Постанова

Іменем України

07 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 204/1272/16-ц

провадження № 61-807св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_3 з 1999 року до дня його смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати її спадкоємцем четвертої черги, а також змінити черговість отримання права на спадкування та прирівняти її до спадкоємців першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з 1999 року вона перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, проживала із ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер від раку печінки. Заповіту він не залишив. У нього є спадкоємці першої черги за законом, його мати, яка разом із спадкодавцем не проживала. Весь час проживання однією сім`єю вони з її неповнолітнім сином мешкали у однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . У 2006 році ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_2 приватизували квартиру, яка стала їм належати на праві спільної часткової власності. ОСОБА_3 був зареєстрований у цій квартирі з 12 липня 1982 року до дня його смерті. Зазначила, що була зареєстрована за цією адресою тимчасово з 19 червня 2007 року, а потім постійно з 19 серпня 2010 року і є зареєстрованою на момент подання позову. Стверджувала, що ОСОБА_2 у матеріальному забезпеченні свого сина та догляді за ним під час його тривалої хвороби участі не брала. Останні роки він не мав можливості працювати за станом свого здоров`я і був на її повному матеріальному утриманні, не міг самостійно вийти з будинку на вулицю, не міг дати особі раду та утримувати себе, він постійно потребував сторонньої допомоги. 16 грудня 2013 року нею подано до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , проте 18 травня 2014 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ухвалено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій з тієї підстави, що не було надано рішення суду, яке б підтверджувало факт спільного проживання її зі спадкодавцем.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 заперечувала проти позовних вимог та просила у позові відмовити у повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов висновку про доведеність позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Одночасно суд зазначив, що доказів на підтвердження позовних вимог про зміну черговості права на спадкування, зокрема про безпорадний стан спадкодавця, у зв`язку з чим позивач протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, ОСОБА_1 суду не надала, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість цих позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості отримання права на спадкування, а також ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року, постановити нове рішення у частині вирішення позовних вимог про визнання спадкоємцем четвертої черги та зміну черговості отримання права на спадкування, позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, керувався суб`єктивним сприйняттям обставин справи без урахування засад розумності, добросовісності і справедливості. Вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав у квартирі АДРЕСА_1 з 16 квітня 1999 року до дня його смерті.

На підставі розпорядження органу приватизації від 25 грудня 2006 року за № 8/32906 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло.

Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_1 складається з однієї кімнати, площею 13, 1 кв. м, кухні, площею 11, 4 кв. м, передпокою, площею 10, 8 кв. м, загальною площею 35, 3 кв. м.

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2005 року її тимчасово до 19 червня 2008 року зареєстровано за згаданою адресою, а з 19 серпня 2010 року вона була перереєстрована за цією адресою як за постійним місцем проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 22 листопада 2013 року складено відповідний актовий запис № 8004, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить частина квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю.

16 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 з тих підстав, що вона спільно проживала з померлим понад 5 років до дня його смерті, вела спільне господарство, у зв`язку з чим відноситься до спадкоємців четвертої черги.

Постановою державного нотаріуса Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І. В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з тих підстав, що факт спільного проживання із спадкодавцем повинен бути підтверджений рішенням суду, яке набрало законної сили.

Крім того, після смерті спадкодавця є спадкоємець за законом першої черги, а саме мати померлого, тобто вона є спадкоємцем попередньої черги. 25 червня 2014 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І. І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , про що було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У судовому засіданні встановлено, що починаючи з 1999 року ОСОБА_1 спільно проживала з померлим ОСОБА_3 як чоловік і дружина, вели спільне господарство, а також мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Наведене підтверджується показаннями свідків, які були допитані в суді першої інстанції.

Факт того, що ОСОБА_3 тривалий час хворів і перебував у безпорадному стані, не знайшов свого підтвердження, оскільки єдиними документами, які підтверджували лікування ОСОБА_3 , є виписка з історії хвороби № 5313/606, відповідно до якої з 07 вересня 2005 року до 20 вересня 2005 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні в торакальному відділенні 16 МКЛ з діагнозом: торакальне захворювання правої легені, а також довідка від 18 жовтня 2006 року № 101, яка підтверджує стаціонарне лікування легеневої хвороби.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_3 з 27 липня 2004 року до 21 лютого 2005 року працював водієм другого класу на мікроавтобусі та з 28 квітня 2005 року до 19 червня 2006 року працював у приватного підприємця водієм за трудовим договором, згідно з поясненнями позивача та свідків ОСОБА_3 також працював без оформлення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до змісту статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (статті 1261-1264 ЦК України).

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Отже, основою засадою правового регулювання спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга спадкоємців - це певне (визначене законом) коло осіб з урахуванням ступеня їх спорідненості із спадкодавцем, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень Книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». Одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черг спадкоємців.

Підставами для задоволення позову про зміну черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріальне вираження, зокрема - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин.

Під безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із відсутності сукупності обставин, які відповідно до статті 1259 ЦК України є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування. Позивач не навела переконливих доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані та його потреби в сторонній допомозі, а також здійснення опіки над спадкодавцем позивачем. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у сукупності можлива зміна черговості одержання права на спадкування.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела існування обставин для застосування частини другої статті 1259 ЦК України, на які посилалися на обґрунтування своїх вимог.

За правилами статей 10 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, врахувавши наведені норми матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин та підстав для зміни черговості одержання права на спадкування. Визначаючи розподіл тягаря доведення, Верховний Суд враховав, що у такій категорії спорів позивач не звільняється від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Враховуючи, що заявником не наведено достатніх та обґрунтованих доводів, що розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій здійснено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних частинах без змін.

Рішення судів в частині задоволення позову сторонами не оскаржено, а тому Верховним Судом не переглядалося.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко