Постанова

Іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 204/5638/21

провадження № 61-20843св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кейтельгіссер Олександра Михайлівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кейтельгіссер О. М. (далі - ПН ДМНО Дніпропетровської області), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі, скасування державної реєстрації права власності.

Позовну заяву мотивовано тим, що за договором дарування від 28 жовтня 2013 року, а також на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року ОСОБА_1 став власником 38/100 частин домоволодіння, яке складається з частин нежитлової будівлі літ. А-1, загальною площею 5,9 кв. м, нежитлової прибудови літ. А-1, загальною площею 59,7 кв. м, літньої кухні літ. В, в, в1, вбиральні літ. И, ворот № 1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, наразі правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на 38/100 частин домоволодіння за вищевказаною адресою, скасовано. Земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , належить Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності. У передбачений законом спосіб ця земельна ділянка відповідачу не надавалась.

У зв`язку з цим Дніпровська міська рада просила суд припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 та зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради, привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих: літ. А1-1 нежитлова прибудова, загальною площею 59,7 кв. м, та літ. а3-1 нежитлова прибудова, загальною площею 2,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно із пред`явленням позову Дніпровська міська рада подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, а саме: літ. А1-1 нежитлова прибудова, загальною площею 59,7 кв. м, та літ. а3-1 нежитлова прибудова, загальною площею 2,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 194459312101, до набрання рішенням суду законної сили; заборонити будь-яким особам здійснювати дії, пов`язані з відчуженням, зміною майнових прав на вищевказані об`єкти нерухомого майна, до набрання рішенням суду законної сили.

Заяву мотивовано тим, що предметом позову є вимога щодо звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення будівлі та скасування державної реєстрації права власності. Подальше вибуття самочинно збудованих нежитлових прибудов, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , до третіх осіб може суттєво ускладнити виконання судового рішення та ефективність захисту прав та інтересів позивача.

На підставі вимог статей 149 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Дніпровська міська рада просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, а саме: літ. А1-1 нежитлова прибудова, загальною площею 59,7 кв. м, та літ. а3-1 нежитлова прибудова, загальною площею 2,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 194459312101, до набрання рішенням суду законної сили; заборонити будь-яким особам здійснювати дії, пов`язані з відчуженням, зміною майнових прав на об`єкти нерухомого майна, а саме: літ. А1-1 нежитлова прибудова, загальною площею 59,7 кв. м, та літ. а3-1 нежитлова прибудова, загальною площею 2,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 194459312101, до набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2021 року у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, яким чином незастосування вказаних заходів забезпечення позову утруднить чи призведе до невиконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 рокуапеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково, ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2021 року скасовано, прийнято постанову про часткове задоволення заяви.

Заборонено будь-яким особам здійснювати дії, пов`язані з відчуженням, зміною майнових прав на об`єкти нерухомого майна, а саме: літ.А1 -1 нежитлова прибудова, загальною площею 59,7 кв. м, та літ. а3 -1 нежитлова прибудова, загальною площею 2,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 194459312101, до набрання рішенням суду законної сили.

Апеляційний суд виходив з того, що наявні правові підстави для часткового задоволення заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову, а саме встановлення заборони будь-яким особам здійснювати дії, пов'язані з відчуженням, зміною майнових прав на вищевказані об'єкти нерухомого майна, враховуючи обґрунтованість ризиків невиконання можливого рішення суду. Разом з тим, у заяві про забезпечення позову не наведено належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення на спірне нерухоме майно арешту може ефективно забезпечити матеріально-правовий інтерес позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та буде співмірним із заявленими позовними вимогами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року та залишити в силі ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 липня 2021 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову Дніпровської міської ради.

Підставою касаційного оскарження вищевказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вказує, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, від 24 жовтня 2018 рокуу справі № 757/65718/17-ц, а також що розгляд справи здійснено судом апеляційної інстанції без участі ОСОБА_1 та його представника.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року і витребувано із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 204/5638/21.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні вимог заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК Українипередбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України«Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Обов`язок доведення обставин, які б указували на необхідність вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, покладено на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України, а оцінка доказів, наданих позивачем, є компетенцією суду.

Обґрунтовуючи підстави для забезпечення позову, Дніпровська міська рада посилалась на те, що предметом позову є вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради, привівши її у приданий для використання стан, шляхом знесення самочинно побудованих на ній нежитлових прибудов.

Установивши, що між сторонами виник спір з приводу нерухомого майна, надавши належну правову оцінку доводам позивача, на які він посилається як на підставу для забезпечення позову, врахувавши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам здійснювати дії, пов'язані з відчуженням, зміною майнових прав на об`єкти нерухомого майна, а саме: літ.А1 -1 нежитлова прибудова, загальною площею 59,7 кв. м,та літ. а3 -1 нежитлова прибудова, загальною площею 2,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 194459312101, до набрання рішенням суду законної сили.

При цьому апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що вжиття зазначених заходів забезпечення позову в даному випадку виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень відповідачеві в його правах.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання в касаційній скарзі на те, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 757/65718/17-ц, оскільки висновки у цих справах, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що формують зміст оскаржуваного рішення, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Також колегія суддів відхиляє за безпідставністю доводи відповідача про те, що апеляційний суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 та його представника, незважаючи на подане представником ОСОБА_1 клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК Українирозгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбаченихстаттею 369 цього Кодексу.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексурозглядається з їх повідомленням (абзац другий статті366 ЦПК України).

Згідно ізстаттею 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи уразі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи у суді апеляційної інстанції на 23 листопада 2021 року.

Крім того, ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу (а. с. 40).

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки і ОСОБА_1 , і його представник були належним чином повідомлені про судове засідання на 23 листопада 2021 року, що не перешкоджає розгляду справи за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про час і місце судового засідання.

Доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права.

З огляду на зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки висновки апеляційного суду, викладені в оскаржуваній постанові, відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець