ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 204/8412/23

провадження № 61-3803св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року у складі судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що він разом із ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме йому належить 21/25 частки домоволодіння, а відповідачу - 4/25 часток домоволодіння.

Земельна ділянка за цією самою адресою перебуває у його з відповідачем спільній сумісній власності.

Позивач вказував, що на цій земельній ділянці відповідачем було зблоковано споруди: сарай літ. «З», гараж літ. «В», які побудовані впритул до паркана між земельними ділянками АДРЕСА_2 , що не відповідає будівельним нормам та правилам, а також правилам протипожежної безпеки. Відповідач не узгоджував із ним таке будівництво.

Про те, що вказане будівництво було здійснене з порушеннями він дізнався із висновку експертів від 13 березня 2023 року № 1275/1276/1277/1278-22, складеного за результатами проведеної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи. Зазначена експертиза проводилася у справі № 204/9987/21 за його позовом до ОСОБА_2 про виділ частки домоволодіння та земельної ділянки в натурі. Наразі вказана справа судом не розглянута.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача знести самочинно збудоване нерухоме майно - триповерхову самочинну забудову літ. «Е-З» та господарські (допоміжні) споруди: сарай літ. «З», гараж літ. «В», що є частиною домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що внаслідок самочинного будівництва - зблокованих споруд: сараю літ. «З», гаражу літ. «В», які побудовані впритул до паркана між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , порушено його право. Сам по собі факт здійснення відповідачем самочинного будівництва не є підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання положень частини сьомої статті 376 ЦК України, а саме зобов`язання відповідача здійснити перебудову.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Позивачем не доведено, що внаслідок самочинного будівництва - зблокованих споруд: сараю літ. «З», гаражу літ. «В», які побудовані впритул до паркана між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , порушено його права.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Разом з тим, позивач не звертався до відповідача з вимогою про приведення об`єкту самочинного будівництва (прибудови) у спосіб, передбачений законодавством, клопотань про призначення судової будівельно-технічної експертизи під час розгляду справи не заявляв, а доказів того, що відповідач відмовляється провести перебудову об`єкта самочинного будівництва (прибудови) суду не надав.

Таким чином, сам по собі факт здійснення відповідачем самочинного будівництва не є самостійною підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання положень частини сьомої статті 376 ЦК України.

Посилання ОСОБА_1 на висновок експертів від 13 березня 2023 року № 1275/1276/1277/1278-22, складеного за результатами проведеної у справі № 204/9987/21 судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизи, апеляційним судом з посиланням на положення статті 89 ЦПК України не взято до уваги, оскільки експертам питання щодо відповідності спірного нерухомого майна будівельним нормам та правилам, а також правилам протипожежної безпеки на розгляд не виносилося. Крім того, вказаному висновку експертів судом у справі № 204/9987/21 було надано оцінку та зазначено, що такий висновок містить ознаки неповноти, у зв`язку з чим суд призначив повторну експертизу. Отже, вказаний висновок експертів не є беззаперечним доказом на підтвердження доводів позивача щодо допущення відповідачем порушень будівельних норм та правил, а також правил протипожежної безпеки (стаття 110 ЦПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обстави справи, не врахували, що об`єкт самочинного будівництва перебуває на земельній ділянці, яка є спільною сумісною власністю сторін у справі. Вказана нерухомість побудована із порушенням будівельних норм та правил, що створює загрозу життю та здоров`ю позивача. При цьому відповідач не узгодив із позивачем, як співвласником земельної ділянки, таке будівництво. Оскільки забудови здійснені відповідачем на земельній ділянці, яка знаходиться у спільній сумісній власності позивача і відповідача, то позивач також несе відповідальність перед третіми особами за наслідки, які можуть настати внаслідок порушення пожежних та будівельних норм. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у спірних правовідносинах правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 України). У такому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідні перебудову.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав. Наразі позивачем пред`явлено позов до ОСОБА_2 про виділ в натурі належних йому часток домоволодіння та земельної ділянки, який судом ще не вирішено. У вказаній справі було проведено експертизу, за результатами якої експертами складено висновок від 13 березня 2023 року № 1275/1276/1277/1278-22, в якому зазначено, що відповідачем було здійснене самочинне будівництво, яке виконане ним із грубим порушенням будівельних норм і правил та із порушенням правил протипожежної безпеки. Факт порушення відповідачем будівельних норм і правил, а також правил протипожежної безпеки підтверджується не лише вказаним висновком експертів, а також технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 28 квітня 2000 року, технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 27 липня 2007 року, якими підтверджено, що самочинні споруди збудовані впритул до межі сумісної земельної ділянки та до паркану.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Посилання в касаційній скарзі на відповідні правові висновки Верховного Суду є нерелевантними до обставин цієї справи. Зазначення позивачем у прохальній частині позовної заяви вимогу щодо триповерхової забудови літ. «Е-З», яка нібито належить ОСОБА_2 та є частиною домоволодіння АДРЕСА_1 , є помилковим, оскільки такої існує.

06 травня 2024 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Разом з тим, відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу. Отже, подані до Верховного Суду додаткові пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягаютьзалишенню без розгляду (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх вимог.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_1 належить 21/25 частки домоволодіння, а ОСОБА_2 - 4/25 часток домоволодіння.

Земельна ділянка, площею 0,0736 га, на якій розташоване вищевказане домоволодіння АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 878665, виданого 21 квітня 2006 року.

Судом також установлено, що ОСОБА_2 у порушення частини першої статті 34, частини першої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» без отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт та затвердженої у встановленому законом порядку проєктної документації на земельній ділянці, прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 з метою реконструкції будинку здійснив будівельні роботи з самочинного будівництва: житлового будинку літ. «Е-З», гаражу літ. «В», сарая літ. «З».

Крім того, ОСОБА_1 на земельній ділянці, прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 з метою реконструкції будинку здійснив будівельні роботи з самочинного будівництва: прибудови літ. «А3-1», сіней літ. «а1-1»; у житловому будинку літ. «А-1» останній самовільно зробив переобладнання частини приміщення 2-7, площею 12,1 кв. м, у нежитлове.

Зазначене самочинне будівництво, здійснене сторонами, підтверджується актом ідеальних часток, складеним фахівцем комунального підприємства «Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради ОСОБА_8 .

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 22 постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)»

Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 вважав, що відповідач чине йому перешкоди у користуванні належного йому частиною домоволодіння, внаслідок того, що зблоковані ним споруди: сарай літ. «З», гараж літ. «В», побудовані впритул до паркана між земельними ділянками АДРЕСА_2 , чим порушують його права, тому вважав, що його право підлягає захисту шляхом знесенням самочинно збудованих будівель.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, що внаслідок самочинного будівництва - зблокованих споруд: сараю літ. «З», гаражу літ. «В», які побудовані відповідачем впритул до паркана між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , порушено права позивача.

Позивач не звертався до відповідача з вимогою про приведення об`єкту самочинного будівництва (прибудови) у спосіб, передбачений законодавством, клопотань про призначення судової будівельно-технічної експертизи під час розгляду цієї справи також не заявляв і доказів того, що відповідач відмовляється провести перебудову об`єкта самочинного будівництва (прибудови) суду також не надав.

Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16 386 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Судом установлено, що перевірка дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності на об`єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування не проводилася, приписів щодо можливості/неможливості перебудови спірного об`єкта будівництва не видавалося, з вказаних підстав з позовом до суду про знесення самочинного будівництва відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом, не зверталися.

Отже, доказів вичерпання передбачених Законом можливостей для усунення порушень закону за таким самочинним будівництвом суду не було надано.

Таким чином, вірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що сам по собі факт здійснення відповідачем самочинного будівництва не є самостійною підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання положень частини сьомої статті 376 ЦК України.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що висновок експертів від 13 березня 2023 року № 1275/1276/1277/1278-22, складений за результатами проведеної у справі № 204/9987/21 судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, оціночно-земельної та земельно-технічної експертизине є беззаперечним доказом на підтвердження доводів позивача щодо допущення відповідачем порушень будівельних норм та правил, а також правил протипожежної безпеки, так як згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги про те, що порушення протипожежних вимог несе в собі потенційну небезпеку для життя та здоров`я позивача, а також третіх осіб є припущеннями позивача (частина шоста статті 81 ЦПК України) та не може бути підставою для задоволення його позовних вимог саме шляхом знесення спірного нерухомого майна.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Крім того, доводи касаційної скарги в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник