ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2025 року
м. Київ
справа № 205/5211/22
провадження № 61-17542св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Балтакса Ірина В`ячеславівна, Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року в складі судді Костромітіної О. О., додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2023 року в складі судді Костромітіної О. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 19 грудня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Балтаксою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 1233;
скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Балтакси І. В. про державну реєстрацію за ОСОБА_3 прав та їх обтяжень, індексний номер: 50329145 від 19 грудня 2019 року 12:52:38, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
На обґрунтування позову зазначав, що починаючи з 2005 року фактично проживав разом з відповідачем ОСОБА_4 в гуртожитку, де вона була зареєстрована. Бажаючи покращити умови проживання та плануючи подальше спільне сімейне життя, він вирішив придбати квартиру. У 2006 році він знайшов квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 99 249,00 грн (що було еквівалентно 19 653,27 доларів США). Частину коштів (9 500,00 доларів США) на придбання квартири він взяв у борг. Іншу частину коштів він вирішив отримати у кредит, однак оскільки він перебував у шлюбі з іншою особою, кредитний договір та договір купівлі-продажу квартири був укладений від імені відповідача ОСОБА_4 .
Так, 29 серпня 2006 року ОСОБА_4 уклала кредитний договір з AT «Райфайзен Банк Аваль», а 30 серпня 2006 року - договір купівлі-продажу спірної квартири.
З 2006 року по 2018 рік він проживав разом з ОСОБА_4 однією сім`єю у спірній квартирі та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 .
20 січня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що 19 грудня 2019 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Вказаний договір купівлі-продажу квартири є недійсним, оскільки внаслідок його укладання порушені його права та права їх малолітньої дитини. ОСОБА_4 , укладаючи правочин щодо відчуження нерухомого майна, діяла недобросовісно, відчужила квартиру без згоди органу опіки та піклування, хоча ОСОБА_2 мав право користування цим житлом.
З 2006 року по теперішній час він зареєстрований у цій квартирі як член сім`ї ОСОБА_4 , з якою вони проживали однією сім`єю більш ніж 13 років, та відповідно у нього виникло право особистого сервітуту на проживання у квартирі. У нього є достатні та триваючі зв`язки з цим місцем проживання у розумінні статті 8 Конвенції.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог. Внаслідок укладення договору купівлі-продажу спірної квартири права малолітнього ОСОБА_2 порушені не були, оскільки він зареєстрований у вказаному житлі не був, йому на праві користування належить інше житло, що не заперечується та не спростовано його батьком ОСОБА_1 , тому для відчуження матір`ю дитини належної їй на праві особистої власності квартири не потрібен попередній дозвіл органу опіки та піклування.
На момент придбання ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2007 року, тому безпідставними є твердження позивача про придбання та продаж спірної нерухомості у період його спільного проживання з ОСОБА_4 .
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000, 00 грн.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 1612/2343/12, від 20 листопада 2019 року в справі № 520/15250/15-ц, від 25 серпня 2022 року в справі № 240/3771/21, від 22 вересня 2022 року в справі № 140/13772/21, від 24 жовтня 2022 року в справі № 160/175/22, від 10 листопада 2022 року в справі № 990/115/22, від 19 січня 2023 року в справі № 206/3948/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржив судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
На момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 було 8 років, на той момент його місце проживання не було зареєстроване, однак він проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Іншого житла для проживання у малолітньої дитини немає.
Продаж квартири на користь третьої особи призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини.
Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, те, що ОСОБА_7 у позовній заяві про стягнення витрат на утримання дитини у зв`язку з лікуванням та відпочинком зазначала про спільне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ним.
Судовими рішеннями у справах № 205/8587/21, № 205/708/2020 встановлено факт його спільного проживання з ОСОБА_4 , також цей факт підтверджується показаннями свідків.
Отже, він є членом сім`ї ОСОБА_4 та на момент відчуження квартири всупереч нормам чинного законодавства та діючи недобросовісно вона не повідомила покупця про те, що він має право користування вказаною нерухомістю.
Введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку, якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, які практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , не навела конкретні причини пропуску строку звернення до суду із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
19 березня 2024 року справа № 205/5211/22 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 30 серпня 2006 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, відповідно до якого придбала квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 99 249,00 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 19 500,00 доларів США.
Частину коштів на придбання вищевказаної квартири в розмірі 11 000,00 доларів США ОСОБА_4 отримала в кредит за кредитним договором № 014/109660/3157/74 від 30 серпня 2006 року, укладеним з АППБ «Аваль».
З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором, 30 серпня 2006 року вона уклала з банком іпотечний договір № 014/3157/133, відповідно до умов якого передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
На момент придбання ОСОБА_4 вищевказаної квартири (30 серпня 2006 року) позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2007 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народився син ОСОБА_2 .
19 грудня 2019 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 продала квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.1 цього договору продавець стверджує, що на момент укладання цього договору щодо вказаної вище квартири не укладено будь-яких договорів щодо користування з іншими особами, як місцезнаходження юридичної особи (юридична адреса), вона не використовується, на вказане вище майно не поширюються права третіх осіб (в тому числі за договором найму оренди) чи шлюбним договором, інші речові права і таке інше).
Згідно з пунктом 2.2 договору цей правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зі змісту пункту 2.4 договору вбачається, що продавець повідомляє покупця про те, що членів сім`ї та інших осіб, які б мали право на особистий сервітут, встановлений статтею 401 ЦК України, немає. Вищезазначене нерухоме майно є особистою приватною власністю, під час набуття права власності на нього ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебувала.
На момент укладення цього договору у квартирі не були зареєстровані малолітні, неповнолітні діти, що підтверджується довідкою № 13238, виданою 19 грудня 2019 року Відділом обліку проживання фізичних осіб.
Згідно довідки від 18 квітня 2023 року № 5/5-81, виданої Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, в реєстрі територіальної громади відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 на території міста Дніпра відсутні.
Відповідно до показань свідка ОСОБА_10 , малолітній ОСОБА_2 та його матір ОСОБА_4 на момент продажу спірної квартири проживали за адресою: АДРЕСА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтями 203 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що позивач не надав належні та достатні докази на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_2 був зареєстрований у спірній квартирі, мав право власності на її частину, та це житло є єдиним житлом, яким користується дитина, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність необхідності в отриманні ОСОБА_4 попереднього дозволу органу опіки та піклування для продажу належної їй квартири, та, як наслідок, про відмову в задоволенні позову з цих підстав.
Також суди обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що він тривалий час проживав у спірній квартирі як член сім`ї ОСОБА_4 та внаслідок продажу цієї нерухомості його права були порушені, оскільки на момент придбання ОСОБА_4 спірної квартири ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , відтак його права внаслідок укладення відповідачем договору купівлі-продажу квартири, яка належить їй на праві особистої приватної власності, порушені не були.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Правильними також є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення представнику ОСОБА_4 строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він був пропущений з поважних причин.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а також зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Крім того, обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2023 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко