№ 207/3286/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 207/3286/18

провадження № 61-10766св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут», Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року у складі судді Скиби С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут», Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій протиправними, зобов`язання припинити дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (далі - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут»), Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (далі - ПАТ «Дніпропетровськгаз»), в якому просив:

- визнати дії відповідачів про зміну розрахунків за надані послуги з газопостачання зі споживачем за місцем його реєстрації та мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , з використанням при цьому загальнобудинкового вузлу обліку природного газу в багатоквартирному будинку протиправними;

- зобов`язати відповідачів з 01 лютого 2007 року проводити розрахунки на надані послуги з газопостачання зі споживачем за місцем його реєстрації та проживання у відповідності з нормами споживання природного газу у випадку відсутності лічильника газу у квартирі;

- визнати дії ПАТ «Дніпропетровськгаз» по встановленню загальнобудинкового вузла обліку природного газу в багатоквартирному будинку, в якому він зареєстрований та мешкає протиправними;

- визнати дії відповідачів по газопостачанню та газифікації в багатоквартирному будинку, в якому він зареєстрований та мешкає в частині визначення об`єму та обсягу спожитого газу, виходячи з показників загального будинкового вузла обліку газу протиправними;

- визнати дії відповідачів щодо нього в багатоквартирному будинку, у якому він зареєстрований та мешкає, в частині нарахування плати за спожитий газ, виходячи з показників загальнобудинкового вузла обліку газу протиправними;

- зобов`язати ПАТ «Дніпропетровськгаз» припинити дії щодо нього в багатоквартирному будинку, в якому він зареєстрований та мешкає, в частині визначення об`єму та обсягу спожитого природного газу, виходячи з показників загального будинкового вузла обліку газу;

- зобов`язати відповідачів припинити дії щодо нього в багатоквартирному будинку, у якому він зареєстрований та мешкає, в частині нарахування плати за спожитий природний газ , виходячи з показників загальнобудинкового вузла обліку газу;

- зобов`язати ПАТ «Дніпропетровськгаз» демонтувати загальнобудинковий вузол обліку природного газу в багатоквартирному будинку, у якому він зареєстрований та мешкає;

- визнати незаконною відмову ПАТ «Дніпропетровськгаз» у забезпеченні безкоштовного встановлення у нього в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , до 01 січня 2021 року лічильника газу;

- зобов`язати ПАТ «Дніпропетровськгаз» встановити безкоштовно у нього у квартирі до 01 січня 2021 року лічильник природного газу, оскільки є споживачем послуг ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» та ПАТ «Дніпропетровськгаз» за місцем його реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений позов, ОСОБА_1 обґрунтував тим, що до лютого 2017 року рахунки за споживання ним природного газу відповідачі виставляли за нормами споживання, у зв`язку з відсутністю у квартирі газового лічильника, централізованого постачання гарячої води, газового водонагрівача та при наявності однієї газової плити, при цьому незмінна місячна норма споживання природного газу становила 7,1 куб. м на одну людину.

Незважаючи на це, ПАТ «Дніпропетровськгаз» встановив на багатоквартирний будинок, у якому він мешкає, у січні 2017 року загальнобудинковий вузол обліку природного газу і з лютого 2017 року ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» почав виставляти йому рахунки на підставі даних загальнобудинкового вузла обліку.

Такі дії відповідачів вважає безпідставними та незаконними, у зв`язку з тим, що перед пред`явленням йому рахунків відповідачі були зобов`язані врегулювати з ним, як з власником квартири, договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.

Однак, цього зроблено не було, відповідачі взагалі не повідомили власників квартир про свої наміри на зміну розрахунків за природний газ, встановлення та використання при цьому загальнобудинкового вузла обліку природного газу у багатоквартирному будинку.

Відповідачі не надали проектної документації на виконання робіт зі встановлення будинкового лічильника газу у його будинку та висновків експертизи щодо наданого проекту встановлення будинкового лічильника газу, тощо, а також документів, що свідчать про письмове попередження кожного власника квартири в багатоквартирному будинку про дату та час встановлення загальногобудинкового лічильника газу, що призведе до тимчасового припинення газопостачання, та можливу необхідність присутності споживача в разі відновлення газопостачання та перевірки газопроводу на щільність.

Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ухвалою від 01 серпня 2019 року залучив до участі у справі правонаступника ПАТ «Дніпропетровськгаз» - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «Дніпропетровськгаз»).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 06 вересня 2019 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Місцевий суд рішення мотивував тим, що встановлення загальнобудинкового лічильника обліку спожитого газу відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства та у відповідності з наявним проектом.

На час розгляду справи права позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не порушені, оскільки суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані завершити виконання робіт із забезпечення побутових споживачів, які використовують газ тільки для приготування їжі, приладами обліку у строк до 01 січня 2021 року.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що дії відповідачів щодо здійснення нарахування за спожитий газ є правомірними.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд постанову мотивував тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у липні 2020 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повністю проігнорували те, що Тимчасове положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46), в цій частині суперечить пункту 2 частини першої статті 1, пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідачі для забезпечення комерційного обліку природного газу не мали права використовувати надані оператором ГРМ дані про об`єм споживання ним природного газу на підставі знятих та зафіксованих ним показань із загальнобудинкового вузла обліку природного газу встановленого на багатоквартирний будинок.

ОСОБА_1 зазначив про те, що виставляти йому рахунки за спожитий ним природний газ відповідач повинен був виключно за нормами споживання, встановленими та затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Суди попередніх інстанцій розглянули спір без врахування правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), згідно з якою відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначити обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому, таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.

Суди попередніх інстанцій проігнорували абзац 7 пункту 5 розділу 1, абзац 5 пункту 23 розділу 3 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 30 вересня 2015 року № 2496.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» подало у вересні 2020 року до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що відносини, які виникають між постачальником та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496.

Умови приєднання ОСОБА_1 до умов Типового договору було виконано. Фактом приєднання (акцептування договору) є фактичне споживання природного газу з 01 липня 2015 року та його оплата.

В силу положень Правил постачання, Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, Кодексу ГРМ, постанови НКРЕКП від 16 квітня 2015 року № 653 про видачу ліцензії з постачання природного газу, ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» є лише постачальником природного газу та не має повноважень щодо зміни режиму нарахування об`ємів спожитого газу.

Крім того, неможливість задоволення позовних вимог, пред`явлених до товариства підтверджується правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 333/7241/18 та від 08 липня 2020 року у справі № 210/5132/19.

АТ «Дніпропетровськгаз» подало у вересні 2020 року до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції, врахувавши норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності дій відповідачів в частині здійснення нарахувань за спожитий газ.

Позовна вимога про зобов`язання акціонерного товариства проводити розрахунки за надані послуги з газопостачання за місцем його реєстрації у відповідності з нормами споживання природного газу у випадку відсутності лічильника газу, саме і суперечить нормам Положення № 620 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тому обґрунтовано була відхилена при ухваленні судового рішення.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані завершити виконання робіт із забезпечення побутових споживачів, які використовують газ тільки для приготування їжі приладами обліку в строк до 01 січня 2021 року. Оскільки зазначений строк ще не настав, відповідно, вказані вимоги були заявлені передчасно.

Обставини у справі № 214/2435/17, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, відрізняються від обставин у цій справі, тому посилання позивача на зазначену постанову є помилковими.

На день розгляду справи права позивача на встановлення індивідуального лічильника газу, в тому числі за рахунок АТ «Дніпропетровськгаз», не були порушені, оскільки кінцевий термін щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу ще не настав.

Всі інші мешканці не заперечують проти наявності у їх будинку загальнобудинкового лічильника газу та здійснення розрахунків за надані послуги з розподілу природного газу за його показниками. У разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 інші мешканці будинку будуть поставлені у нерівне становище у порівнянні з позивачем, що не відповідає принципу законності, розумності та справедливості, встановлених цивільним процесуальним законодавством України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2020 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Справа № 207/3286/18 надійшла до Верховного Суду 20 листопада 2020 року.

Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2021 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд ухвалою від 28 липня 2021 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21).

Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2022 року поновив касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , є побутовим споживачем природного газу і є власником квартири, що підтверджується договором дарування, посвідченим 04 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дербіною Р. Є. та зареєстрованим у реєстрі за № 1728.

Розподіл природного газу споживачам Дніпропетровської області здійснює ПАТ «Дніпропетровськгаз», яке змінило назву на АТ «Дніпропетровськгаз».

Постановою НКРЕКП від 24 березня 2016 року № 391 затверджено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування, відповідно до якого у розділі І передбачено встановлення будинкових ВОГ, які закладені в тариф на розподіл природного газу.

Постановою НКРЕКП від 22 грудня 2016 року № 2344 внесено зміни до постанови НКРЕКП від 24 березня 2016 року № 391, якою затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпропетровськгаз» на 2016-2025 роки, в якій у розділі «Встановлення будинкових ВОГ населенню згідно вимог Закону України «Про комерційний облік газу» № 3533-ІV» серед інших, наявний і будинок позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вимог постанови НКРЕКП від 24 березня 2016 року № 391, за рахунок ПАТ «Дніпропетровськгаз» за вищевказаною адресою встановлено загальнобудинковий вузол природного газу (ВОГ) за проектом, розробленим ТОВ «ДНІПРОГАЗ ПРОЕКТ». Відповідно до розділу 5 Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 15 травня 2015 року № 285 (ПБСГ), підлягає відключенню від системи газопостачання обладнання житлових і громадських будинків за умови невідповідності системи газопостачання житлового будинку проектній та виконавчо-технічній документації. Вузол обліку газу встановлений за проектом, ПБСГ не порушені.

Між ПАТ «Дніпропетровськгаз» та Комунальним підприємством Дніпродзержинської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» 16 вересня 2016 року було укладено договір «Про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ» № 432/м та «Щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів» № 432/з, у відповідності до умов яких здійснено монтаж лічильника та здійснюється його експлуатація.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут»

Пунктом 5 розділу І Правил постачання природнього газу, затверджених постановою від 30 вересня 2015 року № 2496 НКРЕКП, (далі - Правила) визначено, що постачальник природного газу - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Відповідно до визначень, наведених у пункті 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС, Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Пунктом 7.1 типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498, визначено, що Оператор ГРМ зобов`язаний, зокрема забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по споживачу, у тому числі формування загального об`єму та обсягу розподілу (споживання) природного газу споживачу за відповідний період; здійснювати перерахунок об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу по об`єкту споживача відповідно до вимог Кодексу ГРС.

Відповідно до пункту 23 розділу 3 Правил розрахунки за послуги з газопостачання можуть проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) газу, визначений споживачем та Оператором ГРМ за підсумками місяця відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та Оператором ГРМ, або за плановою величиною середньомісячного споживання в опалювальний та міжопалювальний періоди.

Згідно з пунктом 5 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРС Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 квітня 2015 року № 653 «Про видачу ліцензії з постачання природного газу ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» видано ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території Дніпропетровської області.

Таким чином, ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» як постачальник надає споживачам виключно послуги з постачання природного газу, тоді як послуги щодо обліку спожитого природного газу здійснює АТ «Дніпропетровськгаз» як Оператор ГРМ.

ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» не є суб`єктом, що здійснює облік об`ємів спожитого природного газу, отримує такі об`єми лише опосередковано, тобто через АТ «Дніпропетровськгаз», а тому вимоги до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» є такими, що заявлені до неналежного відповідача та не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Аналогічні правові висновки стосовно вирішення питання неналежного відповідача (ТОВ «Дніпропетровськгаз збут») у спірних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 212/4637/19-ц, від 20 липня 2020 року у справі № 212/1796/18-ц, від 08 липня 2020 року у справі

№ 210/5132/19, від 11 червня 2020 року у справі № 212/3128/19.

Зі змісту статей 55 175 ЦПК України вбачається, що на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про визнання дій про зміну розрахунків за надані послуги з газопостачання зі споживачем за місцем його реєстрації та мешкання, зобов`язання проводити розрахунки на надані послуги з газопостачання зі споживачем у відповідності з нормами споживання природного газу у випадку відсутності лічильника газу у квартирі, визнання дій, визнання дій по газопостачанню та газифікації в багатоквартирному будинку, в якому він зареєстрований та мешкає, в частині визначення об`єму та обсягу спожитого газу, виходячи з показників загального будинкового вузла обліку газу протиправними, визнання дій щодо нього в багатоквартирному будинку, у якому він зареєстрований та мешкає, в частині нарахування плати за спожитий газ, виходячи з показників загального будинкового вузла обліку газу протиправними, зобов`язання припинити дії щодо нього в багатоквартирному будинку, у якому він зареєстрований та мешкає, в частині нарахування плати за спожитий природний газ, виходячи з показників загальнобудинкового вузла обліку газу, підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у їх задоволенні з наведених вище підстав.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Дніпропетровськгаз»

Відповідно до пункту 33 частини першої статті 1 Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG (зріджений природний газ).

Ця система правовідносин може бути представлена як сукупність договорів різного виду, які укладаються суб`єктами ринку природного газу. Права та обов`язки суб`єктів ринку природного газу як сторін відповідних договорів визначаються безпосередньо зазначеним Законом.

Серед споживачів окреме місце займають побутові споживачі - фізичні особи, які придбавають природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Серед принципів функціонування ринку природного газу пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про ринок природного газу» першочергово визначає забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.

Серед прав споживача передбачено право на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів, а також безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (пункти 4, 5 частини першої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»). Аналогічні права визначені у типовому договорі постачання природного газу споживачам, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1386/27831).

З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).

За частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням.

Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.

Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.

Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.

Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:

- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;

- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;

- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.

З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.

Отже для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.

Також відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку.

У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 ЦК України, частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності.

Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності.

Разом з тим відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом.

Тобто з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України.

Отже, як до та після 20 січня 2018 року першочергово слід враховувати, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, можна лише за згодою власників такого майна, яка мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.

Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.

У питанні правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника газу можна виокремити такі режими регулювання:

- до 20 січня 2018 року - за письмовою згодою споживачів відповідно до Тимчасового положення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 620) та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а також за умови укладення договору щодо зняття показань з будинкового вузла обліку та квартирних лічильників газу з власником (власниками) будинку (будинків) (квартир), експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо;

- з 20 січня 2018 року - загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку відповідно до чинної редакції Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21).

Враховуючи те, що загальнобудинковий лічильник газу встановлено з порушенням вказаних вимог, тому Верховний Суд дійшов висновку про незаконність нарахування позивачу фактичного об`єму газу за показаннями такого лічильника.

Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як обмеження права власності.

Втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, до та після 20 січня 2018 року можна було лише за згодою власників такого майна, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.

Крім того, положеннями Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановлено систему стимулів та гарантій запровадження повного комерційного (приладового) обліку та здійснення контролю за використанням ресурсів природного газу.

З прийняттям цього Закону внесено зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» (який втратив чинність 01 жовтня 2015 року з прийняттям Закону «Про ринок природного газу»), відповідно до яких відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. При цьому населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Однак як норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і норми Закону України «Про ринок природного газу» не ставлять у залежність визначення обсягу споживання населенням природного газу від наявності чи відсутності загальнобудинкового лічильника газу.

Закон України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» змінив строк постачання природного газу, яке здійснюється за умови його комерційного обліку в частині населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, - з 01 січня 2021 року. Ці зміни набули чинності 20 січня 2018 року.

Отже, з 01 січня 2018 року почало діяти правило про облік до моменту встановлення лічильників газу за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. Це положення не пов`язується з наявністю загальнобудинкового лічильника газу.

Таким чином, законодавчими актами передбачено лише два механізми обчислення обсягу спожитого газу: за даними лічильників газу; за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами споживання.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу.

Тому для застосування такої санкції, як визначення фактичного об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ.

Таким чином, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конституційний Суд України виходить з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону «Про ринок природного газу» рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.

Згідно з принципом недискримінації рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень не можуть призводити:

- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов`язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;

- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є таким, як і обсяг прав та обов`язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.

З огляду на необхідність забезпечення принципу високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу слід визнати, що односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а значно ширше - в контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Як встановлено, згода ОСОБА_1 , як співвласника багатоквартирного будинку, на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відсутня.

Крім того, позивач звертався до ПАТ «Дніпропетровськгаз» із заявою про встановлення йому індивідуального лічильника природного газу.

З огляду на викладене, односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу за відсутності договірних відносин та без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку необхідно однозначно кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 року чи після цієї дати.

У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України.

23 березня 2016 року Кабінет Міністрів України як повноважний суб`єкт, прийняв постанову № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 203), що мала усунути неналежний стан правового регулювання у відносинах між постачальником та споживачем природного газу, який немає лічильника.

Надалі 30 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 826/2507/18 про задоволення позову, зокрема, визнав протиправною та нечинною постанову № 203. 09 серпня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд та 27 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишили без змін рішення суду першої інстанції.

30 січня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» (далі - постанова № 63), якою, зокрема, затвердив норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників та установив, що не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами № 237 та № 203. 21 лютого 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 640/2305/19, якою забезпечив позов шляхом зупинення дії зазначених пунктів постанови № 63.

27 лютого 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 143 «Питання споживання природного газу» (далі - постанова № 143), яка за змістом відповідає нормам постанови № 63, однак дія яких булу зупинена судом у справі № 640/2305/19. Зокрема, уряд у постанові № 143 затвердив норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників та установив, що не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами № 237 та № 203.

14 серпня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19 ухвалив рішення про часткове задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття зазначених пунктів постанови № 63. 13 листопада 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 10 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.

13 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/13591/19 ухвалив рішення про задоволення позову та визнання протиправними дії Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття зазначених пунктів постанови № 143. 2 червня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 08 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року.

Враховуючи зазначене, виникла прогалина у правовому регулюванні відносин щодо споживання населенням природного газу за відсутності лічильників (додатково див. пояснювальну записку до проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу» та інших законів щодо забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»; http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69533).

У Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13).

Конституційний Суд України в абзаці 2 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 вказав, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) також зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути… проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).

Верховний Суд бере до уваги те, що позивач має правомірні очікування стосовно законності й дійсності юридичних актів, які приймають органи публічної влади. Триваюча ситуація невизначеності сама по собі становить непропорційний тягар для особи (див mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) § 77).

Застосування норм споживання комунальних послуг не може погіршуватися невизначеністю дії нормативних актів, яким вони затверджуються.

Отже, у разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.

У спірний період такими постановами Кабінету Міністрів України необхідно вважати:

- постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 01 лютого 2016 року і до 07 лютого 2019 року;

- постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природного газу населенню з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року;

- постанову Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природного газу», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природного газу населенню.

Враховуючи викладене, а також те, що дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу за відсутності договірних відносин є протиправними, АТ «Дніпропетровськгаз», який є Оператором ГРМ, зобов`язаний здійснити перерахунок об`ємів природного газу в квартирі позивача за нормами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Крім того, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що демонтаж загальнобудинкового вузла обліку природного газу в багатоквартирному будинку не поновить порушених прав позивача, оскільки у термін до 01 січня 2023 року у його квартирі буде встановлено індивідуальний газовий лічильник, а у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача демонтувати загальнобудинковий вузол обліку природного газу в багатоквартирному будинку, виклавши її в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Дніпропетровськгаз» про визнання незаконною відмови у забезпеченні безкоштовного встановлення у його квартирі до 01 січня 2021 року лічильника газу та про зобов`язання АТ «Дніпропетровськгаз» встановити безкоштовно у його квартирі до 01 січня 2021 року лічильник природного газу

Згідно із статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та житлових будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.

Таким чином, стаття 6 Закону визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку, проте, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу змінено кінцевий термін завершення виконання робіт із забезпечення побутових споживачів, які використовують газ тільки для приготування їжі, приладами обліку, - до 01 січня 2021 року, тому на час розгляду справи права позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не порушені.

Колегія суддів із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з главою 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494, Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Встановлено, що позивач є споживачами природного газу, а відповідач АТ «Дніпропетровськгаз» є Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції Закону від 20 січня 2018 року) передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок, що «зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам.».

Разом із тим, у справі, що переглядається, встановлено, що із зазначеним позовом позивач звернувся у вересні 2018 року.

На момент звернення до суду із позовом та розгляду справи судами абзац четвертий підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 6 було змінено на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» (Закон № 2260-VIII від 21 грудня 2017 року). У зв`язку із внесеними змінами частиною першою статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції Закону від 20 січня 2018 року) на суб`єктів господарювання покладено обов`язок забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.

Таким чином, на момент розгляду справи судами законодавцем було покладено обов`язок на суб`єктів господарювання забезпечити встановлення лічильників газу для населення із продовженням кінцевої дати вчинення таких дій - до 01 січня 2021 року.

У подальшому на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу (Закон від 05 березня

2021 року № 1338-IX) в абзаці четвертому підпункту «а» пункту 2 цифри і слова

«01 січня 2021 року» замінено цифрами і словами «01 січня 2023 року» (станом на момент касаційного перегляду справи).

У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 212/7490/17-ц (провадження № 61-1511св19) зроблено висновок про те, що враховуючи те, що за час розгляду справи в Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» були внесені зміни, зокрема і в статтю 6 цього Закону, якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, апеляційним судом правильно застосовано указаний Закон, оскільки спірні правовідносини є триваючими.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 212/3482/18 та від 18 листопада 2020 року

у справі № 212/4456/19.

Колегія суддів наголошує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд враховує також і те, що зазначений позов спрямований на захист прав споживача на встановлення індивідуального лічильника газу за рахунок відповідача у строк, визначений чинним законодавством, оскільки, по-перше, спірні правовідносини є триваючими, а по-друге, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У разі помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача. При цьому, вказані процесуальні дії суду не можуть вважатися виходом за межі позовних вимог.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення

від 09 листопада 1999 року у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96).

Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98).

Таким чином, відмова у задоволенні позову споживачу з підстав внесення змін до нормативно-правового акта не може вважатися законною та справедливою.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Дніпропетровськгаз» про визнання дій протиправними, зобов`язання припинити дії та зобов`язання вчинити певні дії, а тому оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню із ухваленням в цій частині нового судового рішення про їх задоволення із наведених у цій постанові підстав.

Колегія суддів враховує внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу (Закон від 05 березня

2021 року № 1338-IX, яким в абзаці четвертому підпункту «а» пункту 2 цифри і слова

«01 січня 2021 року» замінено цифрами і словами «01 січня 2023 року», станом на момент касаційного перегляду справи), а також те, що спірні правовідносини є триваючими, керуючись принципом jura novit curia, застосовує до спірних правовідносин останню редакцію Закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про визнання дій протиправними, зобов`язання припинити дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити із наведених у цій постанові підстав.

Рішення Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій товариства про зміну розрахунків за надані послуги з газопостачання зі споживачем з використанням загальнобудинкового вузла обліку природного газу в багатоквартирному будинку протиправними, зобов`язання відповідача проводити розрахунки на надані послуги з газопостачання у відповідності з нормами споживання природного газу у випадку відсутності лічильника газу у квартирі, визнання дій відповідача по встановленню загальнобудинкового вузла обліку природного газу в багатоквартирному будинку протиправними, визнання дій відповідача по газопостачанню та газифікації в багатоквартирному будинку в частині визначення об`єму та обсягу спожитого газу, виходячи з показників загального будинкового вузла обліку газу, протиправними, визнання дій відповідача щодо нього в багатоквартирному будинку в частині нарахування плати за спожитий газ, виходячи з показників загальнобудинкового вузла обліку газу, протиправними, зобов`язання відповідача припинити дії щодо нього в частині визначення об`єму та обсягу спожитого природного газу, виходячи з показників загальнобудинкового вузла обліку газу, зобов`язання відповідача припинити дії щодо нього в частині нарахування плати за спожитий природний газ, виходячи з показників загальнобудинкового вузла обліку газу скасувати та прийняти в цих частинах нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про визнання дій протиправними, зобов`язання припинити дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним встановлений Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно з показаннями загальнобудинкових приладів обліку газу для побутового споживача природного газу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» поновити побутовому споживачу природного газу ОСОБА_1 режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника.

Визнати за ОСОБА_1 право на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз».

Визнати, що Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано за власний рахунок у термін до 01 січня 2023 року здійснити встановлення у квартирі ОСОБА_1 індивідуального газового лічильника як побутовому споживачу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк О. С. Ткачук