ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 205/4972/23

провадження № 61-7576св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік Ірина Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Соколова Ганна Юріївна, на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 06 лютого 2024 року в складі судді Остапенко Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в складі суддів Демченко Е. Л., Барильської А. П., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, заінтересована особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л.

Заявник просила суд встановити факт родинних відносин, а саме, що

ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідним батьком.

В обґрунтування заяви посилалась на те, що ОСОБА_2 є її рідним батьком. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті відкрилась спадщина на належне останньому майно, а саме на будинок по

АДРЕСА_1 . 13 грудня 2021 року заявник звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, однак постановою від 26 квітня 2023 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 та надано роз`яснення про необхідність підтвердження родинних відносин між нею та батьком, оскільки в свідоцтві про народження в графі «Батько» інформація про батька відсутня.

Посилаючись на те, що вони з батьком проживали за однією адресою:

АДРЕСА_1 до дня його смерті, вели спільне господарство, заявник доглядала за батьком до останнього дня його життя, просить суд встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідним батьком.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги відсутність в актовому записі про народження заявниці відомостей про батька, дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення саме факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що заявником не надано достатньо доказів на підтвердження родинних відносин із померлим ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Соколова Г. Ю., через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого

2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року.

01 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 336/709/18-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 360/2312/16-ц,

від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Заінтересована особа не скористалась своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 від 08 грудня 1949 року, наявні відомості про матір останньої, в графі «мати» зазначено ОСОБА_5 , відомості про батька в графі «батько» відсутні.

У Державному реєстрі актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження також відсутня інформація про батька ОСОБА_1 (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00039424224 від 26 квітня 2023 року).

Відповідно до архівної довідки від 24 січня 2024 року № Б-163/0/217-24, виданої державним архівом Дніпропетровської області, у книзі реєстрації актів цивільного стану Ленінського міського бюро ЗАГС м. Дніпропетровська є актовий запис № 1155 від 14 листопада 1944 року про народження

ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини жіночої статі на прізвище та ім`я « ОСОБА_6 », батько дитини - « ОСОБА_7 »; місце роботи - «РККА», мати - « ОСОБА_5 »; постійне місце проживання - « АДРЕСА_2 ».

Відомості (докази) щодо реєстрації шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відсутні.

31 травня 1975 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Згідно інформації відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 12 грудня 2022 року за адресою:

АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 (була зареєстрована до 25 травня 1998 року).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02 червня 1992 року..

13 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Стаднік І. Л. від 26 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з неможливістю встановлення її родинних відносин зі спадкодавцем.

Допитані в судовому засіданні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які є родичами ОСОБА_1 , зазначили, що ОСОБА_2 дійсно є рідним батьком ОСОБА_1 , вони проживали разом у АДРЕСА_1 та вели спільне господарство. ОСОБА_1 доглядала за батьком до дня його смерті.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме

провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами.

Родинні відносини (споріднення) (у теорії права) - це кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника). Виходячи з вимог діючого ЦК України поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов`язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.

Доказом родинних відносин є зокрема свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії судових рішень, які набрали законної сили щодо встановлення факту родинних відносин.

У заяві ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її батьком, оскільки у свідоцтві про народження заявника відсутні відомості про батька, вона звернулась до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин з метою подальшого оформлення спадщини після смерті батька.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний факт підлягає встановленню в іншому порядку, а саме шляхом встановлення факту батьківства в порядку статті 130 СК України, приймаючи до уваги відсутність в актовому записі про народження заявника відомостей про батька.

Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 761/3765/23, виснував, що встановлення факту походження дитини від батька і є встановленням факту родинних відносин між батьком та дитиною, а тому суди попередніх інстанції безпідставно зазначили, що у разі, якщо особи не перебувають у родинних відносинах, але фактично вважать себе народженими від певної особи, захист прав у такому випадку відбувається шляхом встановлення батьківства чи встановлення факту визнання батьківства. Відмова заявнику у встановленні факту родинних відносин з батьком виключно через неналежно обраний спосіб захисту порушеного права, яким має бути позов про встановлення батьківства в порядку статті 130 СК України, без дослідження доказів, що подавались на підтвердження факту родинних відносин між заявником та померлим батьком порушує права заявника на справедливий розгляд справи судом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд, окрім того, що погодився з висновками суду першої інстанції щодо неналежно обраного заявником способу захисту прав заявника, зазначив про ненадання останнім достатніх доказів на підтвердження родинних зав`язків з померлим батьком, що є іншою підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин.

При цьому, як свідчить зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду, апеляційний суд не виклав мотиви такої відмови, не надав оцінки наявним в матеріалах справи доказам, як кожному окремо, так і в своїй сукупності, не надав належної оцінки аргументам, викладеним заявником у заяві.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент виникнення правовідносин, діяв Кодекс законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану від 31 травня 1926 року.

Указ Президії Верховної ради СРСР від 08 липня 1944 року скасував можливість судового встановлення батьківства, який діяв згідно Кодексу законів про сім`ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 року. В умовах воєнної диспропорції жіночого і чоловічого населення було прийняте рішення про юридичне визнання лише шлюбу, зареєстрованого в компетентних органах.

На підставі Указу Президії Верховної ради СРСР від 15 вересня

1945 року внесено зміни до статті 2 вищезазначеного кодексу, а саме при реєстрації в органах запису актів громадянського стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується за прізвищем матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері. Отже заповнення графи «батько» у актовому записі про народження дитини не передбачалося.

Такі вимоги діяли до прийняття Основ законодавства СРСР та союзних республік про шлюб та сім`ю 1968 року, зокрема статті 53 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР (далі - КпШС УРСР).

Відповідно до пунктів 6, 7 Указу Президії Верховної ради УРСР від 29 липня 1969 року «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР» правила частин другої, третьої статті 53 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала у шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім`ю, тобто після 01 жовтня 1968 року.

У відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 570/2797/13-ц.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня

1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС УРСР запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують такі обставини у їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Таким чином, встановлення судом фактів батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі

№ 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи справу, не встановив фактичних обставин, що входять до предмета доказування за заявою про встановлення факту родинних відносин, не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не перевірив достатність доказів на підтвердження походження заявника від ОСОБА_2 , факту визнання ОСОБА_2 за життя батьком ОСОБА_1 , спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю дитини, спільне виховання або утримання ними дочки.

Апеляційний суд не надав жодної оцінки наданим заявником доказам, в тому числі архівній довідці від 24 січня 2024 року № Б-163/0/271-24, виданій Державним архівом Дніпропетровської області Дніпропетровської обласної державної адміністрації щодо наявності актового запису про народження ОСОБА_12 , в якому міститься щонайменше ім`я батька заявника, запису акта про народження ОСОБА_12 від 14 листопада 1944 року № 1155, показанням допитаних у судовому засіданні свідків, зокрема свідка ОСОБА_10 , яка є старшою сестрою заявника, та наданим фотографіям.

Доказом родинних відносин є зокрема повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження. Однак, за наявності такого в матеріалах справи, апеляційний суд не з`ясував зазначення у ньому відомостей про батька заявника.

Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи встановив суд першої інстанції коло всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , враховуючи ту обставину, що метою звернення до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин заявник зазначає необхідність прийняття спадщини після смерті останнього. Так, в матеріалах справи міститься повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_2 від 26 квітня 2023 року № 0039424224, в якому наявний запис про дитину ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладені вище обставини, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам учасників справи відповідну правову оцінку, розглянути вимоги заяви відповідно до норм чинного законодавства та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Соколова Ганна Юріївна, задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня

2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік