ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року

м. Київ

справа № 206/2485/22

провадження № 61-10540 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Довгопола Олена Олексіївна,

відповідачі: Дніпровська міська рада, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

третя особа - комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І. та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа - комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-5»), про визнання наймачем квартири, внесення змін до договору найму та особового рахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її дідусем - ОСОБА_2 було отримано з державного житлового фонду квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру

від 23 березня 1970 року № 5095 на родину з чотирьох осіб: ОСОБА_2 (дідусь - основний квартиронаймач), ОСОБА_3 (жінка дідуся), ОСОБА_4 (син ОСОБА_2

та ОСОБА_3 ) і ОСОБА_5 (донька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).

За життя ОСОБА_2 до спірної квартири, як члени його родини, вселилися ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ) - рідна донька ОСОБА_3

та ОСОБА_2 , разом із нею, її донькою - ОСОБА_1 (нині ОСОБА_1 - позивач). Вона офіційно зареєструвала своє місце проживання за адресою спірної квартири лише ІНФОРМАЦІЯ_7, коли їй виповнилося 18 років.

ІНФОРМАЦІЯ_6, за час перебування у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_9 , у неї народився син - ОСОБА_10 , місце проживання якого було також зареєстровано за адресою спірної квартири 21 листопада 2006 року .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір - ОСОБА_6 .

Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 16 квітня 2010 року № 123 було вирішено комунальному виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному підприємству Самарського району переукласти договір найму шляхом переоформлення особистого рахунку

на займану житлову площу: на трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею

59,2 кв. м, у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_2 на його доньку ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ), склад сім`ї шість осіб, у тому числі: ОСОБА_12 (донька ОСОБА_5 та ОСОБА_13 ), ОСОБА_3 (матір ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (сестра ОСОБА_5 ), вона, ОСОБА_14 (племінниця ОСОБА_5 )

та ОСОБА_10 (син племінниці - син позивача).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її бабуся - ОСОБА_3 .

Також до спірної квартири згодом вселилися її сини від різних шлюбів:

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Станом на 2017 рік фактично в спірній квартирі залишились проживати вона,

її неповнолітні сини та її чоловік - ОСОБА_17 (без реєстрації). ОСОБА_5

та її донька - ОСОБА_12 переїхали в інше житло, тому за взаємною згодою

з наймачем вона одноособово дбала про спірне житло та сплачувала комунальні послуги, що підтверджується відповідними доказами (квитанції про сплату комунальних послуг, договори, укладені між нею та підприємствами, які надають відповідні комунальні послуги). Посилалася на відповідні норми ЖК України.

18 серпня 2020 року між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 була складена розписка-договір про те, що ОСОБА_12 та ОСОБА_5 знімаються з реєстрації

у спірній квартирі, отримують грошову компенсацію в сумі 3 600 доларів США,

а вона набуває статус наймача цієї квартири. Указане, на думку позивача, свідчить про надання згоди ОСОБА_5 на зміну умов договору найму на її користь.

Оскільки вказана квартира неприватизована та перебуває в комунальній власності, були підстави для приведення договору найму, укладеного з ОСОБА_5 , відповідно до законодавства, а тому вона неодноразово зверталася

із відповідними заявами до Дніпровської міської ради, надаючи при цьому всі необхідні документи. Проте, 02 лютого 2021 року у листі за № 3/16-423 Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради повідомив про відсутність правових підстав для підготовки проєкта рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради про зміну умов договору найму. На всі інші заяви відповіді вона не отримала.

Крім того, позивач зазначала, що попередній (орієнтований) розрахунок витрат,

які вона понесла й які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає:

992,40 грн - судовий збір, 1 961,40 грн - послуги КП «Реформжитло», а також витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 22 300,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 за раніше укладеним договором найму замість попереднього наймача ОСОБА_5 , внести відповідні зміни до договору найму спірної квартири та особового рахунку № НОМЕР_1 ,

а також стягнути понесені нею судові витрати.

Протокольною ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 16 січня 2023 року за клопотанням представника позивача залучено до участі

в справі в якості співвідповідача - Дніпровську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня

2023 року у складі судді Сухорукова А. О. в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пред`явила позов

до неналежних відповідачів, оскільки надання дозволу на зміну умов договору найму здійснюється шляхом прийняття відповідного рішення саме виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, а не відповідача, тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . При цьому суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Довгополу О. О., оскаржила рішення районного суду.

В поданій апеляційній скарзі адвокат повідомила, що позивач очікує понести

у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 900,00 грн, докази на підтвердження чого будуть подані у строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої О. О., задоволено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2023 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 наймачем квартири

АДРЕСА_1 за раніше укладеним договором найму замість попереднього наймача ОСОБА_5 , змінено договір найму квартири

АДРЕСА_1 та особовий рахунок № НОМЕР_1

на наймача ОСОБА_1 .

Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір 2 481,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, доводам позивача та наданим нею доказам, як і не врахував, що: фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість

на здійснення своїх прав та інтересів; відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду та не є підставою для залишення позову без задоволення; наявність у ОСОБА_1 права користування спірною квартирою, яке ніким не оспорюється.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірній квартирі, ОСОБА_5 , яка тривалий час за спірною адресою не проживає, має інше зареєстроване у встановленому порядку місце проживання та письмово,

що не спростовано відповідачами, погодилась про перехід від неї до позивача статусу наймача у спірній квартирі, тому позивач має право на зміну договору найму, однак відповідачі ухиляються від розгляду її заяв, чим порушують

її конституційні права.

Суд апеляційної інстанції вважав, що позивач пред`явила позов до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, які є належними відповідачами у цій справі.

Застосувавши статтю 141 ЦПК України, апеляційний суд стягнув із Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , сплачений нею за подання позовної заяви

та апеляційної скарги судовий збір у загальному розмірі 2 481,00 грн.

09 червня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої О. О., про стягнення судових витрат, в якому просила ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути

з Дніпровської міської ради на користь позивача понесені нею судові витрати

на правничу допомогу в сумі 25 600,00 грн, надавши до клопотання відповідні докази.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої О. О., про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнуто з Дніпровської міської ради

на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу

в розмірі 25 600,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 сплатила в повному обсязі на виконання умов договору від 18 жовтня 2021 року

№ 78 про надання правової допомоги у загальному розмірі 25 600,00 грн за надані адвокатом послуги, а саме: складання та подання позовної заяви, відповіді

на відзив, апеляційної скарги, складання процесуальних заяв, підготовка та участь в судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому, врахувавши складність справи, час затрачений на надання правової допомоги, обсяг виконаних робот, апеляційний суд уважав можливим стягнути заявлений позивачем розмір таких витрат, який є співмірним, пропорційним та розумним, й узгоджується

з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові

від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня

2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, й залишити в силі рішення Самарського районного суду

м. Дніпропетровська від 03 квітня 2023 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень апеляційного суду заявник посилається на те, що: апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 24 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження

у вказаній справі.Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Дніпровської міської ради мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 15 липня

2020 року у справі № 521/1314/18, від 19 травня 2021 року у справі № 756/2298/18, від 06 серпня 2021 року у справі № 127/4954/19 щодо належності відповідачів.

Надання дозволу на зміну умов договору найму здійснюється шляхом прийняття виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, діяльність якого визначається Законом України «Про місцеве самоврядування», відповідного рішення,

а не Дніпровською міською радою, які є різними органами місцевого самоврядування та відокремленими юридичними особами. Тобто, приймає відповідне рішення та надає дозвіл на зміну умов договору найму саме виконавчий комітет Дніпровської міської ради, який не залучено до участі в даній справі.

Те, що ОСОБА_1 фактично проживала у спірній квартирі разом із наймачем

не свідчить про дотримання нею передбачених законом правил про вселення

в спірну квартиру та про набуття права користування нею. У цій частині посилається на постанову Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 199/10302/14-ц (провадження № 61-20266св18).

При цьому позивач зверталася до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про зміну умов договору найму, й Департаментом її було повідомлено про те, що нею надано не повний пакет документів, тому її звернення до суду за, нібито, порушеним правом є передчасним і призводить до втручання

до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування та його виконавчих органів.

Заявник уважає безпідставним стягнення з нього на користь позивача витрат

на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі, оскільки при визначенні розміру таких витрат, суд мав виходити з реальності цих витрат, співмірності

та розумності їх розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої О. О., надійшов відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради, разом

із клопотанням про поновлення встановленого судом строку для його подання, мотивуючи це тим, що вказаний строк пропущений з поважних причин, оскільки копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 28 серпня 2023 року

та копію касаційної скарги з додатками позивач та її представник отримали лише 03 січня 2024 року. Ураховуючи наведене, строк на подання відзиву пропущений

з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити

без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилається

на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Зазначає, що позов пред`явлено до належних відповідачів, а відповідні доводи Дніпровської міської ради є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи та положеннями ЖК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Крім цього, вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач понесла й які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції складає 7 900,00 грн витрат на правничу допомогу.

Також, у січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Довгопола О. О., подала до суду касаційної інстанції заяву щодо вирішення питання судових витрат, в якій, посилаючись на положення статей 133 134 137 141 270 ЦПК України, статей 623 903 ЦК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», прецеденту практику Європейського суду з прав людини, просила суд стягнути з Дніпровської міської ради на користь позивача понесені в суді касаційної інстанції судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7 900,00 грн.

На підтвердження чого надала відповідні докази, а саме: договір про надання правової допомоги від 18 жовтня 2021 року № 78, додаток № 1 до договору № 78 від 18 жовтня 2021 року про надання правової допомоги, акт приймання-передачі виконаних юридичних послуг до договору від 04 січня 2024 року, квитанцію № 78 від 04 січня 2024 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Дніпровської міської ради задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Щодо вирішення спору по суті

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду

з позовом про визнання її наймачем квартири АДРЕСА_1 , внесення змін до договору найму та особового рахунку, мотивуючи його тим, що вона вселилася до спірної квартири разом із її матір`ю - ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ), яка була донькою ОСОБА_2 , основного квартиронаймача, та ОСОБА_3 , як члени родини ОСОБА_2 . Після смерті останнього договір найму було переукладено, новим квартиронаймачем стала його інша донька - ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ). За спільною домовленістю між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , останні отримують певну грошову компенсацію та знімаються з реєстрації у спірній квартирі, а вона набуває статус наймача спірної квартири. Крім цього, з 2017 року вона одноособово дбала про спірне житло, сплачувала комунальні послуги, що підтверджується відповідними доказами. У зв`язку з цим, вона неодноразово зверталася

до Дніпровської міської ради з відповідними заявами, разом із всіма необхідними документами, проте рішення про зміну умов договору найму спірної квартири прийнято так і не було, чим порушені її житлові права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою

та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше

як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений

із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами першою та другою статті 61 ЖК України закріплено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом

з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки,

що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями,

що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано

й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди

не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12 зробив висновок про те, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права

й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав

і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї,

які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку (частина перша та друга статті 106 ЖК України).

Відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду,

та не є підставою для залишення позову без задоволення (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 686/15695/15-ц (провадження № 61-344св18)).

Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК України іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача»

(див. постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 682/933/16-ц (провадження № 61-3248св18)).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб,

які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 28 червня

2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження № 61-10210св21), від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (провадження № 61-5671св23) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення

для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, встановлено, що 23 березня 1970 року ОСОБА_2 було видано ордер № 5095 на право зайняття трьохкімнатної квартири,

площею 42,7 кв. м у квартирі

АДРЕСА_1 , зі складом сім`ї: ОСОБА_2 - основний квартиронаймач, ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_5 - донька (а. с. 8, т. 1).

ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ) є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3

(а. с. 74, 75, т. 1).

ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , була донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 11, 13, 14, т. 1) та матір`ю позивача, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) (а. с. 61, т. 1).

ОСОБА_12 є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_13 (а. с. 76, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 16 квітня 2010 року № 123 було вирішено комунальному виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному підприємству Самарського району переукласти договір найму шляхом переоформлення особистого рахунку

на займану житлову площу: на трикімнатну квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею

59,2 кв. м, у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_2 на його доньку ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ), склад сім`ї шість осіб, у тому числі: ОСОБА_12 (донька), ОСОБА_3 (матір), ОСОБА_6 (сестра), ОСОБА_1 (племінниця), ОСОБА_10 (син племінниці) (а. с. 9-10, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , яка була матір`ю ОСОБА_5

та ОСОБА_6 , й бабусею ОСОБА_1 (а. с. 12, т.1).

01 липня 2006 року ОСОБА_1 (позивач) уклала шлюб із ОСОБА_9

і взяла прізвище « ОСОБА_1 ». За час шлюбу у них народилися сини:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 62, 64, 66, т. 1).

15 вересня 2017 року ОСОБА_1 (позивач) уклала шлюб із ОСОБА_17

і змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». У них у шлюбі народився син - ОСОБА_16 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 63, 69, т. 1)

Згідно з довідкою № 4826 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої 10 грудня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 до складу сім`ї/зареєстрованих входять: наймач ОСОБА_5 (зареєстрована 23 лютого 2010 року, знята з реєстрації

18 серпня 2020 року), позивач, ОСОБА_1 (племінниця, зареєстрована

28 вересня 2006 року), ОСОБА_10 (онук, зареєстрований 21 листопада

2006 року), ОСОБА_15 (онук, зареєстрований 18 лютого 2019 року), ОСОБА_16 (онук, зареєстрований 11 липня 2018 року) (а. с. 28, т. 1).

Також позивачем надано копії квитанцій про сплату комунальних послуг та копії договорів щодо надання комунальних послуг, укладених між нею та відповідними підприємствами (а. с. 80-89, 90-96, т. 1).

Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради у листі

від 02 лютого 2021 року № 3/16-42 повідомив ОСОБА_1 про відсутність у пакеті документів із заявою про надання дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого житлового приміщення відомостей про реєстрацію місця проживання наймача та її доньки, й відсутність документів на підтвердження родинних відносин ОСОБА_1 із наймачем квартири ОСОБА_5 (а. с. 30, т. 1).

25 жовтня 2021 року адвокатом Довгополою О. О., яка діяла в інтересах

ОСОБА_1 , на адресу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради направлено повторну заяву з додатками з проханням підготувати проєкт рішення про зміну умов договору найму щодо спірної квартири, оскільки

згідно з відповіді Іларіонівської селищної ради, наданої на адвокатський запит Довгополоії О. О. , ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_12 проживають

та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 31-35, 40-44, т.1).

Також адвокатом Довгополою О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на адресу Дніпровської міської ради направлялись адвокатські запити щодо з`ясування результату розгляду заяв (а. с. 49-57, т. 1), однак відповідей ні від Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, ані від Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 та її представник не отримали.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позов пред`явлено до неналежних відповідачів.

Апеляційний суд скасував рішення районного суду та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив

із того, що фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав

та інтересів; відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування, в контексті положень статті 106 ЖК України, не позбавляє особу права звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду та не є підставою для залишення позову без задоволення; наявність у ОСОБА_1 права користування спірною квартирою ніким не оспорюється. Позивач зареєстрована та проживає у спірній квартирі, натомість, ОСОБА_5 ,

яка тривалий час за спірною адресою не проживає, має інше зареєстроване

у встановленому порядку місце проживання, письмово, що також не спростовано відповідачами, погодилась про перехід від неї до позивача статусу наймача

у спірній квартирі.

Отже, з урахуванням установлених обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що позивач має право на зміну договору найму, так як вона вселилася в спірну квартиру як член сім`ї попереднього

наймача ( ОСОБА_2 ), набула рівного з наймачем права користування спірною квартирою, продовжувала в ній проживати й після його смерті, - з новим наймачем ( ОСОБА_5 ), а тому її порушені права підлягають захисту в обраний нею спосіб.

Надаючи відповідним доводам касаційної скарги оцінку, Верховний Суд зауважує, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі

не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. На вказаному наголошено і в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14-ц (провадження № 61-20266св18), на яку, при цьому, посилається і заявник касаційної скарги.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вірно вважав, що позивач у цій справі пред`явила позов до належних відповідачів: Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування,

що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені

та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України

«Про місцеве самоврядування в Україні»).

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 932/3942/20 (провадження № 61-10049св22), яка є аналогічною нашій, вказано,

що: «[…] ОСОБА_1 пред`явив позовну вимогу про визнання наймачем житлового приміщення, яке перебуває в комунальній власності, до Дніпровської міської ради та до Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради. Належним відповідачем за вказаною вимогою є Дніпровська міська рада…».

Указане спростовує відповідні доводи касаційної скарги, а тому вони відхиляються Верховним Судом.

Посилання касаційної скарги про те, що звернення позивача до суду

є передчасним і призводить до втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування та його виконавчих органів є необґрунтованими

та спростовуються відповідними правовими висновками, викладеними

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), підтриманими у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2018 року у справі № 183/2859/16 (провадження

№ 61-10997св18), від 19 червня 2019 року у справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19), від 08 червня 2022 року у справі № 202/3820/19 (провадження

№ 61-836св21).

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначився

з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,

які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази

і надав їм належну оцінку (частина третя статті 89 ЦПК України).

Апеляційним судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено. А правильне по суті

й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги по суті вирішення спору не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 липня

2023 року

За змістом статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється

в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною

у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, підтверджуються відповідним доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила

про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить

до предмета доказування у справі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Отже, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Довгопола О. О., повідомила, що позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 900,00 грн, докази на підтвердження чого будуть подані у строки, визначені частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

09 червня 2023 року до суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Довгопола О. О., подала клопотання про стягнення судових витрат,

в якому просила ухвалити додаткове рішення у справі та стягнути з Дніпровської міської ради на користь позивача понесені нею судові витрати на правничу допомогу в сумі 25 600,00 грн, надавши до клопотання відповідні докази.

Отже, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази на підтвердження повноважень адвоката та визначення розміру витрат на правничу допомогу,

а саме: договір № 78 про надання правової допомоги від 18 жовтня 2021 року, укладений між адвокатом Довгополою О. О. та ОСОБА_1; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4436 від 02 вересня 2019 року; додаток № 1 до договору № 78 від 18 жовтня 2021 року про надання правової допомоги, в якому зафіксовано гонорар адвоката за чітким переліком робіт

та витраченого часу; акт приймання-передачі виконаних юридичних робіт

до договору № 78 від 18 жовтня 2021 року, де загальна вартість наданих послуг станом на 03 квітня 2023 року складає 17 200,00 грн, перелік проведених робіт

і квитанція про прийняття від ОСОБА_1 коштів у цьому розмірі; акт приймання-передачі виконаних юридичних робіт до договору № 78 від 18 жовтня 2021 року,

де загальна вартість наданих станом на 09 червня 2023 року послуг складає 2 400,00 грн, перелік проведених робіт і квитанція про прийняття від ОСОБА_1 коштів у цьому розмірі (а. с. 100, 101, 102, т. 1; а. с. 4, 5, 6, 7, 8, т. 2), надавши

їм належну правову оцінку, керуючись принципами співмірності, розумності

та пропорційності, дійшов правильного висновку про стягнення з Дніпровської міської ради на користь позивача витрат на правничу допомогу у заявленому нею розмірі.

При цьому Верховний Суд бере до уваги, що обґрунтоване клопотання

про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України Дніпровська міська рада до апеляційного суду не подавала.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що витрати на оплату послуг адвоката у цій справі є співмірними та доведеними, перелік витрат є реальним, а тому вони підлягають відшкодуванню.

Доводи касаційної скарги правильність висновків апеляційного суду

в оскаржуваній додатковій постанові не спростовують, а зводяться до незгоди заявника із ними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою

(частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів,

які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони

або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката,

які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати

з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним

до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони

або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Довгопола О. О., вказувала, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач понесла й які очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції складає 7 900,00 грн витрат на правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 7 900,00 грн, представник ОСОБА_1 - адвокат Довгопола О. О., разом із заявою щодо вирішення питання судових витрат, подала суду: договір про надання правової допомоги від 18 жовтня 2021 року № 78, додаток № 1 до договору № 78

від 18 жовтня 2021 року про надання правової допомоги, акт приймання-передачі виконаних юридичних послуг до договору від 04 січня 2024 року, квитанцію № 78 від 04 січня 2024 року, а також докази надіслання клопотання з додатками іншим учасникам справи.

Дніпровська міська рада заперечень щодо клопотання представника позивача

до суду касаційної інстанції не надіслала (частини п`ята, шоста статті 137

ЦПК України).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої О. О., про стягнення витрат

на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції у заявленому адвокатом розмірі, оскільки вказаний розмір відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, співмірності конкретним обставинам справи з урахуванням її складності

та необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 133 137 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити

без змін.

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Довгополої Олени Олексіївни, про вирішення питання судових витрат задовольнити.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати

на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 7 900,00 грн (сім тисяч дев`ятсот гривень).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць