ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 203/6783/14

провадження № 61-37608св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Русинчук М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року в складі судді Казака С. Ю. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року в складі колегії суддів Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- установити факт, що нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 є тими самими будівлями, що й по АДРЕСА_2 ;

- визнати за ним право власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 ;

- визнати акт приймання-передачі нежитлових приміщень до статутного капіталу ТОВ «Валора ЛТД» нікчемним;

- застосувати наслідки недійсності угоди шляхом скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності ТОВ Валора ЛТД» від 12 вересня 2013 року про придбання цих будівель на прилюдних торгах.

- витребувати вказані нежитлові будівлі на його користь із чжого незаконного володіння ОСОБА_4 ;

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що до січня 2012 року ОСОБА_1 на праві власності належали нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса: АДРЕСА_2 ), які він у 2008 році передав в забезпечення зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором. На підставі виконавчого напису нотаріуса від 30 травня 2008 року відкрите виконавче провадження та в 2012 році звернено стягнення на належні ОСОБА_1 нежитлові приміщення шляхом їх продажу на прилюдних торгах ОСОБА_2 , який передав їх у статуний капітал ТОВ «Валора ЛТД».

У лютому 2013 році право власності на вказані будівлі перейшло до ОСОБА_3 , який у 2014 році продав їх ОСОБА_4 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомичем О. М., визнано недійсними прилюдні торги від 10 січня 2012 року з продажу цих нежитлових приміщень та скасовано свідоцтво про придбання майна, видане ОСОБА_2 13 січня 2012 року.

ОСОБА_1 уважав, що як законний власник цих будівель він має право на витребування їх на свою користь у ОСОБА_4 в порядку статті 388 ЦК України, оскільки вказане майно вибуло з володіння поза його волею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2017 року позов задоволено частково, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса: АДРЕСА_2 ), та складаються з будівлі магазину з підвалом літ. «А-1», загальною площею 369,8 м2, прибудов літ. «А'-1»; «А''-1»; «А'''-1»; ґанків літ. «А», «а'»; навісу літ. «Г»; складу літ. «Д»; будівлі (тимчасові) літ. «Ж»; душу літ. «Е»; споруд № 1-8, І, ІІ; визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані нежитлові будівлі. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий напис нотаріуса та публічні торги, на яких відбулося відчуження спірного майна, визнані недійсними, а тому ОСОБА_4 набула право власності на вказане майно на підставі нікчемних правочинів та без відповідної правової підстави заволоділа ним, у зв`язку з чим наявні підстави для витребування такого майна на користь позивача та визнання за ним права власності на це майно.

Відмовляючи в задоволенні вимог про встановлення факту того, що нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 є тими самими будівлями, що і за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що встановлення вказаних фактів в судовому порядку не передбачено, а визначення адреси суб`єктів містобудування є компетенцією відповідних органів місцевого самоврядування. Факт зміни адреси спірних нежитлових приміщень підтверджується рішенням сесії Дніпропетровської міської ради від 08 грудня 2004 року №46/22.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишені без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, а доводи апеляційних скарг правильності висновків суду не спростовують.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 ще в 2009 році звертався до адміністративного суду з позовом про оскарження дій приватного нотаріуса під час вчинення виконавчого напису 30 травня 2008 року. Після залишення цього позову без розгляду та реалізації спірного майна з прилюдних торгів позивач звернувся до суду з новим позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та визнання недійсними результатів прилюдних торгів. Вказане, а також подальше визнання судом недійсними прилюдних торгів та виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, свідчить про те, що нерухоме майно по АДРЕСА_2 вибуло із володіння ОСОБА_6 поза його волею, що відповідно до статті 388 ЦК України є підставою для задоволення його вимог.

Аргументи учасників справи

01 червня 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року, просила скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди безпідставно задовольнили позов у частині витребування майна на підставі частини першої статті 388 ЦК України, оскільки майно вибуло із власності ОСОБА_1 з його волі, адже 11 травня 2006 року він передав майно в іпотеку в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_7 за кредитним договором № 50/в від 10 травня 2006 року. У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору приватним нотаріусом у травні 2008 року вчинено виконавчий напис, на підставі якого проведено прилюдні торги з реалізації спірного майна. Тобто, ОСОБА_1 погодився на ризики втрати іпотечного майна, що унеможливлює висновок про вибуття майна з його володіння поза його волею;

- ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 на підставі довіреності від 12 серпня 2009 року № 4989 здійснювати представництво його інтересів з питань, пов`язаних із управлінням та користуванням будівлею по АДРЕСА_1 , з правом брати участь у виконавчому провадженні;

- представник ОСОБА_1 був присутнім під час складання акту опису та арешту спірного майна та прибув на прилюдні торги з його реалізації в якості представника боржника, будь-яких зауважень до проведення торгів не заявляв, що підтверджує обізнаність ОСОБА_1 про проведення прилюдних торгів та наявність його волевиявлення на такий продаж, що є підставою для відмови у задоволенні даного позову;

- суди не навели у своїх рішеннях обґрунтувань, з яких підстав визнали право власності за ОСОБА_1 на спірне майно, оскільки такий спосіб захисту в даній справі не передбачений законом;

- апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема безпідставно відхилив клопотання про зупинення провадження в справі, не врахував наявність ухвали Верховного Суду від 26 квітня 2018 року про відкриття касаційного провадження у справі № 203/2082/13 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року та на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року й перебування у Кіровському районному суді Дніпропетровської області цивільних справ № 2/0203/685/2018, № 203/3325/17, вирішення яких стосується підстав заявлених вимог у справі, що переглядається в касаційному порядку;

- вказує, що під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції суддя Ткаченко І. Ю. не заявила самовідвід у порядку статті 36 ЦПК України, оскільки вона входила до складу суду під час апеляційного перегляду судового рішення у справі № 203/2082/13 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та визнання прилюдних торгів недійсними, скасування свідоцтва про придбання майна.

Аналіз касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення в даній справі оскаржуються в частині позовних вимог про витребування нежитлових будівель по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_4 та визнання права власності ОСОБА_1 на ці будівлі.

Ураховуючи, що судові рішення в частині позовних вимог про встановлення юридичного факту, визнання акта прийому-передачі майна нікчемним, застосування наслідків недійсності угоди та скасування державної реєстрації свідоцтва про придбання майна на прилюдних торгах ОСОБА_4 не оскаржує, в цій частині оскаржені рішення Верховним Судом не переглядаються.

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому він просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відзив мотивує тим, що:

- суди дійшли вірного висновку про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України у ОСОБА_4 , сам по собі факт того, що він добровільно передав спірне майно в іпотеку не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння; починаючи з 2009 року ОСОБА_1 вчиняв дії які свідчать про відсутність його волі на продаж спірного майна іншим особам;

- аргументи касаційної скарги про те, що позивач уповноважив ОСОБА_7 представляти інтереси при продажі спірного майна на прилюдних торгах, що підтверджує його обізнаність та волевиявлення на його продаж, не заслуговують на увагу, оскільки вказана довіреність не містить повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 як боржника у виконавчому проваджені та наділення його правами на участь у проведенні виконавчих дій;

- аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 ґрунтуються на власному тлумаченні закону та переоцінки встановлених судами обставин справи;

- ОСОБА_4 у період апеляційного розгляду справи не заявляла відвід судді Ткаченко І. Ю., а її незгода з оскаржуваним судовим рішенням не може бути підставою для його скасування.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрите касаційне провадження в даній справі та зупинено виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року, залишеного без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року, до завершення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2006 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належали нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (далі - нежитлові приміщення, нерухоме майно).

10 травня 2006 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 50/в, а 11 травня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між ВАТ «ВіЕйБі Банк» і ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого були нежитлові приміщення.

Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради від 08 грудня 2004 року № 46/22 АДРЕСА_3 та проведена нумерація будинків, унаслідок чого нежитлові приміщення на час розгляду справи мають адресу: АДРЕСА_1 .

30 травня 2008 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. учинив виконавчий напис, за яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 50/в від 10 травня 2006 року було запропоновано звернути стягнення на належні ОСОБА_1 нежитлові приміщення по АДРЕСА_2 , що виступали предметом іпотеки за відповідним договором від 11 травня 2006 року.

11 червня 2008 року державний виконавець Кіровського ВДВС відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 30 травня 2008 року, в межах якого 10 січня 2012 року були проведені прилюдні торги з реалізації майна боржника ОСОБА_1 , а саме нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 , переможцем яких став ОСОБА_2

13 січня 2012 року державний нотаріус Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори видав ОСОБА_2 свідоцтво про придбання з прилюдних торгів нерухомого майна.

29 лютого 2012 року на підставі свідоцтва, виданого 13 січня 2012 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нежитлові будівлі по АДРЕСА_2 .

23 серпня 2013 року ОСОБА_2 як єдиний засновник ТОВ «Валора ЛТД» передав до статутного капіталу цього товариства спірні нежитлові будівлі.

12 вересня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції видав свідоцтво про право власності ТОВ «Валора ЛТД» на вказане нерухоме майно.

За рішенням № 1-09-2013 єдиного учасника ТОВ «Валора ЛТД» ОСОБА_2 від 10 вересня 2013 року до складу учасників товариства прийнятий ОСОБА_3 та відповідно до вказаного рішення й нотаріально посвідченої заяви передано останньому частку статутного капіталу, що складається зі спірних нежитлових будівель.

26 вересня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спірні нежитлові будівлі.

31 січня 2014 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 придбала у власність нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2013 року в справі № 203/2082/13, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, учинений 30 травня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М.; визнано недійсними прилюдні торги від 10 січня 2012 року та скасовано свідоцтво про придбання майна, видане ОСОБА_2 13 січня 2012 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори.

Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року вказані судові рішення у справі № 203/2082/13 залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом зазначених правових норм з`ясуванню підлягають наступні питання: чи вибуло майно з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, в силу зазначених обставин, а також чи придбав набувач це майно за відплатним договором і чи не знав та не міг знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Судом установлено, що ОСОБА_1 не здійснював будь-яких дій, спрямованих на реалізацію належного йому нерухомого майна. Доказів, що він мав намір це зробити, суду не надано, тобто майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею.

Передання нерухомого майна в іпотеку на забезпечення виконання кредитних зобов`язань не можна вважати наданням згоди на реалізацію такого майна.

Іпотечне застереження в іпотечному договорі від 10 травня 2006 року, відповідно до якого, як зазначає позивач, відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбачає необхідність отримання згоди іпотекодавця на укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу предмета іпотеки за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, тоді як ОСОБА_1 згоди на відчуження іпотекодержателем належного йому нерухомого майна не надавав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 643/17957/15 (провадження № 61-33742св18) міститься висновок, що: «оскільки виконавче провадження № 20910796 відкрите на підставі виконавчого документу, який був пізніше визнаний таким, що не підлягає виконанню, звернення стягнення на майно особи не можна вважати правильним. За своєю правовою природою прилюдні торги є спеціальною процедурою, за результатами якої укладається договір купівлі-продажу. Такий договір як правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку за наявності для цього підстав. При цьому судом установлено, що виконавчий напис нотаріуса визнаний таким, що не підлягає виконанню, тому процедуру реалізації квартири, належної позивачу, у примусовому порядку не можна вважати такою, що відповідає вимогам закону, оскільки з його скасуванням втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають. Отже, висновки апеляційного суду про те, що прилюдні торги були проведені без належних правових підстав, є обґрунтованими і відповідають нормам матеріального права, обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наданим суду доказам дана належна правова оцінка. Разом з тим сам лише факт визнання прилюдних торгів недійсними спростовує правомірність укладення в подальшому будь-яких правочинів щодо спірного майна. Умови, за яких власник може витребувати майно придбане за відплатним договором добросовісним набувачем від особи, яка не мала права його відчужувати, передбачені частиною першою статті 388 ЦК України».

Добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння. Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України № 6-1203цс15 від 16 вересня 2015 року.

За таких обставин суди встановивши, що належне ОСОБА_1 нерухоме майно вибуло з володіння поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте ОСОБА_4 від особи, яка не мала права його відчужувати, зробили правильний висновк про наявність підстав для задоволення позову в частині витребування цього майна з чужого незаконного володіння.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від інших вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387 388 ЦК України, що й повинно бути доведено у суді (пункти 10.10-10.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19).

Ураховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі не ґрунтується на нормах матеріального права.

Посилання ОСОБА_4 в касаційній скарзі на те, що вибуття нежитлових будівель із власності ОСОБА_1 відбулося за його згоди, не заслуговують на увагу й були обґрунтовано спростовані судами першої та апеляційної інстанцій.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 про наявність підстав для самовідводу судді Ткаченко І. Ю. колегія суддів відхиляє, оскільки доводи касаційної скарги про упередженість судді та наявність підстав для її самовідводу є необґрунтованими з огляду на відсутність у касаційній скарзі посилання на факти, які б свідчили про наявність передбачених у статті 36 ЦПК України підстав для відводу судді. Та обставина, що суддя Ткаченко І. Ю. входила до складу колегії суддів при розгляді іншої справи за участю тих самих сторін, не є підставою для її відводу під час розгляду цієї справи.

Посилання ОСОБА_4 на безпідставну відмову суду в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не заслуговують на увагу, оскільки суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених статтею 252 ЦПК України підстав для його задоволення.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, щодо обґрунтованості вимог про витребування майна які, на думку відповідача, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги; в частині позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 410 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року в частині задоволення вимоги про визнання права власності ОСОБА_1 на нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про витребування нерухомого майна залишити без змін.

Поновити виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2018 року, залишене без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2018 року, в нескасованій частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук