Постанова

Іменем України

18 січня 2022 року

м. Київ

справа № 205/4820/19

провадження № 61-11141 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство «АДУЛАР»,

представник позивач-адвокат Іванова Таїса Михайлівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В. від 12 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року приватне підприємство «АДУЛАР» (далі - ПП «АДУЛАР», підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 365 тис грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 21 грудня 2018 року та

08 січня 2019 року підприємство, помилково, через публічне акціонерне товариство «Банк Восток», перерахували на рахунок фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 грошові кошти у загальній сумі

365 тис грн двома платіжними дорученнями: від 21 грудня 2018 року № 64

на суму 200 тис грн та від 08 січня 2019 року №68 на суму 165 тис грн. Призначенням платежів значилося - оплата за оренду сільгосптехніки згідно договору від 03 грудня 2018 року № 09/09/18.

Вказувало, що підприємство жодних договорів з ФОП ОСОБА_1 не укладало, тому грошові кошти отримані без достатньої правової підстави. Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних

осіб-підприємців та громадських формувань 16 квітня 2019 року було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця.

Зазначало, що 06 квітня 2019 року на адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено лист з проханням повернути помилково перераховані кошти, проте відповідь на лист підприємство не отримало, відповідач добровільно отримані безпідставно грошові кошти не повернула, тому відповідно до статті 1212 ЦК України ОСОБА_1 зобов`язана повернути безпідставно набуте майно.

Ураховуючи вищевикладене, ПП «АДУЛАР» просило суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Басової Н. В. від 24 листопада 2020 року у задоволенні позову ПП «АДУЛАР» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що на час звернення до суду з позовом здійснюється розслідування кримінального провадження

№ 12019040630000298 від 28 лютого 2019 року за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, а 15 липня 2020 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 191, частиною четвертою статті 185 КК України, яка підозрюється у тому, що працюючи головним бухгалтером на підприємстві, не ставлячи до відома директорів підприємства, використовуючи ключі до розрахунків, періодично перераховувала кошти ФОП ОСОБА_1 . Тому позовні вимоги ПП «Адулар» передчасні.

Крім того, суд зазначив, що позивачем не доведено, що саме відповідач набула та зберегла у себе без достатніх правових підстав грошові кошти

в сумі 365 тис грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року апеляційну скаргу ПП «АДУЛАР» задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року скасовано. Позовні вимоги ПП «АДУЛАР» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПП «АДУЛАР» безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 365 000,00 грн та судовий збір у розмірі 13 687,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанцій мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини у справі, так як з матеріалів справи та наданих доказів встановлено факт безпідставного перерахування грошових коштів ПП «АДУЛАР» у сумі 365 тис грн на рахунок ФОП ОСОБА_1 ,

що останньою не заперечувалося, договір оренди сільгосптехніки

від 03 грудня 2018 року № 09/09/18, на виконання якого були перераховані ПП «АДУЛАР» вказані грошові кошти, між сторонами не укладався, тому грошові кошти у сумі 365 тис грн отримані ФОП ОСОБА_1 безпідставно, що

є підставою для їх стягнення з відповідача відповідно до статті 1212 ЦК України. Відсутність вироку щодо певних осіб не є підставою для відмови в позові, так як сукупність інших доказів вказують на безпідставне отримання відповідачем коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня

2021 року, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушенню норм процесуального права,просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження

у вищевказаній справі, витребувано цивільну справу № 205/4820/19

з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року відмовлено й надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року клопотання

ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року задоволено, зупинено виконання вказаного судового рішення до закінчення касаційного провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норма статті 1212 ЦК України, так як в даній справі підлягає застосуванню норми

статей 1166 1177 ЦК України, а також судом не враховано правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду: від 19 січня 2019 року у справі

№ 309/2477/16-ц, провадження №61-43149 св 18, від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161 гс 19, від 21 січня 2020 року у справі № 369/1850/18, провадження № 61-18948 св 19.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково виходив з доведеності факту безпідставного набуття нею грошових коштів у розмірі 365 тис грн, оскільки вказані грошові кошти були викрадені частинами без її відома через банкомат ОСОБА_4 , особою, яка допомагала їй у ведені бухгалтерії та були витрачені ОСОБА_4 на особисті потреби.

Вказує, що у цій справі спір стосується саме деліктних правовідносин - відшкодування шкоди, завданої злочином, де необхідно встановити вину, яка є однією з обов`язкових підстав цивільно-правової відповідальності, тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про виникнення між сторонами кондикційних зобов`язань у зв`язку з безпідставним набуттям нею майна позивача внаслідок начебто помилкового перерахування грошових коштів останнім на її рахунок, та неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 1212 ЦК України. При цьому зазначає, що вона фактично не набула майна позивача, оскільки її банківський рахунок був протиправно використаний особами, які є фігурантами у кримінальних провадженнях, які викрали вказані грошові кошти у позивача, спричинили збитки позивачу, що призвело до зменшення його майна.

Крім того, судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано досліджені в судовому засіданні судові документи та документи органу досудового розслідування, надані нею, щодо відношення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до скоєння ними кримінальних правопорушень, передбачених

частиною третьою статті 191, частиною четвертою статті 185 КК України,

що є предметом доказування у цій цивільній справі.

Таким чином, судом апеляційної інстанції у визначенні характеру спірних правовідносин, а також в застосуванні норм матеріального права, що не підлягали застосуванню, покладено на неї обов`язок повернути безпідставно отримане майно (грошові кошти), тоді як фактично вказану шкоду повинні відшкодовувати особи, винні у її спричиненні позивачу. Тобто, грошові кошти відшкодовуються позивачу особою, яка не завдала йому шкоди, у той час, як особи, винні у цьому, будуть звільнені від такої відповідальності, оскільки кошти уже будуть повернуті, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від ПП «АДУЛАР» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до переоцінки доказів, так як судом апеляційної інстанції вірно встановлено фактичні обставини у справі, підтверджено наданими доказами факт перерахування коштів безпідставно, за відсутності договірних зобов`язань між сторонами, тому є факт набуття ОСОБА_1 грошових коштів та зберігання їх без достатньої правової підстави. Таким чином, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Також, у серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив ПП «АДУЛАР», в якому зазначила, що доводи, викладені у відзиві про те, що судом апеляційної інстанції вірно визначено характер спірних правовідносин та правильним застосуванням норм права, є безпідставними, так як вони суперечать обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому просить відзив ПП «АДУЛАР» залишити без задоволення, доводи та вимоги своєї касаційної скарги підтримує, просить касаційну скаргу задовольнити.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905 гс 17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року

у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182 гс 18) зроблено висновок,

що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження

№ 14-175 цс 21.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що з наданих доказів встановлено факт безпідставного перерахування грошових коштів ПП «АДУЛАР» у сумі

365 тис грн на рахунок ФОП ОСОБА_1 , що останньою не заперечувалося, договір оренди сільгосптехніки від 03 грудня 2018 року № 09/09/18, на виконання якого були перераховані ПП «АДУЛАР» вказані грошові кошти, між сторонами не укладався. Подані сторонами докази апеляційний суд належним чином оцінив, вірно застосував норми матеріального права.

Посилання касаційної скарги те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував норму статті 1212 ЦК України, так як в даній справі підлягає застосуваннюнорми статей 1166 1177 ЦК України, є необґрунтованим, так як між позивачем і відповідачем виникли правовідносини, врегульовані статтею 1212 ЦК України.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 має право на повернення грошових коштів у разі доведення вини осіб в кримінальному провадженні, звернувшись з відповідним позовом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду є безпідставними, так як в зазначених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду наявні різні фактичні обставини у справах.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 травня

2021 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити виконання вказаного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду

від 12 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець