№ 205/4810/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 205/4810/19

провадження № 61-7997 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Крилова Олена Леонідівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Остапенко Н. Г. від 22 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В. від 14 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , в якому зазначало, що 28 вересня 2007 року між нимиукладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 1 600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 30 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 124 125,45 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 540,71 грн, проценти за користування кредитом - 118 633,38 грн;

3 951,36 грн - пеню та комісію, а також штрафи відповідно до пункту

8.6 Умов та Правил надання банківських послуг: штраф (фіксована складова) - 0.00 грн; штраф (процентна складова) - 0.00 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з

ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором станом на 30 квітня 2019 року у розмірі 124 125,45 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 листопада 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № б/н у розмірі 1 540,71 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим,що банком доведено наявність укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки відповідачка користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором. При цьому, ОСОБА_1 не надала суду доказів, які б спростували заборгованість перед позивачем, не довела відсутності заборгованості, тому суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 1 540,71 грн.

В іншій частині позовні вимоги банку про стягнення заборгованості про процентам, пені та комісії є недоведеним, оскільки у заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» відхилена, а заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що судом першої інстанції забезпечено повний та всебічний розгляд справи й правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами. Суд зазначив, що банком доведено наявність укладеного між сторонами кредитного договору, про те позивачем не доведено факт досягнення між сторонами домовленостей про сплату процентів, комісії та неустойки, а витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 вересня 2007 року шляхом підписання заяви-анкети.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду,

АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі, яка є малозначною, на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська та надано учасникам строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2020 року справу за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди не дослідили належним чином копію заяви та інші надані докази й дійшли помилкового висновку про відсутність доказів, що саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами ознайомилася відповідачка. При цьому, зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, оскільки відповідачка була повідомлена про умови кредитування, відсоткову ставку за користування кредитними коштами та інші санкції за порушення умов договору, що зазначено у довідці про умови кредитування, яка підписана ОСОБА_1 , та яка наявна у матеріалах справи. При цьому, відповідачка активно користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість, що підтверджено випискою за рахунком.

Крім того, суди неправильно застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19, оскільки у справі, яка переглядається, інші фактичні обставини.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (як зазначає банк) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/.

За розрахунком Банку станом на 30 квітня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 124 125,45 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 540,71 грн, проценти за користування кредитом - 118 633,38 грн;

3 951,36 грн - пеню та комісію, а також штрафи відповідно до пункту

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд апеляційної інстанціїналежним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389

ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 вересня 2007 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»

та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору

(12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку -

50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов розуміла відповідачка ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (28 вересня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З урахуванням наведеного суди правильно виходили з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів та витяг з Умов, які надав банк, відповідач розуміла та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Проте Верховний Суд не може погодитись з іншими висновками судів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, зазначаючи, що надані позивачем, банком, докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), суди у порушення вимог статей 89 264-265 382 ЦПК України не звернули уваги на те, що у заяві позичальника від 28 вересня 2007 року, яку суду надав банк, а також у довідці про умови кредитувіання (зворот) процентна ставка зазначена 1,9 % (22.8 % на рік), зазначено розмір щомісячних платежів, строк їх внесення

(до 25 числа місяця, наступного за звітним), вказано розмір комісії - 1% на залишок заборгованості, зазначені розмір пені та штрафу за порушення умов договору (а. с. 10, 10 зворот).

Підписавши заяву та довідку (міститься два підписи позичальника), які є складовими частинамикредитного договору, позичальника відповідно до статей 3 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення в повному обсязі, а не лише в оскарженій частині, виходячи з такого.

АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи позов, а суди вирішуючи його, зазначали, що кредитний договір укладено з ОСОБА_1 . Разом з тим, заява на отримання кредитної картки, довідка про умови кредитування укладені із ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_1 ). Як у позовній заяві, так і в судових рішеннях, а також у матеріалах справи взагалі відсутня інформація про те, хто така ОСОБА_1 та чи змінювалось її прізвище.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що районним судом було ухвалено заочне рішення (а. с. 36-40), але в рішенні суду зазначено, що відповідач ОСОБА_1 надала суду заяву про розгляд справи за її чи представника відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, не заперечувала проти стягнення заборгованості за тілом кредиту, а в іншій частині позову просила відмовити. Проте в матеріалах справи такої заяви немає. З іншого боку, при наявності такої заяви суд не мав права ухвалювати заочне рішення, так як наявність такої заяви прирівнюється до явки учасника справи в судове засідання.

Апеляційний суд на зазначені порушення районним судом норм ЦПК України уваги не звернув.

Перевірка цих обставин має важливе юридичне значення для розгляду і правильного вирішення справи, а саме: 1) для ідентифікації сторони кредитного договору (стаття 1054 ЦК України); 2) для врахування принципу диспозитивності та змагальності процесу, оскільки визнання позову є підставою для його задоволення (статті 12 13 206 ЦПК України; 3) у разі невизнання позову - для перевірки інших обставин у справі (процедура доказування за нормами ЦПК України), оскільки у наданому банком суду розрахунку кредитної заборгованості процентна складова зазначена як 22,80 на рік, так і 30 % (з січня 2013 року), 34,80 % (з вересня 2014 року) і 43,20% з квітня 2015 року (а. с. 7-9).

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 22 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк