відповідно до умов кредитного договору (пункти 5.3, 12) та частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов`язання.

З позовом у цій справі ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду 08 травня 2014 року, з пропуском трирічного строку позовної давності до вимоги про стягнення основної заборгованості.

У зв`язку зі зміною строку виконання зобов`язань позивач не мав права на подальше нарахування відсотків, тому позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками в сумі 746 260,71 грн, які нараховані станом на 17 квітня 2014 року, суди вважали безпідставними.

Крім того, з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 за кредитним договором припинилась, тому позивач втратив право на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

29 квітня 2020 року ТОВ «Укрдебт Плюс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку позовної давності у цій справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на переривання цього строку відповідно до положень статті 264 ЦК України, оскільки у червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору удаваним правочином, застосування наслідків удаваного правочину (справа

№ 2-1501/2011 (2-795/11)). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2011 року, яке набрало законної сили 08 вересня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статтям 257 261 267 ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у вересні 2020 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів ТОВ «Укрдебт Плюс», зазначав про законність та обґрунтованість рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року та просив залишити їх без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укрдебт Плюс», витребувано із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 203/3163/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

11 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11232961000, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 115 000,00 дол. США, що еквівалентно 580 750,00 грн, та зобов`язався повернути кредит до 11 жовтня 2021 року щомісячними ануїтетними платежами згідно з графіком повернення кредиту, сплативши 12,4 % річних за користування грошовими коштами, а також інші обов`язкові платежі.

Згідно з пунктом 12.1 кредитного договору відповідно до статей 525 611 ЦК України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього договору, та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і неусунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня від дати одержання вказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32-й календарний день від дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів від дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41-й календарний день від дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором банком приймається застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення) згідно з договором іпотеки від 11 жовтня 2007 року №11232961000/1, а саме квартири, загальною площею 60,4 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю ОСОБА_1 .

Також на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 11 жовтня 2007 року № 11232961000/3.

За умовами договору поруки ОСОБА_2 як поручитель зобов`язалася перед кредитодавцем відповідати солідарно та в повному обсязі разом із позичальником ОСОБА_1 за невиконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2007 року № 11232961000.

06 квітня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» направило на адресу позичальника ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове виконання всіх зобов`язань за кредитним договором, а 09 липня 2009 року - вимогу про звільнення майна, що є предметом іпотеки (т. 1, а. с. 110, 111, т. 2, а. с. 126).

Вказана вимога банку про дострокове виконання всіх зобов`язань за кредитним договором була отримана ОСОБА_1 06 квітня 2009 року, про що міститься відповідний підпис позичальника (т. 2, а. с. 126).

08 грудня 2011 року між правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» - ПАТ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав за кредитами, за яким ПАТ «Дельта Банк» набуло права нового кредитора за договором про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2007 року № 11232961000 та договором поруки №11232961000/3 від 11 жовтня 2007 року (т. 1, а. с. 35-41).

16 квітня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» направило ОСОБА_1 , ОСОБА_2 письмові вимоги про необхідність сплати заборгованості, зазначивши, що у випадку невиконання такої вимоги банк вправі звернутись до суду із позовом про дострокове повернення кредиту.

Зазначені письмові вимоги ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконали.

Згідно з розрахунком, наданим ПАТ «Дельта Банк» до суду першої інстанції, заборгованість ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2007 року № 11232961000 станом на 17 квітня 2014 року складає 2 006 205,96 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 1 259 945,26 грн, заборгованості за відсотками - 746 260,71 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 07 листопада 2019 року № 2082/К ТОВ «Укрдебт Плюс» є правонаступником ПАТ «Дельта Банк».

11 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності, в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку із пропуском банком строку позовної давності у цій справі (т. 2, а. с. 20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/11945/15-ц (провадження

№ 61-14062св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за відсотками

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення з відповідачів кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій виходили з неможливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, а також з того, що позивач звернувся до суду з позовом до боржника з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено боржником ОСОБА_1 , і правовідносини за договором поруки від 11 жовтня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , припинилися на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - до 11 жовтня 2021 року.

Водночас кредитним договором також передбачено право кредитора вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, у тому числі у випадку невиконання чи прострочення виконання позичальником своїх грошових зобов`язань за договором, із кореспондуючим до нього обов`язком позичальника здійснити таке дострокове повернення за вимогою кредитора (пункт 12.1).

До закінчення строку дії кредитного договору, а саме 06 квітня 2009 року, АКІБ «УкрСиббанк» направило на адресу позичальника ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове виконання всіх зобов`язань за кредитним договором. Зазначена вимога була отримана ОСОБА_1 06 квітня 2009 року.

З урахуванням положень пункту 12.1 кредитного договору боржник повинен був виконати зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на 32-й календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. Таким строком є 07 травня 2009 року.

Таким чином, направивши вимогу про дострокове погашення кредиту, АКІБ «УкрСиббанк» на власний розсуд змінило умови основного зобов`язання, зокрема щодо строку дії договору.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, який було змінено у зв`язку з пред`явленням кредитором позичальнику досудової вимоги, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні вимог банку в частині стягнення процентів за користування кредитом, розрахованих станом на 17 квітня 2014 року, саме з підстав їх необґрунтованості, а не пропуску строку, визначеного статтею 257 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення основної заборгованості за кредитом

ОСОБА_1 не заперечував факт прострочення зобов`язання за кредитним договором і 11 лютого 2019 року звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження 14-252цс18) викладено правовий висновок про те, що, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

За таких обставин застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог.

Суди встановили, що, пред`явивши ОСОБА_1 06 квітня 2009 року досудову вимогу щодо погашення заборгованості, яку останній не виконав, кредитор таким чином змінив строк дії кредитного договору, який настав 07 травня 2009 року - на 32-й календарний день від дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за кредитом за спливом строку позовної давності, суди керувалися частиною четвертою статті 267 ЦК України і правильно виходили з того, що позичальник ОСОБА_1 допустив неналежне виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту, у зв`язку з чим у нього перед ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «Укрдебт Плюс», виникла заборгованість, що підтверджується наданим банком розрахунком та не спростовано ОСОБА_1 . Разом з цим ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, про наслідки застосування якого заявив ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про стягнення основної заборгованості за кредитом з ОСОБА_2 як поручителя ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками судів про неможливість стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 як поручителя.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

У цій справі, зважаючи на те, що банк змінив строк дії кредитного договору, звернувшись 06 квітня 2009 року до позичальника з досудовою вимогою, вимоги до поручителя як солідарного боржника необхідно було пред`явити шляхом звернення до суду з відповідним позовом протягом шести місяців від моменту настання нового строку. Водночас з позовом у цій справі банк звернувся у травні 2014 року, що вказує на неможливість стягнення кредитної заборгованості з поручителя.

У касаційній скарзі ТОВ «Укрдебт Плюс» зазначало про переривання строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості відповідно до положень статті 264 ЦК України, оскільки у червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору удаваним правочином, застосування наслідків удаваного правочину (справа № 2-1501/2011 (2-795/11)). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2011 року, яке набрало законної сили 08 вересня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Таким чином, на думку заявника, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 257 261 267 ЦК України.

На переконання колегії суддів, доводи касаційної скарги про переривання боржником строку позовної давності шляхом пред`явлення ним у червні 2010 року позову до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору удаваним правочином ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм статті 264 ЦК України, оскільки такі дії боржника не свідчать про визнання ним боргу.

Інших підстав для переривання строку позовної давності заявник не зазначив, незважаючи на його узагальнені доводи про неправильне застосування судами положень статті 264 ЦК України.

Обрана ТОВ «Укрдебт Плюс» тактика захисту своїх прав як нового кредитора по суті також побудована на запереченні факту зміни строку дії кредитного договору у 2009 році. Заявник вважає, що суди неправильно оцінили зміст листа «УкрСиббанку», який, на переконання заявника, мав інформаційний характер та стосувався дострокового повернення кредиту.

Підстав для переривання строку позовної давності у зв`язку з частковим погашенням заборгованості заявник у касаційній скарзі не зазначає, як і не зазначає про необхідність врахування розрахунків заборгованості.

Не спростовують висновків судів попередніх інстанцій також посилання заявника на необхідність врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/11945/15-ц (провадження № 61-14062св18), згідно з якою строк позовної давності розраховується окремо за кожним платежем, оскільки у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, банк відповідно до положень пункту 12.1 кредитного договору самостійно змінив строк виконання зобов`язання.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк