ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року

м. Київ

справа № 206/2988/24

провадження № 61-16897св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

заявник - Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради»,

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2024 року в складі Прінь І. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

У червні 2024 року Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «ДБКЛПД» ДОР») звернулося до суду з заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги.

Заява мотивована тим, що 06 червня 2024 року черговий лікар-психіатр КП «ДБКЛПД» ДОР» ОСОБА_2 оглянув ОСОБА_1 та зробив висновок про необхідність його госпіталізації до психіатричного стаціонару для лікування у зв`язку з наявністю в нього тяжкого психічного розладу - шизофренія, параноїдна форма, галюцинаторно-маячний синдром, який обумовлює його небезпеку для себе та оточуючих.

Комісія лікарів-психіатрів КП «ДБКЛПД» ДОР» у висновку від 07 червня 2024 року підтвердила обґрунтованість госпіталізації ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, заяву задоволено.

Госпіталізовано ОСОБА_1 до КП ««ДБКЛПД» ДОР» для надання йому психіатричної допомоги в примусовому порядку в умовах стаціонару.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, у зв`язку з чим становить небезпеку для оточуючих, тому наявні підстави для госпіталізації його в психіатричний заклад у примусовому порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 рокуй направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07, від 18 грудня 2019 року в справі № 552/5273/18, від 10 вересня 2020 року в справі № 127/25395/18, від 09 листопада 2022 року в справі № 297/3100/21, від 29 листопада 2023 року в справі № 212/5617/22, від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23; підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Не врахували, що матеріали не містять належних та допустимих доказів того, що його психічні розлади досягли такого рівня, який би виправдовував примусовому госпіталізацію.

Суд першої інстанції розглянув справу неналежним складом суду, оскільки присяжні Мордань І. Г. та Дорошевський А. В. , які брали участь в розгляді справи, підлягали відводу.

Суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив його про дату, час і місце судового засідання та розглянув справу за його відсутності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

31 березня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 тривалий час хворіє на тяжке психічне захворювання, йому було встановлено діагноз: шизофренія, параноїдна форма, галюцинаторно-маячний синдром, у зв`язку із чим йому встановлена 2 група інвалідності.

ОСОБА_1 неодноразово лікувався в умовах стаціонару, останній раз у січні-лютому 2024 року.

Згідно з поясненнями свідків-батьків ОСОБА_1 , він відмовляється приймати ліки, призначені йому після виписки зі стаціонару. Через це перестав спати, став поводити себе агресивно, кидається битися, погрожує знищенням майна. Поїхати на прийом до дільничного лікаря-психіатра категорично відмовляється.

06 червня 2024 року ОСОБА_1 госпіталізовано до КП «ДБКЛПД» ДОР». При обстеженні ОСОБА_1 у приймальному відділенні КП «ДБКЛПД» ДОР» черговий лікар-психіатр ОСОБА_2 підтвердив наявність тяжкого психічного розладу і встановив діагноз: шизофренія, параноїдна форма, галюцинаторно-маячний синдром.

Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів КП «ДБКЛПД» ДОР» від 07 червня 2024 року комісією встановлено, що пацієнт ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання. У зв`язку з цим доступний формальному контакту. До кабінету лікаря заходить самостійно, при цьому напружений, підозрілий, постійно налякано оглядається по сторонах. На більшість запитань відповідає не по суті, або не відповідає на запитання взагалі. Під час огляду сидить в закритій позі, хаотично рухаючи руками або ногами. Під час огляду раптово повідомляє, що «я пити пігулки не буду взагалі…» Намагається дисимілювати свої хворобливі переживання, особливо, коли торкається його причин госпіталізації. Під час бесіди стає все більш напруженим, наляканим. При спрямованому опитуванні не заперечує наявність «голосів», однак їх зміст не розкриває. Вважає, що його стан пов`язаний з тим, що «мене хочуть отруїти, а батьки причетні до цього». Мислення дезорієнтоване. Критика до свого стану порушена.

Комісія лікарів психіатрів підтвердила ОСОБА_1 діагноз: шизофренія, параноїдна форма, галюцинаторно-маячний синдром та дійшла до висновку, що він потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання та становить небезпеку для оточуючих.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Згідно зі статтею 14Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або

неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Проте згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 12 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суди встановили, що станом на день звернення КЗ «КПНД» ДОР» із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_1 були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені комісією лікарів-психіатрів. Госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає положенням Закону України «Про психіатричну допомогу» та вимогам процесуального законодавства і є необхідною, оскільки його лікування можливе лише в умовах психіатричного стаціонару.

Під час розгляду справи суди врахували, що ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного розладу з 2017 року, з 2019 року є особою з інвалідністю ІІ групи з психічного захворювання, неодноразово знаходився на лікуванні з діагнозом: шизофренія. Також суди врахували показання батьків ОСОБА_1 , допитаних у суді першої інстанції в якості свідків, які зазначили про агресивну поведінку їхнього сина, відмову приймати ліки, відсутність сну та погрози оточуючим.

З огляду на викладене, установивши, що ОСОБА_1 дійсно виявляє ознаки тяжкого психічного розладу, у зв`язку з чим становить небезпеку для себе й оточуючих, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив заяву.

За наявності обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів та інших доказів, які належним чином досліджені судами попередніх інстанцій, врахувавши покази, надані сторонами під час судового засідання, суди забезпечили дотримання при розгляді цієї справи положень пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.

Посилання в касаційній скарзі на розгляд справи в суді першої інстанції неналежним складом суду були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який надав їм належну оцінку та обґрунтовано їх спростував. Верховний Суд не має необхідності їх повторювати.

Доводи ОСОБА_1 про розгляд справи судом апеляційної інстанції за його відсутності колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до матеріалів справи в судовому засіданні, призначеному на 13 листопада 2024 року, у якому суд апеляційної інстанції розглянув справу, брав участь представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , який відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України діяв від його імені.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко