№ 204/4475/21 - Судова практика України - Законодавство України

111

Постанова

Іменем України

24 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 204/4475/21

провадження № 61-20259св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Сущенко Ольга Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог, вимог заяви

У червні 2021 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Сущенко О. В., про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Разом з позовом АТ «Райффайзен Банк» подало до суду заяву про забезпечення цього позову.

Заяву АТ «Райффайзен Банк» мотивувало тим, що 24 листопада 2005 року Акціонерний поштово-пенсійним банк «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 014/62269/3101/74.

Відповідно до умов цього договору банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом: 42 400 дол. США, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі: 13 % річних, комісію згідно з умовами договору, тарифів кредитора, та виконати інші зобов`язання в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

Заявник надання кредитних коштів провів, відповідно до вимог пункту 3.2. кредитного договору, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, з подальшою можливістю видачі готівки через касу Кредитора.

Зазначив, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 24 листопада 2005 року банк і ОСОБА_2 уклали договір застави майнових прав № 014/3101/62269.

За умовами договору ОСОБА_2 зобов`язався погасити кредит, сплатити відсотки за користування ним у розмірах, строки, а також з неустойкою визначеними кредитним договором.

У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, позичальник передав у заставу майнові права за договором № К-6-27 про інвестування житлового будівництва від 16 листопада 2005 року на двокімнатну квартиру, загальною площею: 83,18 кв. м, яка знаходиться у буд. АДРЕСА_1 .

У 2011 році АТ «Райффайзен Банк Аваль» довідалося, що житловий будинок введено в експлуатацію у зв`язку з чим змінилися фактична площа заставної квартири та поштова адреса будинку - адреса якого: буд. АДРЕСА_1 , надано поштову адресу: кв. АДРЕСА_2 .

Отже, предметом застави виступає квартира загальною площею 79,9 кв. м за адресою: кв. АДРЕСА_2 .

Проте, ОСОБА_2 не надав банку документи для оформлення змін до договору застави і реєстрації обтяження предмету застави, як це передбачено договором.

З укладенням кредитного договору у позичальника виник обов`язок повернути банку кредит та відсотки за кредитним договором у строки та в розмірах чітко встановлених графіком погашення кредитної заборгованості.

За неналежним виконанням позичальником зобов`язань по кредитному договору, АТ «Райффайзен Банк Аваль» направило ОСОБА_2 вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 12 січня 2016 року № 114- 0-0-00/15-61238.

Під час проведення претензійно - позовної роботи АТ «Райффайзен Банк Аваль» довідалося, що нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , яка передана в заставу банку, без згоди заставодержателя, відчужена ОСОБА_1 за ціною 147 346 грн на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 02 лютого 2016 року.

Таким чином, договір купівлі - продажу сторони уклали без згоди банку, що призвело до порушення прав АТ «Райффайзен Банк Аваль», як заставодержателя.

ОСОБА_2 продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань перед банком та не вживає заходів щодо погашення боргу за кредитом, у зв`язку з чим станом на 08 червня 2021 року його заборгованість перед банком за кредитним договором становить 38 071,97 дол. США, зокрема 20 850,59 дол. США заборгованості за кредитом, 17 221,38 дол. США заборгованості за відсотками.

За висновком суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від 07 червня 2021 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , складає 1 094 000 грн.

Отже, заходи забезпечення позову, які просить вжити банк є співмірними із наявною заборгованістю за кредитним договором.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення позову банку, може ускладнити чи зробити неможливим погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок заставленого майна, оскільки є велика ймовірність відчуження цього майна на користь третіх осіб або здійснення інших дій позичальником, що значно зменшить його вартість.

Просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу квартири від 02 лютого 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 14 червня 2021 року заяву задовольнив.

Забезпечив позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , яканалежить ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу квартири від 02 лютого 2016 року, до набрання рішенням суду законної сили у справі № 204/4475/21 за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Сущенко О. В., про визнання договору купівлі - продажу недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Ухвалу районний суд мотивував обґрунтованістю вимог заяви, оскільки не вжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду або унеможливить його виконання, якщо позов буде задоволено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На ухвалу районного суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд постановою 12 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2021 року - скасував.

У задоволені заяви АТ «Райффайзен Банк Аваль» про забезпечення позову у справі № 204/4475/21 відмовив.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Між тим, застосування саме такого способу забезпечення позову, як арешт, позивач належним чином не мотивував, адже застосування такого виду забезпечення позову може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності.

Спірна квартира є єдиним житлом її онуки та її неповнолітньої дитини, які постійно мешкають у ній, з урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що такий вид забезпечення позову порушить права сторін на мирне користування майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Райффайзен Банк», посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2022 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу АТ «Райффайзен Банк»мотивувало тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою, такою, що не відповідає нормам матеріального права та прийнята з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зазначив, що задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, не звернув увагу на те, що усупереч статей 42 81 ЦПК України, вона не надала доказів на підтвердження факту, що спірна квартира є єдиним житлом її, онуки та її неповнолітньої дитини та факту їх постійного проживання у ній.

Послався на те, що у заяві про забезпечення позову відсутні вимоги щодо проведення опису чи обмеження права користування майном, його вилучення у боржника чи передачу на зберігання іншим особам.

Заборона на відчуження спірного майна не порушить права сторін на мирне користування майном.

На думку заявника, забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно є співмірним із заявленими позовними вимогами про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру, внаслідок дій ОСОБА_2 щодо незаконного відчуження предмета застави, без згоди банку, що призвело до порушення прав АТ «Райффайзен Банк», як заставодержателя.

Вважає, що не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження квартири новим власником, що безумовно утруднить виконання можливого рішення суду про скасування реєстрації права власності.

Зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 760/5582/20 (провадження № 61-12876св20), від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19).

Також вважає помилковим посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) та рішення Конституційного Суду України від 31 травня 2011 у справі № 4-рп/2011.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що предметом позову є визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 ,яка належить ОСОБА_1 на праві власності.

Користуючись своїм правом, позивач одночасно із зверненням до суду з позовом, подав заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на зазначену квартиру.

Обставини, викладені в тексті позовної заяви, свідчать про те, що між сторонами дійсно існує спір щодо зазначеної нерухомості.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту, апеляційний суд виходив з того, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

За змістом частини першої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову не вичерпуються накладенням арешту на майно.

Позов також може бути забезпечено шляхом заборони вчиняти певні дії, зокрема забороною відчуження майна.

Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

За абзацом четвертим цієї норми права, виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно із абзацами першим - другим частини 5 цієї статті, про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.

У кожному випадку, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_1 на праві власності.

Користуючись своїм правом, заявник одночасно із позовом подав суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на зазначену квартиру.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд встановив, що позивач належним чином не обґрунтував застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт зазначеного майна, яке може призвести до обмеження права мешканців користування цим майном, та, враховуючи, що зазначена квартира є єдиним житлом її онуки та її неповнолітньої дитини, які постійно мешкають в цій квартирі, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом саме накладення арешту на нерухоме майно відповідача з огляду на те, що цей конкретний захід є неспівмірним з позовними вимогами.

Судовий спір про перехід права власності на квартиру не впливає на право на повагу до приватного життя проживаючих там осіб у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, висловлених упостановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 760/5582/20 (провадження № 61-12876св20), від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19), є неприйнятними, оскільки в наведених справах та справі, яка переглядається, є різними підстави позову та встановлені фактичні обставини.

Так, у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) про встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення розміру частки у цьому майні члена подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним заповіту, Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про забезпечення позову у вигляді арешту 1/4 частини будинку. Враховуючи, що апеляційний суд встановив, що відповідач під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком про те, що через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту 1/4 частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову.

Верховний Суд у справі № 760/5582/20 (провадження № 61-12876св20) про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно, вирішуючи питання про необхідність забезпечення позову, погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявник належним чином обґрунтував необхідність вжиття відповідних заходів, крім того суд правильно врахував обставини, які можуть утруднити в майбутньому виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача.

У справі № 643/12369/19 (провадження № 61-21685св19) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та скасування запису про право власності, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що не застосування заходів забезпечення позову, з огляду на те, що предметом спору є спірна квартира, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено. Відчуження вказаного майна призведе до ускладнення захисту прав позивача, тому необхідним видом забезпечення позову буде заборона відчужувати майно його власником.

У справі, яка переглядається, спірну квартиру використовують донька та онука відповідача у справі, як єдине житло, тому можливі, з огляду на статтю 56 Закону України, опис, обмеження у користуванні, опечатування або передача квартири на відповідальне зберігання третьої особи із принципами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не узгоджуються.

У цьому випадку співмірним заходом могла бути, наприклад, заборона власнику відчуження спірної квартири.

Питання щодо забезпечення позову повинно вирішуватися судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника.

У цьому випадку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову як арешт та врахував, що накладення арешту на зазначене майно може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачі його іншим особам, що є обмеженням житлових прав мешканців.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

При вирішенні питання про забезпечення позову апеляційний суд у межах вимог чинного ЦПК України здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності і обґрунтованості заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірність ускладнення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову у цій справі у визначений заявником спосіб.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська