Постанова
Іменем України
09 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 204/8885/19
провадження № 61-14347 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
третя особа - Солонянська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Солонянська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права на обов`язкову частку у спадщині та визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що він та відповідач ОСОБА_2 є дітьми померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, яким усе своє майно заповідала своїй дочці - ОСОБА_2 .
Вказував, що у встановлений законом строк він та відповідачка звернулись до Солонянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті матері. На день відкриття спадщини він мав ІІІ групу інвалідності, був непрацездатною особою і мав право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до положень статті 1241 ЦК України.
01 квітня та 17 травня 2016 року спадкоємцеві за заповітом - ОСОБА_2 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 були видані свідоцтва про право на спадщину, яка складається із: земельної ділянки, площею 7,9642 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, та рахунків у ПАТ КБ «ПриватБанк».
Вказував, що постановою від 14 лютого 2019 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. йому було відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на обов`язкову частку після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що між сестрою ОСОБА_2 , як спадкоємицею, яка одержала свідоцтва про право на спадщину, та ним, як спадкоємцем, який не встиг це вчасно зробити, не досягнуто взаємної згоди.
Зазначав, що на момент відкриття спадщини він відбував покарання за вироком суду, а оскільки вчасно направив до Солонянської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, був переконаний, що отримає обов`язкову частку у спадщині, тому вважав, що видані ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно порушують його право як спадкоємця на обов`язкову частку у спадщині після померлої матері.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на обов`язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини усього спадкового майна; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 01 квітня 2016 року та 17 травня 2016 року ОСОБА_2 на спадкове майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року у складі судді Стрельникова О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не звернувся до нотаріуса у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а тому втратив право на обов`язкову частку у спадщині. Державний нотаріус правомірно не врахував позивача при видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , оскільки заява позивача була надіслана нотаріусу з пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, тому підстави для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих ОСОБА_2 , також відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на обов`язкову частку у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини спадкового майна, а саме: земельної ділянки, площею 7,9642 га, в межах згідно з планом, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225055400:01:052:0001; депозиту, договір № SAMDN26000727368757, поточний рахунок - НОМЕР_1 , відкритий 23 липня 2012 року у ПАТ КБ «ПриватБанк»; поточний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий 20 травня 2014 року у ПАТ КБ «ПриватБанк».
Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що видані 01 квітня 2016 року за реєстровим № 1-562 та 17 травня 2016 року за реєстровим № 1-934 державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., в 1/4 частині вказаного спадкового майна.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивна тим, що позивач ОСОБА_1 , який на час відкриття спадщини був інвалідом ІІІ групи і відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - непрацездатною особою, згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України входив до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Тому 1/4 частина спадкового майна, як обов`язкова частка у спадщині, належала ОСОБА_1 після смерті його матері незалежно від умов заповіту. Позивач є таким, що прийняв спадщину після смерті матері, оскільки у встановлений законом строк - 19 листопада 2015 року звернувся із відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2051/16, від 25 лютого 2021 року у справі № 712/4362/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 204/8885/19 із Солонянського районного суду Дніпропетровської області.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом статтей 1241 1270 ЦК України. Вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо прийняття позивачем спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Зазначає, що позивач не використав свого права на отримання обов`язкової долі у спадщині шляхом звернення до нотаріуса із відповідною заявою у передбачений статтею 1270 ЦК строк, а тому не вважається таким, що прийняв спадщину.
Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є сином та дочкою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 58).
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 09 липня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Карпенко С. С., яким на випадок своєї смерті все належне їй майно заповідала ОСОБА_2 (а. с. 65).
20 травня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Солонянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вказаної заяви була заведена спадкова справа № 174/2015 (а. с. 54-97).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 19 листопада 2015 року, адресованої голові Солонянської селищної ради, позивач прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява посвідчена виконуючим обов`язки начальника Дніпропетровського слідчого ізолятора УДПтС України у Дніпропетровській області Киянцем С. А. (а. с. 57).
Із довідки про звільнення серії ДНП № 04038, виданої ОСОБА_1 , убачається, що позивач відбував покарання за вироком суду з 29 липня 2015 року по 10 серпня 2018 року (а. с. 12).
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААГ № 030273, ОСОБА_1 з 27 січня 2015 року має ІІІ групу інвалідності, інвалідність встановлено до 15 січня 2016 року (а. с. 10, 92).
01 квітня 2016 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-562, на земельну ділянку, площею 7,9642 га, в межах згідно з планом, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новопокровської селищної ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1225055400:01:052:0001 (а. с. 82).
17 травня 2016 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-934, на депозит (договір SAMDN26000727368757), та поточний рахунок - НОМЕР_2 (а. с. 87).
26 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Солонянської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на належну йому обов`язкову частку спадщини у майні померлої матері відповідно до вимог статті 1241 ЦК України (а. с. 89).
Постановою від 14 лютого 2019 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на обов`язкову частку після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку з отриманням свідоцтва про право на спадщину на майно померлої, на яке претендує заявник, іншому спадкоємцеві за заповітом (а. с. 97).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова апеляційного ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), окрім випадків, встановлених у статті 1219 ЦК України.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.
Так, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19 (провадження № 61-6658св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 552/3281/20 (провадження № 61-5972св21).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку в спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку в спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року, абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вирішив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку в спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності.
При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.
За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.
Зазначене узгоджується з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», в якому судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши, що на час смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач, який є її сином, був інвалідом ІІІ групи, тобто непрацездатною особою відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», дійшов обґрунтованого висновку, що позивач входив до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України. Тобто 1/4 частина, як обов`язкова частка у спадщині, належала спадкоємцю ОСОБА_1 після смерті його матері, незалежно від умов заповіту.
Такі висновки апеляційного суду є правильними та обґрунтованими. Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків суду.
До предмета доказування у цьому спорі належить, зокрема, встановлення обставин щодо прийняття позивачем спадщини після своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Частиною першою статті 1298 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14-ц (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
Встановивши, що позивач прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері, звернувшись із відповідною заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк - 19 листопада 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що видані ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно порушують право позивача як спадкоємця на обов`язкову частку у спадщині, тому правильно визнав їх недійсними в 1/4 частині спадкового майна.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2051/16, від 25 лютого 2021 року у справі № 712/4362/18, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Наведені у касаційній скарзі доводи переважно зводяться до тлумачення заявником на власний розсуд норм матеріального та процесуального права, ці доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович