Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 203/665/18

провадження № 61-19726св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року в складі судді Колесніченко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 вересня 2017 року позивач на електронних торгах придбала 22/100 частки домоволодіння загальною площею 59,2 кв. м, житловою площею 31,0 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння, квартира), що належала ОСОБА_2 на праві власності.

Не зважаючи на офіційне та законне оформлення правовстановлюючих документів на квартиру, а також враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено та пред`явлено йому всі правовстановлюючі документи на квартиру, останній продовжує проживати в ній, виїжджати з квартири не бажає, чим порушує законні права та інтереси позивача як власника квартири.

Враховуючи викладене, позивач просила усунути їй перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом виселення з квартири ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення з квартири ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2019 року поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заочне рішення від 19 квітня 2019 року скасовано, справу призначено до розгляду.

26 лютого 2021 року відповідач подав заяву про поворот виконання рішення за скасованим заочним рішенням суду шляхом вселення його до спірної квартири з одночасним виселенням з квартири ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 9).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а саме, суд вказав, що ОСОБА_2 вважати таким, що виселений зі спірної квартири на підставі цього рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що станом на час розгляду цієї справи у суді першої інстанції відповідач до спірної квартири не вселявся, маючи інше постійне місце проживання.

Відмовляючи у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду від 19 квітня 2019 року, суд виходив із того, що після скасування виконаного заочного рішення при новому розгляді справи судом позовні вимоги задоволені повністю, тому немає підстав для повороту виконання рішення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення із квартири ОСОБА_2 .

У решті рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач у передбаченому законом порядку набула право власності на спірну квартиру, а відповідач у силу статті 346 ЦК України втратив право власності на квартиру. Оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , допустив самостійне тлумачення прохальної частини позовної заяви, то рішення в цій частині є таким, що суперечить нормам процесуального права, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог ОСОБА_1 в редакції її позову. Усуваючи перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою шляхом виселення із вказаної квартири ОСОБА_2 , суд врахував, що у відповідача наявне інше домоволодіння.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду, апеляційний суд виходив із того, що оскільки після скасування виконаного заочного рішення при новому розгляді справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, то підстав для повороту виконання рішення немає.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

02 грудня 2021 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також просить вирішити питання про поворот виконання рішення, яким вселити до спірної квартири ОСОБА_2 з одночасним виселенням з квартири ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в своїх рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року в справі № 303/1590/15, від 21 березня 2018 року в справі № 303/1590/15; у постановах Верховного Суду України: від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16; у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15, від 05 червня 2019 року в справі № 643/18788/15. Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 109 ЖК України у подібних правовідносинах за встановлених у цій справі фактичних обставинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що спірне житло придбане не за кредитні кошти, воно не передавалося в іпотеку, іншого житла відповідач не має, а тому відповідач може бути виселений з цього житла тільки з наданням іншого конкретного житла.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що відповідач має інше житло ґрунтується на припущеннях. У матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність у відповідача іншого житла. Посилання апеляційного суду на інформаційну довідку від 20 жовтня 2020 року № 229270768 є помилковим, оскільки в цій довідці зазначено про буд. АДРЕСА_2 , однак вона не містить відомостей про реєстрацію права власності цієї нерухомості за відповідачем.

На спростування зазначеного відповідач до касаційної скарги надає інформаційну довідку від 14 лютого 2021 року № 244299697, згідно з якою вказане нерухоме майно з 27 квітня 2016 року зареєстровано за громадянином ОСОБА_4 .

Спірне житлове домоволодіння ОСОБА_1 придбане 19 вересня 2017 року на електронних торгах, при придбанні якого вона була обізнаною про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані та проживають у ньому, зокрема, неповнолітній син відповідача, оскільки вона є сусідкою ОСОБА_2 , тобто вона була обізнана про ризики, пов`язані з придбанням цієї нерухомості.

Також зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 13 ЦПК України - принцип диспозитивності цивільного судочинства, який передбачає розгляд судом справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Вважає, що з урахуванням правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України: від 18 травня 2016 року в справі № 6-658цс15, від 09 грудня 2015 року в справі № 6-849цс15, від 03 вересня 2014 року в справі № 6-84цс14, від 03 вересня 2014 року у справі № 6-94цс14, та, враховуючи норми частини першої статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України, можна стверджувати, що у разі, коли навіть позов є обґрунтованим і підставним, наприклад, якщо дійсно навіть є порушення закону, які, в принципі, зазвичай, тягнуть задоволення позову, але в конкретній справі жодне право, свобода чи інтерес саме позивача не було порушено на момент винесення оскаржуваних рішень, жодні перешкоди в користуванні житлом у позивача вже не існували, права, свободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення позову немає.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 10 жовтня 2005 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар 22/100 частки у праві спільної власності на домоволодіння на АДРЕСА_3 (колишня назва - АДРЕСА_4 ), яка в натурі відповідає володінню і користуванню в будинку квартирою АДРЕСА_5 з відповідною частиною надвірних господарських будівель і споруд.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби в м. Дніпрі Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області від 07 жовтня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 14 серпня 2015 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 203/1192/15 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості в сумі 210 403,04 грн.

Також 07 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми стягнення та постановою від 16 червня 2017 року було описано та арештовано належне боржнику ОСОБА_2 на праві власності майно - 22/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_3 .

В подальшому вказане майно було виставлено на електронні торги, за наслідками проведення яких 19 вересня 2017 року переможцем було визначено ОСОБА_1 , про що складено протокол № 286179. 05 жовтня 2017 року державним виконавцем складено акт про проведені електронні торги, який затверджений начальником державної виконавчої служби.

01 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу видано свідоцтво, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на 22/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_3 , що були придбані з торгів та в цей же день проведено державну реєстрацію права власності.

Вказані обставини встановлені рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2018 року в справі № 201/18443/17, яке набрало законної сили та яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання електронних торгів від 19 вересня 2017 року недійсними; визнання незаконним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 01 листопада 2017 року; визнання протиправним та скасування рішення від 01 листопада 2017 року про реєстрацію права власності на 22/100 частки домоволодіння на АДРЕСА_3 за ОСОБА_1

12 липня 2019 року ОСОБА_2 примусово виселений зі спірної квартири в рамках виконавчого провадження № 59279622 на підставі заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року, ухваленого у цій справі.

Станом на час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач до спірної квартири не вселявся, маючи інше постійне місце проживання.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у відповідача наявне інше домоволодіння, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 171).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Встановивши, що позивач як новий власник, яка придбала спірне домоволодіння в установленому законом порядку на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки відповідач, який втратив право користування спірним домоволодінням у зв`язку з його відчуженням, відмовляється виселятися з нього, а також, врахувавши, що у відповідача є інше місце проживання, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що порушене право позивача як нового законного власника спірного домоволодіння підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме: усуненням перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 із належного їй на праві власності домоволодіння, яке відповідач займає без законних на те підстав.

Відповідач є боржником за виконавчим провадженням, за яким спірне майно було продано на прилюдних торгах у рахунок погашення боргу, не є членом сім`ї позивача, спільним побутом із нею не пов`язаний, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про усунення перешкод власнику у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача зі спірного житла.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 196/476/13 (провадження № 61-48206св18), від 01 квітня 2020 року в справі № 212/6724/17 (провадження № 61-40291св18).

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поворот виконання рішення суду з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 444 ЦПК України поворот виконання допускається в разі скасування рішення після його виконання з направленням справи на новий розгляд, лише у разі, якщо під час нового розгляду справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Оскільки після скасування виконаного заочного рішення суду від 19 квітня 2019 року під час нового розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, то підстави для повороту виконання відсутні.

Доводи касаційної скарги про не застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 109 ЖК України є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки належне відповідачу домоволодіння не було іпотечним майном, а було реалізовано державним виконавцем у межах виконавчого провадження на публічних торгах, переможцем яких стала позивач, яка як власник спірного майна вправі користуватися та розпоряджатися належним їй майном. Позивач, яка за встановлених обставин набула право власності на спірний житловий будинок на законних підставах, не є такою особою, яка повинна надати ОСОБА_2 при його виселенні інше житлове приміщення у розумінні статті 109 ЖК України.

Доводи касаційної скарги про те, що право, свобода чи інтерес позивача не було порушено на момент винесення рішень, жодні перешкоди в користуванні житлом у позивача вже не існували, права, свободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення позову немає, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовується встановленими у цій справі фактичними обставинами та матеріалами справи.

Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідач не визнає право позивача на спірне нерухоме майно, про що свідчить його звернення до суду з позовом про визнання електронних торгів від 19 вересня 2017 року недійсними, визнання незаконним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 01 листопада 2017 року, а також визнання протиправним та скасування рішення від 01 листопада 2017 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 22/100 частки спірного домоволодіння. Крім того, як і в судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі відповідач просить виселити позивача та вселити його у спірне домоволодіння, що спростовує доводи відповідача про те, що він не порушує та не оспорює право позивача на спірне майно.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 303/1590/15, від 21 березня 2018 року в справі № 303/1590/15, у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15 та від 05 червня 2019 року в справі № 643/18788/15, є безпідставними, оскільки в зазначених справах спірні правовідносини виникли щодо виселення колишніх власників та членів їх сімей у порядку застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України.

У цій справі правовідносини не є подібними, оскільки спірне домоволодіння не було реалізовано відповідно до Закону України «Про іпотеку», належне відповідачу домоволодіння не було іпотечним майном, а було реалізовано державним виконавцем у межах виконавчого провадження на публічних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги, що оскаржуваними судовими рішеннями порушуються права малолітнього сина відповідача на спірне майно, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки позовна заява про його виселення не заявлялася та судами рішення з цього приводу не приймалося.

Крім того, Верховний Суд враховує те, що під час розгляду справи № 201/18443/17 за позовом ОСОБА_2 до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, Державного підприємства «СЕТАМ» в особі Дніпропетровської філії, ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренка С. В., третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання електронних торгів недійсними, визнання незаконним та скасування свідоцтва, визнання протиправним та скасування рішення, було перевірено доводи ОСОБА_2 , зокрема щодо порушення прав його малолітньої дитини під час проведення електронних торгів з реалізації спірного майна.

Як вбачається з постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року в справі № 201/18443/17 (провадження № 61-530св19), яка є у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, дитина ОСОБА_5 зареєстрованою у домоволодінні АДРЕСА_3 не значиться.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що у відповідача є інше житло, а також надання заявником до касаційної скарги інформаційної довідки від 14 лютого 2021 року № 244299697, відповідно до якої буд. АДРЕСА_2 зареєстрований на праві власності за іншою особою, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Як встановили суди, відповідачу на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 .

Зазначені обставини підтверджуються заочним рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року у справі № 201/3241/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетілова О. В., ОСОБА_7 , Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування рішень.

Враховуючи зазначене, доводи ОСОБА_2 є безпідставними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду у цій частині щодо їх оцінки.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених у суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а скаргу - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 389 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року в нескасованій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк