Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 204/3530/17

провадження № 61-10592св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -Публічне акціонерне товариство «МТБ БАНК»,

відповідач -ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від

30 серпня 2019 року, додаткове рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 вересня 2019 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 04 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», яке було перейменовано на ПАТ «МАРФІН БАНК», та відповідачем укладено кредитний договір про надання кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на суму 70 572 дол. США зі сплатою 11,9 % річних за фактичний період користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном погашення 03 квітня 2029 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань між ними укладено договір іпотеки від 04 квітня 2008 року, за умовами якого відповідач надала банку в іпотеку будинок, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Банк повністю виконав свої зобов`язання. Відповідач не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, тому позивачу вже доводилося звертатися до суду з позовною заявою про стягнення боргу та судовим рішенням вирішено стягнути з відповідача борг за кредитним договором, який станом на 16 січня 2012 року складав 544 067,56 грн, та штраф у розмірі

18 761,76 грн. Дане рішення суду виконується в примусовому порядку шляхом утримань із заробітної плати боржника. У зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду банк також звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій задоволено, однак виконання рішення зупинено до закінчення касаційного провадження.

Діями позичальника з невиконання зобов`язань за кредитним договором та судового рішення позивачу спричиняються збитки і порушуються його права.

На підставі викладеного ПАТ «МТБ Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 06 червня 2017 року в сумі 19 723,55 дол. США та 1 558 846,18 грн, з яких:

за процентами на основну суму боргу, нарахованими за період з 06 червня

2014 року по 05 червня 2017 року (за три роки до дня звернення з позовом) - 19 723,55 дол. США;

неустойка - 1 412 051,38 грн, в тому числі: пеня за несплачену суму кредиту за період з 06 червня 2016 року по 05 червня 2017 року (останні 12 місяців, що передують зверненню з позовом) - 471 418 грн; пеня за несплачені проценти за користування кредитом за період 06 червня 2016 року по 05 червня

2017 року (останні 12 місяців, що передують зверненню з позовом) -

842 915,88 грн;

штраф на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання прийнятих зобов`язань, передбачених пунктом 18.1 договору іпотеки - 97 717,50 грн;

три проценти річних 146 794,80 грн, в тому числі: за несплачену суму кредиту - 92 579,33 грн; за несплачені проценти за користування кредитом - 54 215,47 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

30 серпня 2019 року у задоволенні позову ПАТ «МТБ Банк» відмовлено.

Зокрема, відмовляючи в задоволені позовних вимог ПАТ «МТБ БАНК»

в частині стягнення з відповідача штрафу на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання прийнятих зобов`язань передбачених пункту 18.1. договору іпотеки - 97 717,50 грн, суд першої інстанції виходив із того, що листом від 17 січня 2012 року позивач роз`яснював відповідачу про необхідність продовжити строк дії договору страхування у відповідності

з пункту 18.1. договору іпотеки (т. 1 а. с.114). Однак строк виконання зобов`язання за кредитним договором №00206/RD з 03 квітня 2029 року позивачем змінено на січень 2012 року, а тому на час пред`явлення до суду даного позову 15 червня 2017 року відповідач вже не мала обов`язку страхування предмету іпотеки, оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором закінчився.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ПАТ «МТБ БАНК» в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, в сумі 146 794,80 грн, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не позбавлений права на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Проте відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних за період з 06 червня 2014 року по 05 червня 2017 року включно від суми заборгованості, яка нарахована в цей же період (т. 1, а. с. 8 - 9). Але позивач має право на отримання трьох процентів річних від простроченої суми боргу, а не від суми заборгованості за вказаний позивачем період, яку позивач не мав права нараховувати відповідачу.

Суд врахував заяву відповідача про застосування позовної давності, однак зробив висновок про відсутність підстав для застосування до позовних вимог строку позовної давності, оскільки у випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 вересня 2019 року стягнено з ПАТ «МТБ Банк» на корить ОСОБА_1 судові витрати з проведення експертизи

у розмірі 17 332 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду першої інстанції від

30 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю; ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

30 серпня 2017 року у даній справі призначено судово-економічну експертизу, за проведення якої відповідачем сплачено 17 332 грн (т. 1, а. с. 233, т. 2, а. с. 136). Тому необхідно стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за проведення експертизи.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року рішення суду першої інстанціїв частині, що оскаржується (відмови в стягненні трьох процентів річних та штрафу за невиконання умов договору іпотеки щодо страхування предмету іпотеки), та додаткове рішення залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги, що можлива помилковість (необґрунтованість) заявленої до стягнення суми трьох процентів річних від простроченої суми боргу не може бути підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги в цілому, а є підставою виключно для з`ясування та обрахування належної стягненню суми від визначеної у рішенні суду в справі № 419/607/12, апеляційний суд відхилив, оскільки відповідно до поданої Банком позовної заяви він просив стягнути три проценти річних виходячи із заборгованості станом на 06 червня 2017 року саме за кредитним договором, а не за рішенням суду. Вказуючи на помилковість розрахунку Банк не навів правильного розрахунку суми заборгованості. Крім того, відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «МТБ БАНК» в частині стягнення

з відповідача штрафу на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання зобов`язань, передбачених пунктом 18.1 договору іпотеки, оскільки судом встановлено, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором

з 03 квітня 2029 року позивачем змінено на січень 2012 року, а тому на час подання до суду даної позовної заяви 15 червня 2017 року відповідач вже не мала обов`язку страхування предмету іпотеки. Крім того, штраф на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання прийнятих зобов`язань, передбачених пунктом 18.1 договору іпотеки - 97 717,50 грн., вже був предметом розгляду у справі № 204/4089/15-ц за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1, а. с. 59 - 68).

Висновок суду першої інстанції щодо стягнення 17 332,00 грн. судових витрат за проведення експертизи з Банку на корить відповідача є вірним та таким, що відповідає вимогам статті 141 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року ПАТ «МТБ Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення, в якій просило скасувати судові рішення в частині стягнення трьох процентів річних, штрафу та судових витрат за проведення експертизи й ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити зазначені позовні вимоги.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не заперечують право позивача на стягнення трьох процентів річних, але тільки від простроченої суми боргу, а не від суми заборгованості, що була нарахована позивачем за договором. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 22 березня 2017 року

у справі № 6-2311цс16 правовий аналіз норм статей 525 526 599 611 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц) у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку трьох процентів річних за основу мас братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Три проценти річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Верховний Суд України у постанові від 26 квітня 2017 року у справі

№ 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Кредитна заборгованість ОСОБА_1 встановлена рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року у справі № 419/607/12 та становить 65 729,75 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на дату ухвалення рішення складало 526 286,56 грн (за кредитним договором), та 18 761,76 грн (штраф за невиконання взятих на себе зобов`язань).

Судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду

у постановах від 27 травня 2019 року у справі № 910/20107/17 та від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц в частині, що стосується обов`язку суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості.

В разі, якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, або якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем, або суд незгоден

з розрахунком повністю або частково - суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок, або зобов`язані відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок, або навести у рішенні свій розрахунок. Проте суд

в порушенням норм процесуального права належним чином не дослідив поданий позивачем розрахунок, не навів своїх розрахунків та відмовив

в задоволенні вимоги повністю. Доказів неправильності проведеного банком розрахунку заборгованості за три проценти річних як в цілому, так і по кожному зі складових відповідачем не подано.

Висновок суду, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором

з 03 квітня 2029 року позивачем змінено на січень 2012 року, а тому на час пред`явлення до суду даного позову 15 червня 2017 року відповідач вже не мала обов`язку страхування предмету іпотеки, оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором закінчився, є передчасним. Пунктом 29 договору іпотеки від 04 квітня 2008 року встановлено, що договір іпотеки діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки. За відсутності належного виконання зобов`язань, проведених належним чином (як підстави для припинення зобов`язань за кредитним договором), триває чинність договору іпотеки та договірних зобов`язань за ним, в тому числі щодо обов`язку іпотекодавця забезпечити збереження предмету іпотеки та обов`язку страхування від визначених договором страхових ризиків, і щодо відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.

Проведена по справі експертиза вирішена повністю на користь позивача

і повністю підтверджує як наявність заборгованості відповідача, так і надані банком розрахунки на обґрунтування позовних вимог. Незважаючи на це, такий висновок не може бути визнаний допустимим доказом, оскільки в період з 13 грудня 2017 року по 05 грудня 2018 року експерт не мав свідоцтва на здійснення економічної експертизи і не був експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, тому він не мав законних підстав для підготовки даного висновку. За таких обставин покладення на позивача обов`язку компенсації відповідачу понесених нею безпідставних витрат на оплату проведеної експертизи

є несправедливим та необґрунтованим.

Судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення трьох процентів річних і штрафу, а також в частині стягнення судових витрат за проведення експертизи, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду відзив, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів, а також - застосувати позовну давність.

Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано висновки у постановах Верховного Суду від 27 травня 2019 року

у справі № 910/20107/17 та від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц

в частині, що стосується обов`язку суду з`ясовувати обставини, пов`язані

з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості,

є безпідставними та надуманими, з огляду на відмінні обставини таких справ та характер спірних відносин. Доводи касаційної скарги про те, що суд належним чином не дослідив поданий позивачем розрахунок, не навів своїх розрахунків є безпідставними, оскільки поданий позивачем розрахунок був досліджений судами першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач використав своє право, визначене частиною другою статті 625 ЦК України на стягнення

з відповідача трьох процентів річних від розміру простроченої суми заборгованості за період з 06 червня 2014 року по 05 червня 2017 року, оскільки Банком заявлені вимоги за статтею 625 ЦК України від суми заборгованості за кредитним договором, а не за рішенням суду. Позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних заборгованості за кредитним договором є відмінними від вимог про стягнення трьох процентів річних від суми боргу за рішенням суду, які не були предметом розгляду у цій справі.

З огляду на диспозитивність судового процесу не вбачалася необхідність проведення судами власного розрахунку заборгованості за рішенням суду від 13 листопада 2013 року, оскільки такі вимоги Банком не заявлялися, не були предметом розгляду, тому за безпідставністю заявлених Банком вимог судами правомірно відмовлено у задоволенні позову Банку.

Посилаючись в касаційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, що при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, Банк не врахував, що

у наведеній постанові Верховний Суд вказує на те, що вимоги за статтею 625 ЦК України можуть бути заявлені виходячи із підстав виникнення грошового зобов`язання, зокрема на суму заборгованості за договором, що саме

є предметом позову у цій справі, або за рішенням суду, що зараз намагається Банк зробити, фактично змінюючи на стадії апеляційного та касаційного перегляду справи підставу та предмет позову, що є незаконним.

Банком визнається той факт, що зобов`язання за рішенням суду від

13 листопада 2013 року визначені у національній валюті - гривні, а не

в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, оскільки індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. Тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов`язанням в іноземній валюті.

В обґрунтування касаційної скарги ПАТ «МТБ Банк» представник заявника помилково зазначає, що заборгованість за рішенням суду від 13 листопада 2013 року у справі № 419/607/12 не була погашена. Залишок заборгованості за рішенням суду від 13 листопада 2013 року станом на 01 серпня 2020 року становить 245 630,19 грн, яка буде погашена за рахунок її суддівської винагороди.

Письмову вимогу Банку про усунення порушення пункту 18.1 договору іпотеки відповідач отримала 27 січня 2012 року. Саме з вказаного часу позивач мав право застосувати до відповідача штрафні санкції, передбачені договором,

і заявити ці вимоги з дотриманням позовної давності. Оскільки на день подання даного позову один рік для стягнення зазначених штрафів минув, Банк звернувся із цим позовом зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Відповідач просила суд першої інстанції застосувати позовну давність до вказаних вимог та відмовити у їх задоволенні, у разі якщо суд не застосує до даних вимог пункт 2 частину першу статті 205 ЦПК України.

Безпідставними є також доводи Банку про те, що за відсутності належного виконання зобов`язань, проведених належним чином, триває чинність договору іпотеки та договірних зобов`язань за ним, в тому числі щодо обов`язку іпотекодавця забезпечити збереження предмету іпотеки та обов`язку страхування від визначених договором страхових ризиків, і щодо відповідальності за невиконання договірних зобов`язань. Заявлена Банком сума штрафу на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання прийнятих зобов`язань, передбачених пунктом 18.1 договору іпотеки, вже була предметом розгляду у іншій цивільній справі № 204/4089/15-ц за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Подвійне стягнення заборгованості суперечить нормам статті 61 Конституції України.

Посилання в касаційній скарзі на незаконність висновку експертизи не спростовує приписи закону та законність рішення суду від 13 вересня

2019 року про стягнення із Банку на її користь судових витрат, пов`язаних

з проведенням судово-економічної експертизи.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що суд застосував положення статті 525 ЦК України (щодо недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання), статті 526 ЦК України (щодо загальних умов виконання зобов`язання), статті 599 ЦК України (щодо припинення зобов`язання виконанням), статті 611 ЦК України (щодо правових наслідків порушення зобов`язання) та статті 625 ЦК України (щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання) до спірних правовідносин без врахування правових висновків Верховного Суду

у постановах від 27 травня 2019 року у справі № 910/20107/17, від 23 січня

2018 року у справі № 755/7704/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, в яких зазначено, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України. Також при розрахунку трьох процентів річних за основу має братись прострочена сума, визначена

у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. Суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме поданий позивачем розрахунок суми боргу, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У листопаді 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

04 квітня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк», який перейменовано на ПАТ «МТБ БАНК», та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано банком кредитні кошти терміном з 04 квітня 2009 року до 03 квітня 2028 року у вигляді непоновлювальної лінії у сумі 70 572 дол. США на придбання нерухомості,

у сумі 58 000 дол. США, а також у сумі 6 192 дол. США на сплату страхових платежів та 6 380 дол. США на сплату страхових платежів від нещасних випадків зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,9 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісії за обслуговування кредиту

0 грн, комісії за надання кредиту 292,90 грн.

18 грудня 2009 року до вказаного договору укладено додаткову угоду № 1, за умовами якої, зокрема, сторони дійшли згоди, що на дату підписання цієї додаткової угоди заборгованість за основним боргом за кредитним договором складає 56 607,66 дол. США, та пункт 1.1 кредитного договору викладено в новій редакції, де, зокрема, термін погашення змінено на 03 квітня 2029 року (т. 1, а. с. 19 - 28).

04 квітня 2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 04 квітня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, за яким відповідач надає в іпотеку банку нерухоме майно, а саме будинок

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 29 - 37).

У пункті 20 договору іпотеки від 04 квітня 2008 року передбачено, що

у випадку порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, зокрема передбаченого підпункті 18.1 цього договору, він сплачує на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 25 % від вартості предмету іпотеки, зазначеної в пункті 11 цього договору.

Пунктом 18.1 зазначеного договору передбачено, що в день укладання цього договору іпотекодавець зобов`язаний застрахувати предмет іпотеки на узгоджену з іпотекодержателем суму на користь іпотекодержателя від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження, випадкового псування, стихійних явищ (лих), техногенних аварій, протиправних дій третіх осіб, а також надати в цей термін іпотекодержателю договір страхування та докази сплати страхового платежу. Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування іпотекодавець зобов`язаний подовжити строк його дії або укласти новий договір

у встановленому законом порядку та надати іпотекодержателю докази цього та сплати страхового платежу.

27 квітня 2009 року та 18 грудня 2009 року між відповідачем та ТОВ «СК «КРЕДО» укладено договір добровільного страхування майна, за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 ,

а 18 грудня 2009 року укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків зі строком дії протягом одного року з моменту надходження на рахунок страховика першої частини суми страхового платежу (т. 1, а. с. 38 - 46).

Листом від 17 січня 2012 року позивач роз`яснював відповідачу вимогу кредитного договору про необхідність застрахувати предмет іпотеки на весь строк дії кредитного договору та продовжити строк дії договору страхування

у відповідності з пунктом 18.1 договору іпотеки (т. 1, а. с. 114).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від

01 червня 2013 року у справі № 419/607/12 позовні вимоги ПАТ «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» заборгованість за кредитним договором від

04 квітня 2008 року у сумі 526 067,56 грн, з яких: кредитні кошти - 447 706,05 грн; проценти на основну суму боргу - 77 461,51 грн; пеня за несплачену суму кредиту - 300 грн; пеня за несплачені проценти за користування кредитом - 300 грн; штраф за невиконання прийнятих зобов`язань - 300 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 219 грн, а всього 529 286,56 грн (т. 1, а. с. 54 - 56, 115 - 120).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня

2013 року зазначене рішення суду від 01 червня 2013 року скасовано

й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «МАРФІН БАНК» задоволено та стягнено солідарно з відповідача та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року станом на 16 січня 2012 року, яка складається з: кредитних коштів - 56 034,70 дол. США, що складає 447 706,05 грн; процентів на основну суму боргу -

9 695,05 дол. США, що складає 77 461,51 грн; пені за несплачену суму кредиту - 300 грн; пені за несплачені проценти за користування кредитом - 300 грн; штрафу за невиконання прийнятих зобов`язань - 18 761,76 грн, а всього

544 529,32 грн, а також стягнено з відповідача та ОСОБА_3 на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» на повернення судового збору по 1 609,50 грн з кожного (т. 1, а. с. 51 - 53, 121 - 123).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року касаційні скарги

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено частково, рішення апеляційного суду

в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» заборгованості за кредитним договором в сумі 544 529,32 грн, з яких: кредитні кошти 447 706,05 грн, проценти на основну суму боргу

77 461,51 грн, пеня за несплачену суму кредиту 300 грн, пеня за несплачені проценти за користування кредитом 300 грн. скасовано, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» заборгованості за кредитним договором у сумі 526 067,56 грн, з яких: кредитні кошти - 447 706,05 грн, проценти на основну суму боргу - 77 461,51 грн, пеня за несплачену суму кредиту - 300 грн, пеня за несплачені проценти за користування кредитом - 300 грн, залишено в силі. Рішення апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу за невиконання взятих зобов`язань у розмірі 18 761,76 грн залишено в силі (т. 1, а. с. 48 - 50, 124 - 126).

Постановою старшого державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби м. Дніпропетровська 05 травня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51005872 з виконання виконавчого листа № 419/607/12 (т. 1, а. с. 146).

25 січня 2017 року постановами старшого державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра у виконавчих провадженнях № 51005872 та № 51005972 звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 147 - 148).

17 листопада 2015 року рішенням Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська у справі № 204/4089/15-ц за позовом ПАТ «Марфін Банк» до відповідача, третя особа - Красногвардійський районний відділ

у м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 квітня 2008 року та укладеним в його забезпечення договором іпотеки, яка станом на 27 квітня 2015 року становила 83 788,66 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на 27 квітня 2015 року 1 881 189,48 грн, з яких: - кредитних коштів - 54 441,51 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на 27 квітня 2015 року

1 222 299 грн; - процентів на основну суму боргу - 29 347,15 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на 27 квітня 2015 року 658 890,48 грн; та заборгованість за пенею та штрафами в сумі 1 745 692,34 грн, з яких: - пеня за несплачену суму кредиту, стягнута за рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2013 року в частині, залишеній в силі, 300 грн; - пеня за несплачену суму кредиту за період

з 27 квітня 2014 року по 26 квітня 2015 року 1 338 417,41 грн; - пеня за несплачені проценти за користування кредитом, стягнута за рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня

2013 року в частині, залишеній в силі, 300 грн; - пеня за несплачені проценти за користування кредитом за період з 27 квітня 2014 року по 26 квітня

2015 року 192 478,17 грн; - штраф, стягнутий за рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 серпня 2013 року, в частині, залишеній в силі за ухвалою суду від 13 листопада 2013 року у справі за невиконання прийнятих зобов`язань на підставі пункту 4.2.1 кредитного договору, 18 761,76 грн; - штраф, на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання прийнятих зобов`язань, передбачених пунктом 18.1 договору іпотеки 97 717,50 грн; - штраф, на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання прийнятих зобов`язань, передбачених пунктом 18.8 договору іпотеки - 97 717,50 грн; звернено стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, загальною площею 71,8 кв. м, житловою площею 42,8 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем С. П. 04 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за номером № 5726338 від 04 квітня 2008 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем С. П., що згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 02 квітня 2008 року за № 18337820, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», зареєстрований як окремий виділений в натурі об`єкт права власності, шляхом продажу даного майна на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною продажу предмету іпотеки не нижче 390 870 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» судовий збір у сумі 3 654 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до

ПАТ «Марфін Банк» про визнання договору іпотеки припиненим відмовлено (т. 1, а. с. 63 - 68).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня

2016 року рішення суду першої інстанції від 17 листопада 2015 року змінено, доповнено резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: «Виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 07 червня 2014 року» (т. 1, а. с. 59 - 62, 138 - 141).

Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційні скарги відповідача та позивача задоволено частково, рішення апеляційного суду від 04 квітня 2016 року в частині вирішення позову ПАТ «МАРФІН БАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційного інстанції, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання припиненим договору іпотеки судові рішення залишено без змін (т. 2, а. с.

105 - 110).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 5994/5995-17 від 11 грудня 2018 року, наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника, наданий позивачем, відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту, а сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 30 серпня 2017 року становить 94 407,16 дол. США та 1 461 128,68 грн (т. 1, а. с. 239 - 259).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що «у контексті статей 524 533-535 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини

з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США».

Отже, у частині другій статті 625 ЦКУкраїни визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками,які передували подачі такого позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18) зазначено, що «належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди

з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2019 року у справі № 910/20107/17 зроблено висновок, що «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані

з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд

з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо

з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені

в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі

№ 927/467/17».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до змісту позову та розрахунку заборгованості позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих за період з 06 червня 2014 року по 05 червня 2017 року включно, у тому числі

92 579,33 грн за неповернення основного боргу за договором, сума якого

є підтвердженою рішенням суду.

Судовими рішеннями у справі № 419/607/12встановлено, що сума боргу (кредитних коштів) станом на 16 січня 2012 року становила 56 034,70 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 447 706,05 грн,

У справі, що переглядається, нарахування трьох процентів річних за неповернення основного боргу за договором проведено позивачем відповідно до поточної заборгованості у періоді нарахування з 06 червня

2014 року по 05 червня 2017 року, сума якої визначена у валюті зобов`язання згідно кредитного договору № 00206/RD від 04 квітня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» (станом на початок періоду в розмірі

54 441,51 дол. США, т. 1, а. с. 8-9).

За таких обставин суди не врахували, що при обрахунку трьох процентів річних за основу може братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні;стягнення судами кредитної заборгованості в національній валюті в еквіваленті за курсом НБУ не змінює змісту такого зобов`язання, не є перешкодою обрахунку кредитором трьох процентів річних у валюті зобов`язання та не свідчить про інший предмет спору.

Тому суди зробили помилковий висновок, що три проценти річних нараховані позивачем виходячи із заборгованості станом на 06 червня 2017 року саме за кредитним договором, а не за рішенням суду, відповідно, про відмову

у задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних, нарахованих на основну суму боргу за кредитним договором.

З урахуванням викладеного, враховуючи проведення зазначених нарахувань

в межах позовної давності за період з 06 червня 2014 року по 05 червня

2017 року (за останні три роки, які передували подачі позову у цій справі),

а також відсутність обґрунтованого заперечення відповідача щодо правильності проведеного Банком розрахунку заборгованості, колегія суддів вважає наявними підстави для задоволення позову в цій частині.

Разом з тим висновки судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, за несплачені проценти за користування кредитом, нарахованих за період

з 06 червня 2014 року по 05 червня 2017 року, є правильними, оскільки суди встановили, що Банк згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України та пунктом 2.3. кредитного договору шляхом пред`явлення 17 січня 2012 року позову про стягнення усього розміру заборгованості за договором, який задоволено рішенням суду від 01 червня 2013 року (справа № 419/607/12) змінив строк виконання зобов`язання з 03 квітня 2029 року на січень 2012 року, тому нарахування процентів по договору за межами строку дії договору

є безпідставним.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У частині п`ятій статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Установивши, що відповідач станом на час розгляду справи не виконав зобов`язання за кредитним договором, вимоги про стягнення штрафу у цій справі заявлені на підставі пункту 20 договору іпотеки за невиконання зобов`язання, передбаченого пунктом 18.1 договору іпотеки щодо подовження строку дії договору страхування не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку його дії, суди зробили помилковий висновок, що відповідач не мала обов`язку страхування предмету іпотеки, оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором на час пред`явлення до суду позову закінчився.

Є помилковим і посилання апеляційного суду, що зазначений штраф вже був предметом розгляду у справі № 204/4089/15-ц, оскільки предметом позову

в зазначеній справі було звернення стягнення на предмет іпотеки,

а пред`явлення вимог про звернення стягнення на предмет іпотекив рахунок погашення певної заборгованості не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги шляхом стягнення з боржника цієї

ж заборгованості.

За таких обставин позовні вимоги Банку про стягнення штрафу

є обґрунтованими.

Разом із тим, відповідно до заперечень проти позову відповідач заявила про застосування позовної давності до вимог позивача (т. 1, а. с. 101).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

ЄСПЛ вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність

і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Установлені судами обставини свідчать, що відповідне право позивача (зобов`язання відповідача) станом на січень 2012 року було порушено (лист позивача від 17 січня 2012 року щодо необхідності продовжити строк дії договору страхування у відповідності з пунктом 18.1 договору іпотеки, т. 1,

а. с. 114).

Позовну заяву позивач подав до суду 14 червня 2017 року (т. 1, а. с. 80), тобто зі спливом позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафу, що

є підставою для відмови в задоволенні зазначених позовних вимог.

Тому суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, проте помилися з мотивами такої відмови.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідача за проведення експертизи суди врахували, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 серпня 2017 року призначено судово-економічну експертизу, за проведення якої відповідачем сплачено 17 332 грн (т. 1 а. с. 233, т.2 а. с. 136), зазначена ухвала Банком не оскаржувалася та представник позивача не заперечувала проти задоволення заяви в частині призначення судової експертизи.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставності зазначених витрат,що проведена по справі експертиза вирішена повністю на користь позивача і підтверджує надані банком розрахунки на обґрунтування позовних вимог, оскільки відповідні витрати відповідача віднесено законом до судових, тому підлягають розподілу відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України.

Разом з цим, оскільки суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, в частині вимог ухвалює нове рішення, то судові рішення в цій частині підлягають зміні з розподілом відповідних витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови

в задоволенні позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін; додаткове рішення суду та постанову апеляційного суду в частині стягнення судових витрат за проведення експертизи змінити, зменшивши розмір такого стягнення до 16 562,46 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 4,44 %).

Щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги АТ «МТБ Банк» підлягають задоволенню частково, то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам (при зверненні до суду позовом - 4,44 %, в судах апеляційної та касаційної інстанцій в оскарженій частині - 63,07 %). Тому

з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 1 383,41 грн, у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 3 469,81 грн, у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції - 4 626,41 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від

30 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

19 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» трьох процентів річних скасувати та позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» 92 579,33 грн три проценти річних станом на 06 червня 2017 року.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від

30 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

19 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» судових витрат за проведення експертизи змінити, зменшивши розмір такого стягнення до 16 562,46 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» судові витрати на сплату судового збору в сумі 9 479,63 грн.

В іншій оскарженій частині рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2019 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2019 року, додаткове рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 вересня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук