Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 206/594/17

провадження № 61-43925св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

представник позивача за первинним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

представник відповідача за первинним позовом (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_4 ,

відповідач за зустрічним позовом та третя особа-1 за первинним позовом - ОСОБА_5 ,

третя особа-2 за первинним позовом - Дніпровська міська рада,

представник третьої особи-2 за первинним позовом - ОСОБА_6 ,

третя особа за зустрічним позовом - комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради,

представник третьої особи за зустрічним позовом - Лиса Ілона Анатоліївна ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Румянцева О. П. від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 07 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , Дніпровська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , у якому окрім неї зареєстрований її син ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_3 . Зазначала, що відповідач з 1991 року не проживає в указаній квартирі, а проживає разом зі своєю дружиною у квартирі АДРЕСА_2 ; комунальнi послуги за квартиру не сплачує, в її утриманнi участi не бере, тому на підставі частини другої статті 107 ЖК Української РСР є таким, що втратив право на користування жилим приміщенням.

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «ЖГ Самарського району» Дніпропетровської міської ради), про вселення.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 в 1985 році була надана на підставі ордеру на сім`ю з п`яти членів: ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_3 , його сестри ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (дружина батька) та її дочка ОСОБА_1 . У вересні 2016 року ОСОБА_1 замінила замки у вхідних дверях квартири, чим створює йому перешкоди у доступі та користуванні житлом. Посилаючись на вказані обставини, просив суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року у задоволенні первинного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт вибуття ОСОБА_3 зі спірної квартири на інше місце проживання, тому відсутні правові підстави для визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням. Крім того, відповідач має право користуватися спірною квартирою на підставі договору найму від 09 червня 2016 року з КП «ЖГ Самарського району» Дніпропетровської міської ради, який в судовому порядку не визнавався недійсним, тому є дійсним та породжує для сторін юридичні наслідки.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд виходив із відсутності правового обгрунтування заявлених позовних вимог та не доведеності факту перешкоджання ОСОБА_1 йому у вселенні у спірну квартиру.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційних скарг не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні її позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що той факт, що ОСОБА_3 виїхав зі спірної квартири на інше місце проживання ще в 1991 році встановлений ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2016 року та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2016 року у справі № 206/4576/15-ц, про що не заперечував і сам відповідач. Тому відповідно до положень статті 107 ЖК Української РСР право ОСОБА_3 на житлову площу вважається втраченим ним з дня фактичного виїзду з житлового приміщення.

ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_3 має законні правові підстави проживати в спірній квартирі на підставі договору найму, укладеного 09 червня 2016 року з КП «ЖГ Самарського району» Дніпропетровської міської ради на кімнату площею 10,1 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 . Однак, ОСОБА_1 , змінивши замки на вхідних дверях, чинить йому перешкоди у користуванні вказаним житлом.

Відзиви на касаційні скарги не подано.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 206/594/17 з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року вказану справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що в 1985 році на сім`ю з п`яти чоловік, а саме: ОСОБА_3 , його батька ОСОБА_8 , його сестри ОСОБА_9 , дружини батька ОСОБА_10 та її дочки ОСОБА_1 була надана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради № 1350 від 27 березня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 107 ЖК Української РСР, на яку посилалась ОСОБА_1 обґрунтовуючи підстави позову, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту, або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

На підставі статті 107 ЖК Української РСР доказуванню підлягає обставина вибуття особи, щодо якої пред`явлений позов на інше постійне місце мешкання, а не факт не проживання особи понад встановлений строк за спірним помешканням.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Встановлено, що 09 червня 2016 року між ОСОБА_3 та КП «ЖГ Самарського району» Дніпропетровської міської ради було укладено договір найму на кімнату площею 10,1 кв. м у спірній квартирі, таким чином відповідач є наймачем окремої кімнати у квартирі, що правильно враховано судами попередніх інстанцій та зроблений обґрунтований правовий висновок про відсутність підстав для задоволення позову у відповідності до статті 107 ЖК України.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 , суди повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом.

Оскільки ОСОБА_3 є наймачем кімнати у спірній квартирі, але не має можливості користуватися і володіти своїм житлом, оскільки ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у реалізації цих прав, про що свідчать і мотиви звернення її до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування спірним житлом, то порушене право ОСОБА_3 підлягає захисту в обраний ним спосіб шляхом вселення у спірну квартиру.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 і ухвалення нового судового рішення у цій частині не потребує встановлення фактичних обставин справи, то рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про вселення підлягають скасуванню з прийняттям у цій частині нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року в частині вирішення первинного позову ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишити без змін.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 про вселення скасувати.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство «Житлове господарство Самарського району» Дніпропетровської міської ради, про вселення задовольнити.

Вселити ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун