Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 203/3472/17

провадження № 61-13497св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Католікяна М. О., від 18 жовтня

2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., від 17 червня

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) «ОТП Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ«ОТП Банк», Банк), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 лютого 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-301/031/2006 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит на загальну суму 53 000 доларів США зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі фіксованої процентної ставки 11 % річних з кінцевим терміном повернення до 17 лютого 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 17 лютого 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-301/026/2006 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов`язань перед Банком за кредитним договором № ML-301/031/2006.

Всупереч умов договорів кредиту та поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконують взяті на себе зобов`язання, порушують графік повернення кредитних коштів, внаслідок чого за кредитним договором станом

на 25 липня 2017 року утворилася заборгованість в загальному розмірі 63 018, 22 доларів США, яка складається із 43 707, 62 доларів США заборгованості по кредиту та 19 310, 60 доларів США заборгованості по процентам, яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року позов АТ «ОТП Банк» задоволено. Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 лютого 2006 року № ML-301/031/2006 в сумі

63 018,22 доларів США, з яких основна заборгованість - 43 707, 62 доларів США; проценти - 19 310, 60 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Встановивши, що відповідачі не виконують взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що полягає у простроченні сплати заборгованості по кредиту, а також процентів за користування кредитними коштами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «ОТП Банк».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року - без змін.

Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про доведеність факту невиконання відповідачами обовязків, що випливають з кредитного договору та договору поруки, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Апеляційним судом враховано, що ухвалою районного суду від 03 травня 2019 року у справі було призначено судову економічну експертизу, яка не була проведена у зв`язку із невиконанням клопотання експерта. При цьому в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 клопотань про призначення економічної експертизи не заявляла.

Вказавши на необхідність дотримання розумних строків розгляду цивільної справи, врахувавши, що відповідач ОСОБА_2 приймала участь у судовому засіданні, за результатами проведення якого було ухвалено рішення суду від 18 жовтня 2019 року, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення судом першої інстанції розгляду справи через неявку представника відповідача.

Колегія суддів не вбачала підстав для розгляду заяви ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, пославшись на те, що остання не подавала таку заяву до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, від 05 жовтня 2020 року у справі № 263/11337/19, від 01 жовтня 2020 року у справі № 513/870/15-ц,

від 17 квітня 2019 року у справі № 367/4444/14-ц.

Заявник зазначає, що не є фахівцем у галузі права та не обізнана в юридичних і процесуальних питаннях, а тому відсутність у судовому засіданні її представника за наявності обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи фактично позбавило її можливості брати участь у судовому засіданні на рівних засадах з іншою стороною, яка була представлена адвокатом, чим було порушено принцип змагальності цивільного процесу та її право на користування правничою допомогою.

Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заявлене нею клопотання про призначення судової економічної експертизи, а суд апеляційної інстанції аналогічне клопотання проігнорував, не прийняв за результатами його розгляду жодного процесуального рішення, навпаки зазначивши в оскарженій постанові, що таке клопотання відповідачем в апеляційному суді не заявлялося.

Також судами попередніх інстанцій не надано оцінку її доводам щодо пропуску Банком строку позовної давності, припинення поруки за договором № SR-301/026/2006 від 17 лютого 2006 року та недотримання

АТ «ОТП Банк» процедури досудового врегулювання спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «ОТП Банк», поданий його представником - адвокатом Вакулою Д. М., в якому представник позивача просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вважає, що судами попередніх інстанцій було дотримано норми матеріального та процесуального права, а дії відповідача ОСОБА_2 спрямовані на затягування розгляду справи. Звертає увагу касаційного суду, що прохальна частина поданого ОСОБА_2 відзиву не містить вимоги про застосування строків позовної давності, а крім того такий строк на день пред`явлення позову банком не сплив.

Наголошує, що укладеним між банком та ОСОБА_1 додатковим договором до кредитного договору не збільшено відповідальність позичальника та поручителя, окрім того підписуючи договір поруки

ОСОБА_2 погодилася на майбутні зміни у зобов`язанні, що випливають з договору кредиту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-301/031/2006, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит на загальну суму 53 000 доларів США зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі фіксованої процентної ставки 11 % річних з кінцевим терміном повернення

до 17 лютого 2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 17 лютого 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-301/026/2006, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов`язань перед Банком за кредитним договором

№ ML-301/031/2006.

Згідно наданого Банком розрахунку, станом на 25 липня 2017 року, за кредитним договором № ML-301/031/2006 утворилася заборгованість в загальному розмірі 63 018, 22 доларів США, яка складається із 43 707, 62 доларів США заборгованості по кредиту; 19 310, 60 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають

не в повній мірі з огляду на наступне.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).

Щодо клопотань про призначення судової економічної експертизи

Задовольняючи позовні вимоги АТ «ОТП Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог Банку, а розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача вважав доведеним.

Заперечуючи проти розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, ОСОБА_2 у травні 2019 року до суду першої інстанції було подано клопотання про призначення судової економічної експертизи, мотивоване невідповідністю наданого Банком розрахунку первинним документами, оскільки розмір фактично сплачених відповідачами коштів не відповідає сумам, зарахованим АТ «ОТП Банк» в рахунок погашення заборгованості по кредиту.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2019 року призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлені питання:

- чи підтверджується бухгалтерською документацією видача кредиту відповідно до умов кредитного договору від 17 лютого 2006 року № ML-301/031/2006;

- чи проведені розрахунки реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту (правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит) та яка реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту за кредитним договором від 17 лютого 2006 року № ML-301/031/2006;

- яка сума грошових коштів сплачена ОСОБА_1 АТ «ОТП Банк» під час укладення та у зв`язку з виконанням кредитного договору від 17 лютого 2006 року №ML-301/031/2006;

- чи підтверджується документально заборгованість у сумі

63 018, 22 доларів США за кредитним договором від 17 лютого 2006 року №ML-301/031/2006, визначена станом на 25 липня 2017 року;

- якою є сума заборгованості (з визначенням її елементів) ОСОБА_1 перед АТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 17 лютого 2006 року № ML-301/031/2006 з урахуванням здійснених ОСОБА_1 платежів, станом на 08 червня 2017 року,

проведення експертизи доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, а витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 .

Призначаючи експертизу, суд першої інстанції встановив, що подана ОСОБА_2 заява дійсно містить доводи, які свідчать про наявність у неї обґрунтованих сумнівів у правильності, наданого Банком, розрахунку заборгованості, через явні розбіжності між ним та доданими доказами.

06 червня 2019 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська разом із рахунком для оплати вартості проведення експертизи надійшло клопотання експерта № 23/11.3/110 від 30 травня 2019 року про надання додаткових документів, необхідних для проведення експертизи.

Копію вказаного клопотання представник ОСОБА_2 отримала

11 червня 2019 року.

06 серпня 2019 року на адресу суду надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2019 року поновлено провадження по справі та призначено її до розгляду на 18 жовтня 2019 року.

15 жовтня 2019 року до канцелярії суду ОСОБА_2 подано додаткові документи, необхідні для проведення по справі експертизи.

В судовому засіданні 18 жовтня 2019 року ОСОБА_2 просила суд повторно направити матеріали справи до експертної установи, посилаючись на необхідність додаткового часу для оплати вартості експертизи та збирання затребуваних експертом документів.

Суд, ухвалою від 18 жовтня 2019 року, відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про направлення матеріалів справи до експертної установи, постановив продовжити судовий розгляд і в цей же день ухвалив рішення за результатами вирішення спору по суті.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду клопотання про призначення судової економічної експертизи з мотивів аналогічних клопотанню, поданому до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, внесеної до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи відмовлено з тих підстав, що подане клопотання не оплачено судовим збором та відповідачем не доведено факту порушення норм процесуального права при вирішенні аналогічного клопотання судом першої інстанції.

Разом із тим, ані в рішенні суду першої інстанції, ані в постанові апеляційного суду не надано оцінки розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданому Банком, з огляду на те, що відповідач проти вказаного розрахунку заперечувала, надаючи докази, які, на її думку, підтверджують внесення коштів на погашення заборгованості за кредитним договором в розмірах відмінних від зазначених у розрахунку Банку, наполягала на тому, що дійсний розмір кредитної заборгованості відрізняється від заявлених Банком до стягнення сум.

Саме від результатів дослідження цих доказів та надання їм належної правової оцінки залежить правильне визначення розміру заборгованості за кредитним договором.

Отже, за вказаних обставин, без мотивованої оцінки доводів сторін, встановлення строків і сум погашення основного боргу та складових кредитного зобов`язання, не можна визнати обґрунтованими висновки судів про доведеність розміру заборгованості за кредитним договором та наявність підстав для її стягнення.

Щодо заяви про застосування позовної давності

Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Строки давності виконують декілька функцій, в числі яких - забезпечення правової визначеності та остаточності, попередження порушення прав осіб, які могли мати місце у випадку, якщо б суди розглядали їх справи на основі доказів, що могли би бути неповними за спливом часу.

Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 жовтня

2020 року у справі № 263/11337/19 (провадження № 61-10706св20), на яку ОСОБА_2 посилалася як на підставу касаційного оскарження в своїй касаційній скарзі.

Верховний Суд зауважує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Враховуючи той факт, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, заяву про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постановах: від 09 квітня 2019 року у справі № 912/1104/18 та

від 20 вересня 2019 року у справі № 904/4342/18).

У поданому відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 62-64) та в апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2 окрім своєї незгоди із заявленими позовними вимогами посилалась на сплив строку позовної давності за вимогами Банку.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, ухваливши судове рішення про задоволення позову, не навів мотивів відхилення заяви відповідача про застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, зазначені недоліки не усунув, помилково вказавши, що відповідач, в порушення вимог частини третьої статті 267 ЦК України, до винесення рішення судом першої інстанції, не подавала заяв по застосування позовної давності, що спростовано змістом поданого ОСОБА_2 відзиву на позов.

Щодо доводів про припинення поруки

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Підставою для припинення поруки в порядку, передбаченому частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є сукупність двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.

Згідно матеріалів справи між банком, позичальником та поручителем були укладені ряд додаткових угод до договорів кредиту та поруки, відповідно до умов яких погоджено зміни щодо процентів за кредитним договором та щодо строку дії договору.

Однак, як вбачається з оскаржених судових рішень, судами не досліджувались вказані додаткові угоди, не надавалась їм правова оцінка, в тому числі на предмет наявності чи відсутності в тексті договору поруки (додаткових договорів до цього правочину) згоди на збільшення обсягу відповідальності поручителя.

ОСОБА_2 стверджувала, що порука за договором поруки

№ SR-301/026/2006 від 17 лютого 2006 року на дату пред`явлення позову банку є припиненою в силу вимог частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У письмових поясненнях АТ «ОТП Банк» наголошував на наявності безумовної згоди поручителя на збільшення обсягу його відповідальності.

Однак, суди не встановили обсяг відповідальності поручителя, не перевірили, чи відбулося збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання шляхом укладення додаткових угод до договору кредиту та не з`ясували умови додаткових договорів поруки на предмет надання згоди поручителем, зокрема у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки, розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним, а також не аргументували мотиви ухваленого рішення в цій частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суди не в повній мірі з`ясували обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належним чином не мотивували відхилення заперечень відповідача проти позову, зокрема в частині визначення розміру заборгованості за кредитом, спливу строку позовної давності та припинення поруки.

З урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Недоліки допущені в справі, розгляд якої триває із вересня 2017 року, можуть бути виправлені апеляційним судом.

Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду від 17 червня 2020 року необхідно скасувати відповідно до вимог статті 411 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить урахувати викладене в цій постанові, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства дати оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалите законне і обґрунтоване судове рішення.

Питання про розподіл судових витрат, повинно бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович