Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 207/956/19-ц

провадження № 61-9965св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Оператора газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» (далі - ТОВ «Дніпропетровськгаз збут»), про зобов`язання вчинити певні дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , та споживачем природного газу за вказаною адресою.

У грудні 2017 року у будинку на АДРЕСА_2 встановлено загальнобудинковий лічильник газу, за показами якого нараховувалася плата за споживання природного газу для позивача. Надалі цей лічильник газу демонтований представниками відповідача і нарахування оплати за спожитий газ здійснювалося за середніми нормами споживання. Лічильник газу встановлений відповідачем незаконно, без погодження із ним та управляючої компанії, на утриманні якої знаходиться вказаний будинок та без наявних у відповідача документів.

На численні вимоги позивача про встановлення індивідуального лічильника газу відповідач відмовляв у встановлені такого лічильника та посилався на законність своїх дій щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу, проте позивач від встановлення індивідуального лічильника не відмовлявся та вважає, що його права, як споживача комунальних послуг, порушені, а саме: неправильно визначені об`єми спожитого ним природного газу.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок фактичного об`єму спожитого газу та послуг газопостачання згідно з нормами споживання природного газу, затвердженими:

- постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» із 01 грудня 2017 року до 08 серпня 2018 року із розрахунку 5,4 куб. метрів на 1 людину за 1 календарний місяць;

- постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року за № 63 «Про деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» з 09 серпня 2018 року до 01 березня 2019 року із розрахунку 5,39 куб. метрів на 1 людину за 1 календарний місяць.

Зобов`язати відповідача з 01 березня 2019 року визначати фактичний об`єм спожитого газу та послуг газопостачання згідно з нормами споживання природного газу, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року за № 63 «Про деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» із розрахунку 5,39 куб. метрів на 1 людину за 1 календарний місяць.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок об`ємів природного газу у квартирі АДРЕСА_1 , за грудень 2017 року, січень-липень 2018 року за нормою споживання 5,4 м. куб у місяць на одну людину.Зобов`язано АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок об`ємів природного газу у квартирі АДРЕСА_1 , за серпень-грудень 2018 року, січень-березень 2019 року за нормою споживання 5,39 м. куб у місяць на одну людину. Стягнуто з АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені вимоги обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявні правові підстави, передбачені, у тому числі й статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», для їх задоволення. Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники споживачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. Обраний позивачем спосіб захисту його прав відповідає вимогам статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз» задоволено. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку у будинку здійснено відповідачем відповідно до вимог чинного на момент такого встановлення законодавства. Суд першої інстанції помилково послався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності лічильників газу», оскільки вказана постанова скасована рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у справі № 826/2507/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня

2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц.

У липні 2020 року від АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником законодавства України. Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) є необґрунтованими, оскільки обставини справи у зазначеній справі та у цій справі не є тотожними.

У серпні 2020 року від ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Заявник зазначає, що за умови наявності за адресою позивача загальнобудинкового вузла обліку природного газу, за показаннями якого відповідач із грудня 2017 року здійснює облік спожитого природного газу, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача з грудня 2017 року здійснювати перерахунок оплати за спожитий обсяг природного газу відповідно до норм споживання природного газу для населення у разі відсутності газових лічильників.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Обставини, встановлені судами

Відповідачем до суду надані договір від 19 вересня 2016 року № 176/м про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) лічильника ВОГ та договір від 16 вересня 2016 року № 176/з щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, акт від 13 грудня 2018 року про монтаж (заміну) засобу вимірювальної техніки (ПЛГ) та акт перевірки загальнобудинкового вузла обліку від 13 грудня 2018 року.

Предметом договору від 19 вересня 2016 року № 176/м є зобов`язання відповідача в порядку та на умовах, визначених договором виконати монтаж будинкового (загальнобудинкового) ВОГ на будинку позивача (пункт 2.1 договору).

Розділом 3 цього договору встановлено порядок монтажу ВОГ, зокрема щодо попереднього узгодження такого монтажу.

Аналогічні за змістом положення містить і договір від 16 вересня 2016 року № 176/з, але щодо зняття показів з лічильника газу.

У грудні 2017 року в будинку на АДРЕСА_2 встановлено загальнобудинковий лічильник газу.

23 січня 2018 року позивач звертався до відповідача із заявою про встановлення індивідуального лічильника газу (вх. № ЗГ-439-Dp01.3-0118), проте листом від 23 січня 2018 року за вих. № Dp01.3-ЛВ-1534-0118 повідомлено, що за вказаною адресою вже встановлено загальнобудинковий лічильник газу, а тому облік і розрахунок плати за газ буде здійснюватися за цим лічильником.

01 квітня 2018 року представниками відповідача виявлено позаштатний режим роботи загальнобудинкового лічильника газу, його демонтовано та відправлено на ремонт. У зв`язку із цим відповідач почав здійснювати розрахунок плати за спожитий природний газ за середнім обсягом споживання.

Надалі позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про встановлення індивідуального лічильника газу та надання пояснень щодо нарахування плати за спожитий газ (від 25 вересня 2018 року вх. № ЗГ-10108-Dp-0918, від 16 жовтня 2018 року вх. № ЗГ-11160-Dp01-10180, від 05 листопада 2018 року вх. № ЗГ-12321-Dp.01-1118).

Листами відповідача від 09 жовтня 2018 року за вих. № Dp01.3-ЛВ-15907-1018, від 22 жовтня 2018 року за вих. № Dp01.3-ЛВ-16446-1018 та вих. № Dp01.3-ЛВ-16439-1018, від 09 листопада 2018 року за вих. № Dp01.3-ЛВ-17357-1118, позивачу надавалися роз`яснення про правомірність дій відповідача щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу та використання його показань для нарахування об`ємів споживання газу. Повідомлялося про відсутність підстав, як для встановлення індивідуального лічильника газу, так і про застосування норм споживання газу, встановлених Кабінетом Міністрів України.

09 січня 2019 року позивач звертався до відповідача із заявою (вх. № ЗГ-249-49001-0119) про надання розрахунку за спожитий газ.

Листом від 14 січня 2019 року за вих. № 49001.3-Лв-423-0119 відповідач надав такий розрахунок, згідно з яким позивачу нараховано такі об`єми спожитого природного газу (на 1 людину за 1 календарний місяць): за грудень 2017 року - 15,08 куб. м, січень 2018 року - 18,98 куб. м, лютий - 14,26 куб. м, березень - 23,67 куб. м, квітень 2018 року - 18,9 куб. м, травень - 18,91 куб. м, червень - 18,9 куб. м, липень - 18,91 куб. м, серпень - 18,91 куб. м, вересень - 18,9 куб. м, жовтень - 18,91 куб. м, листопад - 18,9 куб. м, грудень - 18,91 куб. м, січень 2019 року - 18,91 куб. м. Вказане підтверджується, також, рахунками за спожитий газ, копії яких містяться у матеріалах справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що встановлення загальнобудинкового лічильника природного газу за адресою позивача здійснено в період дії попередньої редакції Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в якій не обмежувалося та не обумовлювалося ані місце встановлення лічильника газу (в квартирі, перед житловим будинком, тощо), ані кількість споживачів чи квартир (обсяг споживання природного газу якими вимірює зазначений лічильник) та не ставилося конкретних вимог до того, в чиїй власності або на балансі знаходиться лічильник, та не передбачалося отримання згоди співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того, ні попередня, ні чинна редакція Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» не кваліфікує дії Оператора ГРМ із встановлення загальнобудинкового лічильника газу, як протиправні, або такі, що суперечать вимогам цього Закону. Навпаки, відповідно до Кодексу ГРМ та Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», разом із встановленням загальнобудинкового вузла обліку, усі споживачі цього будинку вважаються забезпеченими комерційним обліком газу.

Нарахування за середнім обсягом споживання газу за три попередні місяці відбувалося згідно з пунктом 8. Тимчасового положення, відповідно до якого, у разі виявлення представниками оператора газорозподільної системи порушень, пов`язаних з виходом з ладу будинкового вузла обліку, обсяг спожитого газу споживачами, які не мають квартирних лічильників газу, визначається згідно із середнім обсягом споживання газу за три попередні місяці до моменту виходу з ладу будинкового вузла обліку.

Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газ лічильників» скасована рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у справі № 826/2507/18, яке залишено без зміни постановою Київського апеляційного адміністративного суду. Крім того, цю постанову скасовано і Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами». Тобто постанова № 63 є нечинною, та не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Для встановлення правомірності нарахування ОСОБА_1 об`єму спожитого газу за показниками загальнобудинокового лічильника, необхідно встановити правомірність його встановлення.

Щодо правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника

Відповідно до пункту 33 частини першої статті 1 Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG (зріджений природний газ).

Ця система правовідносин може бути представлена як сукупність договорів різного виду, які укладаються суб`єктами ринку природного газу. Права та обов`язки суб`єктів ринку природного газу як сторін відповідних договорів визначаються безпосередньо зазначеним Законом.

Серед споживачів окреме місце займають побутові споживачі - фізичні особи, які придбавають природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Серед принципів функціонування ринку природного газу пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про ринок природного газу» першочергово визначає забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.

Серед прав споживача передбачено право на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів, а також безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (пункти 4, 5 частини першої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»). Аналогічні права визначені у типовому договорі постачання природного газу споживачам, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1386/27831).

З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).

За частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням.

Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 10 жовтня 2015 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року.

Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.

Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.

Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:

- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;

- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;

- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.

З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.

Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку оскільки повинен був у договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.

Також відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку.

У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 ЦК України, частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності.

Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності.

Разом з тим відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом.

Тобто з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відтак до та після 20 січня 2018 року першочергово необхідно враховувати, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, можна лише за згодою власників такого майна, яка мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.

Таким чином, необхідно вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.

У питанні правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника газу можна виокремити такі режими регулювання:

- до 20 січня 2018 року - за письмовою згодою споживачів відповідно до Тимчасового положення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 620) та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а також за умови укладення договору щодо зняття показань з будинкового вузла обліку та квартирних лічильників газу з власником (власниками) будинку (будинків) (квартир), експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо;

- з 20 січня 2018 року - загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку відповідно до чинної редакції Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Саме такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17-ц (провадження № 14-11цс21).

Отже, враховуючи те, що у грудні 2017 року в будинку на АДРЕСА_2 , в якому проживає позивач, встановлено загальнобудинковий лічильник газу з порушенням вказаних вимог, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність нарахування позивачу фактичного об`єму газу за показаннями такого лічильника.

Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як обмеження права власності.

Втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, до та після 20 січня 2018 року можна було лише за згодою власників такого майна, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.

Щодо визначення обсягу спожитого газу споживачами до встановлення індивідуальних лічильників

Положеннями Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановлено систему стимулів та гарантій запровадження повного комерційного (приладового) обліку та здійснення контролю за використанням ресурсів природного газу.

З прийняттям цього Закону внесено зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» (який втратив чинність 01 жовтня 2015 року з прийняттям Закону «Про ринок природного газу»), відповідно до яких відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. При цьому населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Однак як норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і норми Закону України «Про ринок природного газу» не ставлять у залежність визначення обсягу споживання населенням природного газу від наявності чи відсутності загальнобудинкового лічильника газу.

Закон України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» змінив строк постачання природного газу, яке здійснюється за умови його комерційного обліку в частині населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, - з 1 січня 2021 року. Ці зміни набули чинності 20 січня 2018 року.

Отже, з 1 січня 2018 року почало діяти правило про облік до моменту встановлення лічильників газу за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. Це положення не пов`язується з наявністю загальнобудинкового лічильника газу.

Таким чином, законодавчими актами передбачено лише два механізми обчислення обсягу спожитого газу:

- за даними лічильників газу;

- за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами споживання.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу.

Тому для застосування такої санкції, як визначення фактичного об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ.

Таким чином, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Конституційний Суд України виходить з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону «Про ринок природного газу» рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.

Згідно з принципом недискримінації рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень не можуть призводити:

- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов`язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;

- до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є таким, як і обсяг прав та обов`язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.

З огляду на необхідність забезпечення принципу високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу слід визнати, що односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а значно ширше - в контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Суд першої інстанції установив відсутність згоди ОСОБА_1 як співвласника багатоквартирного будинку на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Крім того, позивач неодноразово звертався до ПАТ «Дніпропетровськгаз» (а. с. 9, 16) із заявами про встановлення йому індивідуального лічильника природного газу. При цьому згідно з відповіддю КП Камянської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» вказане підприємство неодноразово зверталося до ПАТ «Дніпропетровськгаз» із листами про розірвання в односторонньому порядку раніше укладених договорів та категоричну заборону встановлювати загальнобудинкові лічильники газу на багатоквартирні будинки у м. Кам`янське.

З огляду на викладене односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу за відсутності договірних відносин та без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку необхідно однозначно кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 чи після цієї дати.

У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України.

23 березня 2016 року Кабінет Міністрів України як повноважний суб`єкт, прийняв постанову № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 203), що мала усунути неналежний стан правового регулювання у відносинах між постачальником та споживачем природного газу, який немає лічильника.

Надалі 30 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 826/2507/18 про задоволення позову, зокрема, визнав протиправною та нечинною постанову № 203. 9 серпня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд та 27 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишили без змін рішення суду першої інстанції.

30 січня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» (далі - постанова № 63), якою, зокрема, затвердив норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників та установив, що не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами № 237 та № 203. 21 лютого 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 640/2305/19, якою забезпечив позов шляхом зупинення дії зазначених пунктів постанови № 63.

27 лютого 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 143 «Питання споживання природного газу» (далі - постанова № 143), яка за змістом відповідає нормам постанови № 63, однак дія яких булу зупинена судом у справі № 640/2305/19. Зокрема, уряд у постанові № 143 затвердив норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників та установив, що не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами № 237 та № 203.

14 серпня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19 ухвалив рішення про часткове задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття зазначених пунктів постанови № 63. 13 листопада 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 10 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.

13 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/13591/19 ухвалив рішення про задоволення позову та визнання протиправними дії Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття зазначених пунктів постанови № 143. 2 червня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 08 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року.

Враховуючи зазначене, виникла прогалина у правовому регулюванні відносин щодо споживання населенням природного газу за відсутності лічильників (додатково див. пояснювальну записку до проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу» та інших законів щодо забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»; http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69533).

У Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13).

Конституційний Суд України в абз. 2 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 вказав, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) також зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути… проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (п. 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).

Верховний Суд бере до уваги те, що позивач має правомірні очікування стосовно законності й дійсності юридичних актів, які приймають органи публічної влади. Триваюча ситуація невизначеності сама по собі становить непропорційний тягар для особи (див mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) § 77).

Застосування норм споживання комунальних послуг не може погіршуватися невизначеністю дії нормативних актів, яким вони затверджуються.

Отже, у разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.

У спірний період такими постановами Кабінету Міністрів України необхідно вважати:

- постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 01 лютого 2016 року і до 07 лютого 2019 року;

- постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зобов`язання АТ «ОГС «Дніпропетровськгаз» здійснити перерахунок об`ємів природного газу у квартирі АДРЕСА_1 , за грудень 2017 року, січень-липень 2018 року за нормою споживання 5,4 м. куб у місяць на одну людинута за серпень-грудень 2018 року, січень-березень 2019 року за нормою споживання 5,39 м. куб у місяць на одну людину.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки висновки суду апеляційної інстанції не відповідають актуальному правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17-ц (провадження № 14-11цс21) зі спору, що виник із подібних правовідносин, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норми права та забезпечення єдності судової практики.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням належної оцінки наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Отже, з огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Скасовуючи правильне по суті рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, не спростувавши висновки суду першої інстанції, не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 рокускасувати, рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 грудня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко