ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 203/4097/16

провадження № 61-37767св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Єдаменка С. В., та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 14 лютого 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 99 000 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом на строк до 13 лютого 2022 року.

Вказує, що відповідач зобов`язання з погашення кредиту не виконував належним чином, у зв`язку з чим банк набув право вимагати його дострокового повернення.

Станом на 13 червня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 193 434,89 доларів США (за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США складає 4 838 840,13 гривень), з яких: заборгованість за кредитом - 85 349,82 доларів США (за офіційно встановленим Національним банком України (далі - НБУ) курсом гривні до долара США складає 2 135 055,02 гривень); заборгованість за процентами - 66 236,71 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США складає 1 656 933,90 гривень); пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 21 260,48 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США складає 531 838,20 гривень); пеня за несвоєчасну сплату процентів - 20 587,89 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США складає 515 013,01 гривень).

За таких обставин ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7 у розмірі 151 586,53 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США складає 4 375 605,82 гривень), з яких: заборгованість за кредитом - 85 349,82 доларів США і заборгованість за процентами - 66 236,71 доларів США.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 56 879,83 гривень у відшкодування судового збору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у нього заборгованості за тілом кредиту і процентами у зазначеному банком розмірі.

У стягненні пені, визначеної згідно з договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, суд відмовив, оскільки облікова ставка НБУ встановлюється лише у національній валюті, що унеможливлює її застосування до зобов`язань, визначених у іноземній валюті.

Доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності суд відхилив, так як встановив, що він до 2016 року включно періодично здійснював платежі у рахунок погашення заборгованості, що переривало перебіг позовної давності.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2018 року - без змін.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави 65 287,24 гривень у відшкодування судового збору.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про стягнення заборгованості за тілом кредиту і процентами, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Посилання ОСОБА_1 на автоматичну зміну строку виконання кредитного зобов`язання і виникнення у нього обов`язку достроково погасити усю заборгованість з 21 лютого 2009 року (пункт 4.4 кредитного договору), апеляційний суд вважав необґрунтованими, так як 11 листопада 2014 року сторони уклали додаткові угоди до кредитного договору, тобто визнали існування між ними кредитних правовідносин. Крім того, суд апеляційної інстанції також послався на сплату ОСОБА_1 платежів у рахунок погашення кредиту до травня 2016 року включно, що переривало перебіг позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що допущене ним у листопаді 2008 року порушення графіку погашення заборгованості призвело до зміни строку виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі, який настав на дев`яностий календарний день (21 лютого 2009 року), тому ПАТ «Укрсоцбанк», подаючи цей позов у серпні 2016 року, пропустило встановлений законодавством трирічний строк звернення до суду за захистом порушеного права. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16, яка безпідставно не врахована судами попередніх інстанцій.

Вважає, що платежі, які періодично сплачувалися ним після 21 лютого 2009 року у розмірі, меншому ніж щомісячний платіж за договором, не мають правового значення, так як з цієї дати кредит підлягав поверненню однією сумою у повному обсязі, а не щомісячними платежами згідно з графіком погашення.

На думку заявника, такі платежі не свідчать про визнання усього боргу і не переривають перебіг позовної давності, оскільки згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, вчинення боржником дій, що свідчать про визнання лише певної частини боргу (чи періодичного платежу), не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вказує, що укладені із банком додаткові угоди від 28 червня 2008 року і 11 листопада 2014 року не мають правового значення для визначення кінцевого строку кредитування, так як жодною із них не змінено зміст пункту 4.4 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2019 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що відповідач до 10 травня 2016 року періодично здійснював платежі у рахунок погашення заборгованості, у зв`язку з чим перебіг позовної давності переривався через визнання боргу. Також про продовження дії договору свідчить укладення у 2014 році двох додаткових угод до нього.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2018 року та постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 лютого 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 99 000 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом на строк до 13 лютого 2022 року.

28 червня 2008 року сторони уклали додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії та збільшили процентну ставку до 14% з 1 липня 2008 року.

11 листопада 2014 року між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії, згідно з яким викладено цей договір та графік погашення кредитної заборгованості у новий редакції.

У цей же день ними укладено договір про внесення змін № 3, в якому узгоджено порядок зарахування сплачених позичальником коштів.

З розрахунку заборгованості суди встановили, що останній щомісячний платіж у повному обсязі ОСОБА_1 здійснив 21 листопада 2008 року. Наступні платежі позичальник здійснював нерегулярно і не у повному обсязі.

Пунктом 3.2.3 договору про надання відновлювальної кредитної лінії закріплено право кредитора вимагати негайного повернення кредиту, погашення нарахованих процентів та сплати можливих штрафних санкцій у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 відсотків суми кредиту.

Позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення кредитора про невиконання умов договору повернути в повному обсязі кредит і нараховані проценти з можливою неустойкою (пункт 3.3.11 договору про надання відновлювальної кредитної лінії).

15 червня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» направив ОСОБА_1 вимогу щодо дострокового погашення протягом 30 днів з дати її отримання усієї заборгованості за кредитом у сумі 193 434,89 доларів США.

Вказану вимогу боржник не виконав.

Станом на 13 червня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 193 434,89 доларів США (за офіційно встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США становить 4 838 840,13 гривень), з яких: заборгованість за кредитом - 85 349,82 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США становить 2 135 055,02 гривень); заборгованість за процентами - 66 236,71 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США становить 1 656 933,90 гривень); пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 21 260,48 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США становить 531 838,20 гривень); пеня за несвоєчасну сплату процентів - 20 587,89 доларів США (за офіційно встановленим НБУ курсом гривні до долара США становить 515 013,01 гривень).

31 серпня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося із цим позовом. ОСОБА_1 у ході розгляду справи у суді першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (статті 627 628 629 631 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 382 ЦПК України у постанові апеляційного суду зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Право банка за встановлених обставин вимагати дострокового повернення кредиту закріплене статтею 1050 ЦК України; механізм і порядок реалізації цього права узгоджений сторонами при укладенні договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7 у пунктах 3.2.3, 3.3.11, 4.4.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання ОСОБА_1 на зміну строку кредитування у листопаді 2008 року і виникнення у нього обов`язку погасити заборгованість у повному обсязі з лютого 2009 року, послався на те, що ПАТ «Укрсоцбанк» реалізувало право вимагати дострокового погашення кредитної заборгованості у порядку, визначеному пунктами 3.2.3 та 3.3.11 договору про надання відновлювальної кредитної лінії, а саме шляхом направлення 15 червня 2016 року відповідної вимоги позичальнику.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надав оцінки посиланням відповідача на пункт 4.4 договору, згідно з яким у разі невиконання позичальником обов`язку щодо погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями протягом більш, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 щодо автоматичної зміни строку виконання кредитного зобов`язання, суд апеляційної інстанції не спростував викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що останній платіж у повному обсязі позичальник здійснив 21 листопада 2008 року, тому відповідно до пункту 4.4 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив, через 90 днів від цієї дати, - 21 лютого 2009 року.

Оскільки у разі зміни строку виконання кредитного зобов`язання змінюються також його умови щодо періодичності платежів і порядку погашення заборгованості у цілому, суд апеляційної інстанції не встановив, чи змінився та яким є новий порядок погашення кредитної заборгованості після допущення позичальником порушення умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії, а саме після несплати ним протягом 90 календарних днів платежу у рахунок погашення заборгованості.

Пославшись в обґрунтування своїх висновків про відхилення апеляційної скарги на те, що чинність договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/43-7 і продовження його дії після 21 лютого 2009 року підтверджується укладеними 11 листопада 2014 року договорами про внесення змін до цього договору, суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі зміни строку дії кредитного договору укладені після його закінчення додаткові угоди не мають правового значення, так як ними доповнено та змінено договір, який фактично припинив свою дію.

Відповідно до статей 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У разі зміни строку виконання основного зобов`язання у порядку частини другої статті 1050 ЦК України і встановлення нового кінцевого строку повернення кредиту, саме з цього часу у банка виникає право на позов щодо погашення заборгованості у цілому і від цього дня розпочинає перебіг визначена статтею 257 ЦК України позовна давність щодо відповідних вимог.

Разом з тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання перебігу позовної давності. Зокрема, частина перша вказаної статті встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

У відповіді на відзив ПАТ «Укрсоцбанк», поданій ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції, останній зазначив, що до квітня 2017 року здійснював платежі у рахунок погашення кредитної заборгованості, проте нерегулярно і не у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції вказані доводи не оцінив, не встановив з належних і допустимих доказів дійсне внесення відповідачем таких платежів та не перевірив, чи є ця обставина підставою для застосування статті 264 ЦК України і висновку про переривання перебігу позовної давності.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не оцінив зміст пункту 4.4 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №07.1/43-7 та не перевірив правові наслідки допущення заявником порушення порядку погашення кредитної заборгованості у листопаді 2008 року, а також не встановив, у якому розмірі та з якою періодичністю заявник до квітня 2017 року здійснював платежі у рахунок погашення кредиту та чи є такі платежі підставою для переривання перебігу позовної давності щодо погашення кредитної заборгованості у цілому, прийнята судом апеляційної інстанції постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, встановити, чи змінився строк виконання кредитного зобов`язання на підставі пункту 4.4 договору про надання відновлювальної кредитної лінії після несплати ОСОБА_1 щомісячного платежу у грудні 2008 року, перевірити, з якого часу розпочався перебіг позовної давності щодо погашення кредитної заборгованості у цілому та чи переривався він внесенням заявником платежів у наступних роках, про сплату яких він зазначає, і ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Також, у разі встановлення правових підстав для стягнення заборгованості, для правильного застосування статей 530 549 551 631 1050 1054 1056-1 ЦК України та визначення її дійсного розміру апеляційному суду слід урахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, згідно з якими право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку припиняється після спливу строку кредитування, так як у подальшому права та інтереси кредитора забезпечуються статтею 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Разом з тим, касаційний суд звертає увагу, що ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у сумі 121 038,39 гривень.

Стаття 136 ЦПК України визначає, що у разі відстрочення сплати судового збору такі судові витрати стягуються при ухваленні судового рішення у справі. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки розгляд справи по суті не закінчений і вона підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не вирішує питання про стягнення вказаної суми із відповідача, так як дане питання підлягає вирішенню апеляційним судом при прийнятні постанови залежно від результатів вирішення справи відповідно до закріпленого у статті 141 ЦПК України принципу розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 141, 409 та 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 травня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов