Постанова
Іменем України
07 червня 2022 року
м. Київ
справа № 205/8396/17
провадження № 61-2729св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету: товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс-Клуб», комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., від 21 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету: товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс-Клуб» (далі - ТОВ «Ренессанс-Клуб»), комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району (далі - КВ ЖРЕП Ленінського району) про витребування майна.
Позов мотивовано тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлений факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, у тому числі нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .
Зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі КВ ЖРЕП Ленінського району.
На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради
від 02 березня 2011 року № 16/9, об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КВ ЖРЕП Ленінського району передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».
07 липня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області порушено провадження у справі № 38/5005/5752/2012 про банкрутство
КВ ЖРЕП Ленінського району.
20 липня 2012 року постановою господарського суду Дніпропетровської області КВ ЖРЕП Ленінського району визнано банкрутом.
Ліквідатором КВ ЖРЕП Ленінського району призначено арбітражного керуючого Барановського О. М., яким всупереч нормам чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення АДРЕСА_2, було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу вказаного нежитлового приміщення, переможцем яких визнано ТОВ «Ренессанс-Клуб».
19 липня 2013 року між КВ ЖРЕП Ленінського району та ТОВ «Ренессанс-Клуб» укладено договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2017 року у справі № 38/5005/5752/2012 задоволено скаргу прокурора на дії ліквідатора та визнано неправомірними дії ліквідатора КВ ЖРЕП Ленінського району арбітражного керуючого Барановського О. М. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , площею 154,3 кв. м, та продажу з відкритих біржових торгів вказаного нерухомого майна. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1187 від 19 липня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та
ТОВ «Ренессанс-Клуб».
За договором купівлі-продажу від 11 серпня 2014 року нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , ТОВ «Ренессанс-Клуб» було відчужено на користь ОСОБА_1 .
Посилаючись на викладене, прокурор просив суд витребувати від
ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 86841212101).
Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Остапенко Н. Г., від 17 грудня 2018 року позов прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади, в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпровська міська рада, шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2018 року скасовано, у задоволені позову прокурора відмовлено.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, погодилась з висновками щодо наявності підстав для витребування спірного майна, проте вказала, що прокурор14 грудня 2017 року звернувся до суду поза межами позовної давності, початок перебігу якої почався
12 серпня 2013 року, коли Дніпровську міську раду було повідомлено ліквідатором про включення спірного нерухомого майна до складу ліквідаційної маси та його реалізацію у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Крім того, колегія суддів зауважила, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2012 року було припинено повноваження ліквідаційної комісії підприємства та інших органів, щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а повноваження власника (власників) майна покладено на ліквідатора.
Апеляційний суд також врахував доводи ОСОБА_1 , яка зазначала, що судом першої інстанції справа була розглянута за відсутності належним чином повідомленого відповідача, що порушило її право на справедливий суд та позбавило можливості використати надані їй процесуальні права, зокрема заявити про застосування позовної давності.
Доводи прокурора та Дніпровської міської ради про те, що факт протиправного вибуття спірного нерухомого майна став відомий лише після постановлення ухвали господарського суду Дніпропетровської області
від 18 вересня 2017 року у справі № 38/5005/5752/2012, а тому строк позовної давності необхідно відраховувати з цієї дати - колегія суддів вважала безпідставними та такими, що спростовані встановленими судом обставинами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову скасувати, залишивши в силі заочне рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 лютого 2021 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду прокурор зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17,
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 904/11143/16,
від 20 березня 2018 року у справі № 904/9637/16, від 27 березня 2018 року у справі № 904/11141/16, від 23 жовтня 2020 року у справі № 2-2585/11,
від 26 квітня 2018 року у справі № 38/5005/5752/2012, у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що апеляційний суд не розглянув по суті аргументи прокурора щодо неможливості Дніпровської міської ради бути обізнаною про порушення свого майнового права раніше 31 серпня 2015 року, тобто після звернення прокурора до Господарського суду із скаргою на дії ліквідатора у справі
№ 38/5005/5752/2012 про банкрутство КВ ЖРЕП Ленінського району, що вказує на передчасність висновку суду про пропуск позовної давності.
Стверджує, що про незаконність вибуття з володіння територіальної громади міста спірного нерухомого майна стало відомо лише 18 вересня 2017 року, тобто з дати постановлення ухвали у справі
№ 38/5005/5752/2012, якою визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , продажу цього майна з відкритих біржових торгів та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1187 від 19 липня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та ТОВ «Ренессанс-Клуб».
Звертає увагу, що Дніпровська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірним майном, а відчуження майна відбулося поза волею територіальної громади м. Дніпро.
Вважає, що з огляду на суб`єктний склад справи про банкрутство, прокурор та Дніпровська міська рада були позбавлені можливості заявити віндикаційний позов до ОСОБА_1 у справі про банкрутство. Таке право виникло лише після визнання 18 вересня 2017 року первісного договору купівлі-продажу № 1187 від 19 липня 2013 року недійсним.
Крім того, апеляційним судом помилково розтлумачено висновки Верховного Суду щодо застосування строку позовної давності у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сегеда Ю. А., подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Вважає помилковими висновки щодо вибуття спірного майна поза волею Дніпровської міської ради та КВ ЖРЕП Ленінського району і можливості витребування спірного майна у добросовісного набувача.
Зазначає, що Дніпровська міська рада не передала у встановленому порядку нерухоме майно з балансу КВ ЖРЕП Ленінського району на баланс іншого комунального підприємства.
На момент придбання відповідачем спірного майна не було жодного рішення щодо оспорення прав продавця - ТОВ «Ренессанс-Клуб», майно не перебувало під арештом, були відсутні будь-які заборони його відчуження, об`єкт нерухомості відчужено за відплатним правочином, сам договір купівлі-продажу є реальною угодою, яку сторони виконали в повній мірі, а питання неправомірності дій ліквідатора виникло після трьох років набуття нею права власності.
Звертає увагу, що відповідач не брала участі у розгляді справи
№ 38/5005/5752/2012, а тому судове рішення у цій справі не є преюдиційним для неї.
Погоджується з висновками апеляційного суду щодо пропуску позовної давності.
Стверджує, що судом першої інстанції помилково взято до уваги рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня
2013 року у справі № 200/5829/13-ц, яким встановлено факт належності спірного приміщення територіальній громаді, оскільки вказане рішення скасовано постановою апеляційного суду від 26 грудня 2018 року.
Стверджує, що судами не встановлено підстав для втручання держави у право власності відповідача на мирне володіння спірним майном, витребування якого покладе на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Крім того, вважає, що мають бути враховані докази щодо розгляду кримінального провадження № 42017040000000948 від 28 липня 2017 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів
від 27 листопада 1991 року № 46 «Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів», яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради від 26 вересня 2001 року № 26/23, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.
На підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів
від 27 листопада 1991 року № 46 та рішення Дніпропетровської міської ради від 26 вересня 2001 року № 26/23 відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 05 червня 2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 86841212101).
На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 02 березня
2011 року № 16/9 «Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради» проведено реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, зокрема, КП ЖРЕП Ленінського району, шляхом передачі з їх балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року
КВ ЖРЕП Ленінського району належним чином не виконано.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року у справі № 7/5005/15290/2011 задоволено позов Дніпропетровської міської ради до КВ ЖРЕП Ленінського району та зобов`язано відповідача передати шляхом підписання авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради спірні об`єкти нерухомого майна. Вказане рішення господарського суду Дніпропетровської області набрало законної сили.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року у справі № 7/5005/15290/2011 належним чином виконане не було, об`єкти нерухомого майна не передані КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28 березня 2012 року № 41/22 «Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради» затверджено проміжні ліквідаційні баланси юридичних осіб станом на 01 лютого 2012 року, у тому числі
КВ ЖРЕП Ленінського району.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07 липня
2012 року порушено провадження у справі № 38/5005/5752/2012 про банкрутство КВ ЖРЕП Ленінського району.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2012 року у справі № 38/5005/5752/2012 КВ ЖРЕП Ленінського району визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Барановського О. М.
Арбітражним керуючим Барановським О. М. нежитлове приміщення АДРЕСА_2, було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів, переможцем яких визнано ТОВ «Ренессанс-Клуб».
На підставі проведених біржових торгів, 19 липня 2013 року між КВ ЖРЕП Ленінського району та ТОВ «Ренессанс-Клуб» укладено договір купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Мудрецькою І. В. за реєстровим № 1187.
Листом ліквідатора Саричевої Н.В. на ім`я директора Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровській міської ради Величко О. В., який було отримано 12 серпня 2013 року за
вх. № 12/3108 повідомлено, що до складу ліквідаційної маси увійшли об`єкти нерухомого майна, перелік яких додано до листа. Вказані об`єкти нерухомого майна, у тому числі спірне нежитлове приміщення
АДРЕСА_2 , були реалізовані при здійсненні ліквідаційної процедури у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», для задоволення вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2017 року у справі № 38/5005/5752/2012 скаргу першого заступника прокуратури Дніпропетровської області від 03 березня 2017 року на дії ліквідатора задоволено. Визнано неправомірними дії ліквідатора КВ ЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради арбітражного керуючого Барановського О. М. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 154,3 кв. м, та продажу з біржових торгів вказаного нерухомого майна. Визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу спірного нерухомого майна. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1187 від 19 липня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим
Саричевою Н. В. та ТОВ «Ренессанс-Клуб» з відчуження спірного нерухомого майна.
Спірне приміщення ТОВ «Ренессанс-клуб» відчужило на користь
ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 11 серпня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г. за реєстровим № 3163.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України
від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі
№ 6-54цс17).
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України
від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду
від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження
№ 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Дніпровська міська рада як представницький орган територіальної громади м. Дніпра, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.
Відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.
Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.
Беручи до уваги те, що Дніпровська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення на сесії міської ради, а договір купівлі-продажу від 19 липня 2013 року, на підставі якого це майно вибуло з її володіння, 18 вересня 2017 року визнано судом недійсним, відчуження майна відбулось поза волею територіальної громади м. Дніпро.
Суди першоїта апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника без його належного волевиявлення.
При цьому апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано звернув увагу на доводи ОСОБА_1 , яка зазначала, що судом першої інстанції справа була розглянута за відсутності належним чином повідомленого відповідача, що порушило її право на справедливий суд та позбавило можливості використати надані їй процесуальні права, зокрема заявити про застосування позовної давності.
Проте, ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, колегія апеляційного суду, дійшла передчасних висновків щодо пропуску позовної давності.
В оцінці наявності підстав для застосування позовної давності Верховний Суд врахував таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).
Визначаючи початок перебігу позовної давності у справі, яка переглядається, Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі
№ 369/6601/15-ц, відповідно до якого положеннями частини другої
статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, апеляційний суд не дав належним чином оцінки обставинам, на які посилався прокурор упозовній заяві, доказам щодо дійсного порушення прав Дніпровської міської ради при відчуженні об`єкта нерухомого майна, що перебуває в комунальній власності.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2017 року у справі
№ 38/5005/5752/2012 про банкрутство КВ ЖРЕП Ленінського району задоволено скаргу першого заступника прокуратури Дніпропетровської області від 03 березня 2017 року на дії ліквідатора та визнані неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута певних об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.
Зокрема, визнано неправомірними дії ліквідатора КВ ЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради арбітражного керуючого Барановського О. М. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 154,3 кв. м, та продажу з відкритих біржових торгів вказаного нерухомого майна. Визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржою «Регіональна універсальна біржа» з продажу спірного нерухомого майна. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1187 від 19 липня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та
ТОВ «Ренессанс-Клуб», з відчуження спірного нерухомого майна.
Зазначений договір купівлі-продажу за своєю правовою природою не є нікчемним, а є оспорюваним правочином. Відповідно, правова оцінка його недійсності пов`язується саме з відповідними висновками рішення суду про таке, що є правомірним способом захисту цивільного права та інтересу. Саме з набранням таким судовим рішенням (про визнання такого правочину недійсним) законної сили і остаточним вирішення наведеного спору судами пов`язується спростування презумпції правомірності укладеного правочину та презумпції його чинності (висновок Верховного Суду у постанові
від 04 серпня 2021 року у справі № 199/8662/16).
Суд апеляційної інстанції не перевірив чи пов`язаний початок перебігу позовної давності з наведеними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою, сформульованою у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2017 року у справі
№ 38/5005/5752/2012 про визнання недійсним договору купівлі-продажу
від 19липня 2013 року.
Від з`ясування зазначених обставин залежить правильне вирішення справи про витребування спірного нежитлового приміщення з володіння відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 199/3189/18, яка прийнята після подання касаційної скарги у розглядуваній справі та, відповідно до приписів статті 400
ЦПК України, підлягає врахуванню.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не в повній мірі встановив фактичні обставини справи і дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
З огляду на положення статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин, оскаржена постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
У разі, якщо суд дійде висновку про витребування спірного нерухомого майна, то у цьому випадку слід оцінити наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович