Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 207/257/19

провадження № 61-5339св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Комерційний банк «Земельний капітал»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Акціонерне товариство «Комерційний банк «Земельний капітал» (далі - АТ «КБ «Земельний капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовало тим, що 05 березня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Земельний капітал» (далі - ПАТ «КБ «Земельний капітал»), правонаступником якого є АТ «КБ «Земельний капітал» та фізична особа - підприємець ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 003-2014, за яким позичальник отримала 4 020 000,00 грн кредиту до 04 березня 2017 року під 18 % річних.

Зобов`язання за кредитним договором позивач виконав вчасно та в повному обсязі перерахував кредитні кошти на рахунки позичальника, що підтверджується клопотанням позичальника, меморіальними ордерами та виписками з рахунків.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 05 березня 2014 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 003-2014-1-І, за яким остання передала в іпотеку торгівельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 05 березня 2014 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір № 003-2014-2-І, за яким останній передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_2 .

Позичальниця порушила пункти 5.6 та 5.7 кредитного договору та не виконала зобов`язання щодо погашення кредиту і сплати процентів за користування кредитом.

Отже, банк звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 003-2014-2-І (майно в Автономній Республіці Крим) та рішенням від 17 грудня 2014 року Дніпровський районний суд м. Києва у справі № 755/21496/14 позов задовольнив.

За неможливістю фактичного виконання зазначеного рішення суду через тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим, у червні 2016 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 003-2014-1-І.

У вересні 2016 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» та громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), унаслідок чого частково погашено кредитну заборгованість.

Рішенням від 03 жовтня 2017 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська у справі № 207/1585/16-ц звернув стягнення на майно за іпотечним договором № 003-2014-1-І в рахунок погашення 7 197 637,06 грн заборгованості за кредитним договором, зокрема: 2 512 500,00 грн індексу інфляції за простроченою заборгованістю, 1 425 977,85 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 448 606,98 грн індексу інфляції за простроченою заборгованістю за нарахованими процентами, 2 221 234,15 грн пені, 244 720,00 грн штраф за невиконання умов іпотечного договору, 344 598,08 грн як три відсотки річних.

Рішенням від 25 жовтня 2017 року Дніпровський районний суд м. Києва у справі №755/17786/16-ц задовольнив позовОСОБА_2 і визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 вересня 2016 року.

На виконання зазначеного рішення 20 листопада 2017 року ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Земельний капітал» провели добровільну реституцію та заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 426 405,48 грн відновилася (4 020 000,00 грн заборгованості за кредитом та 406 405,48 грн процентів за кредитом).

У січні 2018 року ОСОБА_1 добровільно виконала рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 жовтня 2017 року у справі № 207/1585/16-ц та продала майно за іпотечним договором № 003-2014-1-І, погасила 1 000 000,00 грн заборгованості. Зазначені кошти направлені на погашення заборгованості за процентами.

Позивач зазначив, що станом на 11 січня 2019 року заборгованість за кредитним договором (без врахування індексу інфляції, 3 % річних, пені та штрафів) становить: 4 020 000,00 грн за кредитом, 2 510 919,42 грн за процентами.

У пунктах 5.6, 5.7, 5.12, 5.13 кредитного договору передбачено, що при наявності простроченої заборгованості за кредитом та процентами, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитним ресурсами та штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 7.4 кредитного договору розірвання цього договору може бути здійснене шляхом направлення письмового повідомлення позичальнику письмового повідомлення за 5 календарних днів до дати розірвання та є підставою для стягнення банком з позичальника кредиту, отриманого за цим договором, процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та відшкодування збитків. У разі розірвання цього договору кредитор продовжує нараховувати, а позичальник сплачувати у терміни, встановлені пунктом 5.7 цього договору, проценти за користування кредитом до повного повернення заборгованості за кредитом.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути прострочену заборгованість за нарахованими процентами за період з 26 липня 2015 року до 25 жовтня 2016 року у сумі 906 349,75 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 26 жовтня 2020 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Земельний капітал» заборгованість за простроченими нарахованими процентами за період з 26 липня 2015 року до 25 жовтня 2016 року за кредитним договором від 05 березня 2014 року № 003-2014 в розмірі 906 349,75 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «Земельний капітал» судовий збір в сумі 13 595,25 грн.

Рішення суд першої інстанції мотивував наявністю простроченої заборгованості відповідача за нарахованими процентами та обґрунтованістю вимог позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції відповідач звернулася з апеляційною скаргою.

Постановою від 17 лютого 2021 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував.

Ухвалив нове рішення про відмову у позові.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що нарахування банком відсотків за умовами кредитного договору після зміни строку основного зобов`язання не ґрунтується на вимогах закону, а тому підстав для нарахування відсотків за користування кредитом за договором після 25 травня 2014 року немає.

Позивач, скориставшись своїм правом, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов`язання, а тому має право на отримання від боржника відсотків та пені, нарахованих до 25 травня 2014 року включно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, АТ «КБ «Земельний капітал», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження АТ «КБ «Земельний капітал» зазначає відсутність висновку щодо застосування статей 526 627 1048 1050 ЦК України у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував висновки Верховного Суду, які викладені у справах, які не є подібними; у цій справі у кредитному договорі передбачено, що у разі розірвання договору банк має право нараховувати та стягувати проценти до повного погашення заборгованості за кредитом в розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором, а саме сплату 18 % річних.

Обставини правомірності нарахування процентів за кредитним договором встановлені рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 жовтня 2017 року у справі № 207/1585/16-ц та доказуванню не підлягають.

У червні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 05 березня 2014 року ПАТ «КБ «Земельний капітал», правонаступником якого є АТ «КБ «Земельний капітал», та фізична особа - підприємець ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 003-2014, згідно з яким позичальниця отримала 4 020 000,00 грн кредиту до 04 березня 2017 року під 18 % річних.

Свої зобов`язання за кредитним договором позивач виконав вчасно та в повному обсязі перерахував кредитні кошти на рахунки позичальника, що підтверджується клопотанням позичальника, меморіальними ордерами та виписками з рахунків.

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 05 березня 2014 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 003-2014-1-І, згідно з яким остання передала в іпотеку торгівельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 05 березня 2014 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір № 003-2014-2-І, згідно з яким останній передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянка по АДРЕСА_2 .

У пунктах 5.6 та 5.7 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язався забезпечувати повне погашення суми кредиту та перераховувати проценти за користування кредитом 30 (31) числа кожного місяця на рахунок, вказаний в кредитному договорі.

Рішенням від 17 грудня 2014 року Дніпровський районний суд м. Києва у справі № 755/21496/14 задовольнив позов ПАТ «КБ «Земельний капітал» до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2014 року № 003-2014 в сумі 4 320 275,22 грн звернув стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 та земельну ділянку площею 0,08 га, кадастровий номер 0111645700:01:002:0141, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 шляхом продажу з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку іпотечного майна, задовольнити вимоги ПАТ «КБ «Земельний капітал» у розмірі 4 320 275,22 грн (зокрема, 4 025 560,00 грн заборгованості за кредитом, 277 354,81 грн процентів, 6 581,92 грн пені, 7 124,49 грн пені за процентами).

За неможливістю фактичного виконання рішення суду від 17 грудня 2014 року у справі № 755/21496/14, у червні 2016 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 003-2014-1-І.

Під час розгляду справи № 207/1585/16-ц Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська, ПАТ «КБ «Земельний капітал» і громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 вересня 2016 року (майно за іпотечним договором № 003-2014-2-І 2 на АДРЕСА_2 ), унаслідок укладення якого частково погашено кредитну заборгованість.

Враховуючи часткове задоволення вимог банку від продажу майна вАвтономній Республіці Крим, у листопаді 2016 року ПАТ «КБ «Земельний капітал» уточнило позов у справі № 207/1585/16-ц та виключило з розрахунку заборгованості 4 020 000,00 грн за тілом кредиту, 406 405,48 грн процентів, 823 462,41 грн штрафних санкцій.

Рішенням від 03 жовтня 2017 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська у справі № 207/1585/16-ц у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2014 року № 003-2014 у розмірі 7 197 637,06 грн, зокрема: 1 425 977,85 грн простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 2 961 106,98 грн індексу інфляції за простроченою заборгованістю за кредитом та процентами, 2 221 234,15 грн пені, 344 598,08 грн як три відсотки річних, 244 720,00 грн штрафів за невиконання умов іпотечного договору, звернув стягнення на предмет іпотеки: торгівельний комплекс, загальною площею 1 076,5 кв. м на АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Рішенням від 25 жовтня 2017 року Дніпровський районний суд м. Києва у справі № 755/17786/16-ц задовольнив позов ОСОБА_2 та визнав недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15 вересня 2016 року.

На виконання зазначеного рішення 20 листопада 2017 року ОСОБА_3 та ПАТ «КБ «Земельний капітал» провели добровільну реституцію та заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 426 405,48 грн відновилася (4 020 000,00 грн боргу за кредитом та 406 405,48 грн процентів за кредитом).

У січні 2018 року ОСОБА_1 добровільно виконала рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 жовтня 2017 року у справі № 207/1585/16-ц, та продала майно за іпотечним договором № 003-2014-1-І, погасила 1 000 000,00 грн заборгованості. Зазначені кошти спрямовані на погашення заборгованості за процентами.

Станом на 11 січня 2019 року заборгованість за кредитним договором (без врахування індексу інфляції, 3 % річних, пені та штрафів) становить: 4 020 000,00 грн за кредитом, 2 510 919,42 грн за процентами.

Відповідно до пунктів 5.6, 5.7, 5.12, 5.13 кредитного договору за наявності простроченої заборгованості за кредитом та процентами, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитним ресурсами та штрафних санкцій.

У пункті 7.4 кредитного договору визначено, що розірвання цього договору може бути здійснене шляхом направлення письмового повідомлення позичальнику письмового повідомлення за 5 календарних днів до дати розірвання та є підставою для стягнення Банком з позичальника кредиту, отриманого за цим договором, процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та відшкодування збитків. У разі розірвання цього договору кредитор продовжує нараховувати, а Позичальник сплачувати у терміни, встановлені пунктом 5.7 цього договору, проценти за користування кредитом до повного повернення заборгованості за кредитом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктом першим частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Звертаючись до суду із цим позовом у січні 2019 року, АТ «КБ «Земельний капітал» посилався на те, що між ним та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 003-2014.

Згідно з відкритими даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 30 грудня 2016 року припинила підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Отже, норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Отже, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором, укладеним між банком та фізичною особою - підприємцем.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51 52 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Зазначеного суди попередніх інстанцій не врахували та залишили поза увагою те, що вони не наділені повноваженнями розглядати у порядку цивільного судочинства питання щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним із фізичною особою - підприємцем, статус якого припинився, оскільки такий спір розглядається господарським судом.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку цивільного судочинства, діяли не як суд, встановлений законом, в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 414 ЦПК України судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 255 400 402 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Земельний капітал» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Роз`яснити Акціонерному товариству «Комерційний банк «Земельний капітал», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Роз`яснити Акціонерному товариству «Комерційний банк «Земельний капітал» про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ними відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук