Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 205/139/19

провадження № 61-1744 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Савко Віталій Вікторович;

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Савка Віталія Вікторовича - на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегій суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено усний договір позики, відповідно до умов якого він здійснив переказ грошових коштів на рахунок відповідача у розмірі 30 000 дол. США. Вказані обставини підтверджуються випискою з його банківської карти.

Вказував, що він неодноразово шляхом телефонних дзвінків та смс-повідомлень просив відповідача повернути грошові кошти, проте, такі вимоги останнім були проігноровані.

13 грудня 2018 року він звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення коштів, яка також була залишена відповідачем без задоволення. Ураховуючи викладене, посилаючись на те, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 30 000 дол. США, що на день подачі позову складає 822 900 грн, а також понесені судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Разом з тим, квитанція про здійснений 04 жовтня 2017 року ОСОБА_1 грошовий переказ не містить умов отримання ОСОБА_2 таких коштів, а також зобов`язань з їх повернення, а отже, не є доказом укладання між сторонами договору позики у розумінні статті 1046 ЦК України, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що договір позики у письмовій формі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладали, інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики позивач не надав, будь-якого іншого письмового документу (незалежно від найменування цього документа), який би посвідчував правову природу укладеного договору позики - підтверджував би факт укладення договору та передачі грошової суми позичальнику, містив би умови та дату отримання позичальником ОСОБА_2 у борг грошей від ОСОБА_1 із зобов`язанням їх повернення позивачем не надано. Надана банківська квитанція про переведення 04 жовтня 2017 року ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 30 000 дол. США не є достовірним доказом у розумінні статті 79 ЦПК України надання вказаної суми у борг за договором позики. Тому є правильними висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача спірних грошових коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - Савко В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 201209 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 205/139/19 Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не встановили справжню природу переданих відповідачу позивачем грошових коштів відповідно до квитанції від 04 жовтня 2017 року та дійшли помилкового висновку про недоведеність ОСОБА_1 підстав укладання між сторонами договору позики.

Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та ОСОБА_2 04 жовтня 2017 року було укладено договір позики в усній формі, за умовами якого позивач надав відповідачу у борг грошові кошти у сумі 30 000 дол. США.

На підтвердження своїх вимог позивач надав суду квитанцію, з якої убачається, що ОСОБА_1 04 жовтня 2017 року перерахував на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США (а.с. 60).

Інших доказів, які б підтвердили намір відповідача отримати грошові кошти в борг у позивача, суду не надано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Савка В. В. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із чим погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин укладання між ним та ОСОБА_2 договору позики та відсутність правових підстав для стягнення з відповідача боргу за договором позики.

Позивачем не надано суду будь-якого письмового документу (незалежно від найменування цього документа), який би посвідчував правову природу укладеного договору позики - підтверджував би факт укладання договору та передачі грошової суми позичальнику, містив би умови та дату отримання позичальником ОСОБА_2 у борг грошей від ОСОБА_1 із зобов`язанням їх повернення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надана банківська квитанція про переведення 04 жовтня 2017 року ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 30 000 дол. США, на яку позивач посилається як на підставу для задоволення позову, не містить умов отримання відповідачем таких коштів, а також зобов`язань з їх повернення, а отже, не є доказом укладання між сторонами договору позики у розумінні статті 1046 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання позивача в касаційній скарзі на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставним, оскільки позиція Верховного Суду, висловлена у вказаній постанові, не є подібною до правовідносин у справі, що переглядається, та стосується кредитних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - Савка Віталія Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович