Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 209/1944/18

провадження № 61-18512св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю, Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС БІЛД СЕРВІС»,

суб`єкт оскарження - Дніпровський відділ державної виконавчої служби міста Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «АВС БІЛД СЕРВІС» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2020 року у складі судді Замкової Я. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС БІЛД СЕРВІС» (далі - ТОВ «АБС», боржник) звернулося до суду зі скаргою на постанови про накладення штрафу та про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - ВДВС), в якій просило: визнати неправомірною та скасувати постанову про накладення штрафу державного виконавця ВДВС від 03 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 60717457; визнати неправомірною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження державного виконавця ВДВС від 03 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 60717457.

Заявник обґрунтовував вимоги скарги тим, що 11 жовтня 2018 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у цій справі ухвалено рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «АБС» від 05 червня 2018 року № 69-К про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на роботі у ТОВ «АБС» на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів аварійно-диспетчерського центру. На виконання судового рішення судом видано виконавчий лист.

26 листопада 2019 року державний виконавець ВДВС ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення звільненого працівника на роботі, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження.

29 листопада 2019 року ТОВ «АБС» направило поштою повідомлення державному виконавцю ВДВС про добровільне виконання рішення суду, яке отримано виконавчою службою 02 грудня 2019 року, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення. Згідно з цим повідомленням боржник повідомив про добровільне виконання виконавчого листа 12 жовтня 2018 року, на підтвердження чого долучено копію наказу ТОВ «АБС» від 12 жовтня 2018 року № 115-к про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів, а також надано докази надсилання та повідомлення стягувача про постановлення цього наказу, відмову стягувача від надання боржникові трудової книжки для внесення відповідного запису про поновлення на роботі.

13 квітня 2020 року на адресу ТОВ «АБС» поштою надійшли постанова державного виконавця ВДВС від 03 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 60717457 та постанова про закінчення виконавчого провадження від 03 березня 2020 року у цьому виконавчому провадженні. Згідно з постановою про накладення штрафу від 03 березня 2020 року державним виконавцем постановлено за повторне невиконання рішення суду боржником накласти на ТОВ «АБС» штраф у розмірі 10 200, 00 грн.

Також згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 03 березня 2020 року встановлено, що боржником рішення суду не виконано, виконавче провадження завершено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

ТОВ «АБС» вважає незаконними та необґрунтованими зазначені постанови державного виконавця від 03 березня 2020 року про накладення штрафу про закінчення виконавчого провадження.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ВДВС та ОСОБА_1 просили відмовити у задоволенні скарги.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2020 року провадження у частині розгляду скарги ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» на постанову Дніпровського ВДВС м. Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) про накладення штрафу закрито.

У задоволенні скарги ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» в частині оскарження постанови Дніпровського ВДВС м. Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) про закінчення виконавчого провадження відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2020 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що за наявності у державного виконавця відомостей про повторне невиконання рішення суду боржником станом на 03 березня 2020 року, правових підстав для вчинення інших дій, окрім як тих, що передбачені пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у державного виконавця не було, оскільки наведені положення Закону містять імперативні норми щодо обов`язку державного виконавця ухвалити постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з надсиланням до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення і повернення (надіслання) виконавчого документа до суду, який його видав.

Наведені висновки суд зробив з тих підстав, що рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року набрало законної сили 15 березня 2019 року, після його перегляду в апеляційному порядку. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року не містило посилання щодо обов`язкового його виконання у частині поновлення позивача на роботі, що передбачено статтею 430 ЦПК України.

Лише додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року зазначене рішення суду першої інстанції від 11 жовтня 2018 року допущено до негайного виконання у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 . Отже, саме з 07 грудня 2018 року рішення суду від 11 жовтня 2018 року допущено до негайного виконання.

Станом на час видання ТОВ «АБС» наказу від 12 жовтня 2018 року № 115-к про поновлення позивача на роботі зазначене рішення суду не набрало законної сили. Ураховуючи викладене, ухвалення рішення суду про поновлення на роботі не свідчить про наявність у працівника обов`язку про його негайне виконання в частині поновлення на роботі, яке не було допущено до негайного виконання та не набрало законної сили.

З цих підстав суд визнав, що наказ про поновлення на роботі від 12 жовтня 2018 року № 115-к був виданий до відкриття виконавчого провадження, а тому виконавче провадження не підлягає закінченню за нормами пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки наказ про поновлення на роботі виносився не відповідно до виконавчого документа.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» 09 грудня 2020 року звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні скарги про визнання неправомірною та скасування постанови ВДВС про закінчення виконавчого провадження від 03 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 60717457. Заявник просить ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права;

- суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що боржник не мав права видавати наказ про поновлення особи на роботі до набрання судовим рішенням законної сили. Зазначені висновки суперечать правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц (провадження

№ 61-14433св18).

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 жовтня 2018 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі № 209/1944/18 постановлено рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «АБС» від 05 червня 2018 року № 69-К про звільнення ОСОБА_1 ; поновлено її на роботі в ТОВ «АБС» на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів аварійно-диспетчерського центру.

12 жовтня 2018 року ТОВ «АБС» видано наказ № 115-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року набрало законної сили 15 березня 2019 року, після його перегляду в апеляційному порядку.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року не містило висновку щодо його обов`язкового виконання у частині поновлення позивача на роботі. Лише додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року зазначене рішення суду першої інстанції від 11 жовтня 2018 року допущено до негайного виконання в частині поновлення на роботі ОСОБА_1

26 листопада 2019 року державний виконавець ВДВС склав постанову про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення працівника на роботі, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження.

29 листопада 2019 року ТОВ «АБС» направило засобами поштового зв`язку повідомлення ВДВС про добровільне виконання рішення суду, яке отримано виконавчою службою 02 грудня 2019 року, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно зі складеним державним виконавцем актом від 02 грудня 2019 року про перевірку виконання рішення суду ТОВ «АБС» зазначене рішення суду не виконало та не надало підтвердження поновлення ОСОБА_1 на роботі і внесення відповідного запису до її трудової книжки.

Оскільки боржником вимоги виконавчого документа не виконані, державним виконавцем 13 грудня 2019 року складено постанову про накладення штрафу, копію якої направлено боржнику.

Після закінчення строку, передбаченого частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», 02 березня 2020 року державним виконавцем повторно перевірено виконання рішення суду боржником, проте рішення, за його висновком, також не було виконано.

Через повторне невиконання без поважних причин боржником рішення суду, державним виконавцем 03 березня 2020 року за вих. № 12256 надіслано органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

За правилом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За правилом пункту 4 частини четвертої статті 451 ЦПК України виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За змістом статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, про що зазначено в частині другій статті 18 ЦПК України.

Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися учасниками розгляду справи. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19).

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц (провадження № 61-25800св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Отже, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися».

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій наведені правові висновки не враховані та зроблені помилкові висновки про те, що станом на час складання ТОВ «АБС» наказу від 12 жовтня 2018 року № 115-к про поновлення позивача на роботі, рішення суду про поновлення на роботі не набрало законної сили, тож заявник не вправі був його виконувати.

Відповідно обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів, зокрема, правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18 (провадження

№ 14-607цс19), Верховним Судом у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц (провадження № 61-25800св18), підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судових рішень судами, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не враховані висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права.

Вирішуючи питання про можливість ухвалення нового рішення, Верховний Суд враховав таке

Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 524/7562/19 (провадження № 61-5742св20) зазначив, що «апеляційним судом не застосовано передбачені статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» умови негайного виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, не враховано те, що лише видавши оскаржуваний наказ про поновлення працівника на роботі, не можна вважати, що роботодавцем здійснено належним чином виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі, адже не дотримано мети такого негайного виконання рішення суду - поновлення порушених прав працівника та фактичне його допущення до виконання обов`язків на посаді. Не можна вважати реальним виконанням рішення суду про поновлення працівника на роботі без доведення роботодавцем до його відома розпорядження (наказу) про таке поновлення.

Верховний Суд не погоджується із зазначеним в оскаржуваній постанові апеляційним судом щодо того, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі потрібно вважати виключно видання власником про це наказу, що, на думку апеляційного суду, дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. За умови відсутності відомостей у працівника про негайне та добровільне виконання рішення суду він не має можливості приступити до виконання своїх обов`язків на поновленій посаді».

З врахуванням наведених висновків Верховного Суду для належного вирішення поданої ТОВ «АБС» скарги потрібно встановити, чи довів заявник до відома ОСОБА_1 зміст наказу від 12 жовтня 2018 року № 115-к про її поновлення на роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховним Судом враховано, що у іншій цивільній справі № 209/1349/20 з приводу розв`язання спору між ОСОБА_1 та ТОВ «АБС» вирішувалося питання про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року.

Наведеною постановою у справі № 209/1349/20 апеляційний суд встановив такі обставини: «12 жовтня 2018 року підприємством було видано

наказ № 115-К про поновлення позивача на роботі на посаді оператора диспетчерського обслуговування ліфтів, отже відповідач добровільно виконав рішення суду і видав наказ про скасування наказу ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» № 69-К від 05 червня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 і поновив її на роботі.

Відповідно до матеріалів справи, 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було ознайомлено з наказом ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» № 115-К про поновлення її на роботі на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11.10.2018 року, про що складено акт від 16 жовтня 2018 року. Однак, допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зазначили, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання копії цього наказу та від надання трудової книжки для оформлення поновлення на роботі.

Після цього, 16 жовтня 2018 року (копію) наказ №115-к від 12.10.2018 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 було направлено поштою на її адресу проживання. Проте, позивач жодного разу не прийшла до роботодавця до 16 квітня 2020 року з метою оформлення її поновлення на роботі та продовження виконання роботи. ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» неодноразово надсилало вимоги позивачу про надання пояснень стосовно відсутності на робочому місці та вимагав надати трудову книжку для оформлення поновлення на роботі. Так, 22 жовтня 2018 року на адресу ОСОБА_1 надіслано вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на робочому місці в період з 17 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2018 року та надання трудової книжки для внесення записів про поновлення на роботі.

26 жовтня 2018 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на робочому місці в період з 17 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2018 року та з 22 жовтня 2018 року до 26 жовтня 2018 року та надання трудової книжки для внесення записів про поновлення на роботі. Даний лист був отриманий ОСОБА_1 20 листопада 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

02 листопада 2018 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на робочому місці в період з 17.10.2018 року до 19.10.2018 року та з 22.10.2018 року до 26.10.2018 року, з 29.10.2018 року до 02.11.2018 року та надання трудової книжки для внесення записів про поновлення на роботі. Даний лист повернений у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

16 листопада 2018 року на адресу ОСОБА_1 було надіслано вимогу про надання пояснень стосовно відсутності на робочому місці в період з 17.10.2018 року до 19.10.2018 року та з 22.10.2018 року до 26.10.2018 року, з 29.10.2018 року до 02.11.2018 року, з 12.11.2018 року до 16.11.2018 року та надання трудової книжки для внесення записів про поновлення на роботі. Даний лист отриманий стягувачем також не був.

Тобто, станом до 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 жодного разу не прийшла на роботу та не надала трудової книжки ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» для оформлення поновлення її на роботі, зловживаючи таким чином своїми правами. Тоді як ТОВ «АВС БІЛД СЕРВІС» зробив всі можливі дії для поновлення порушених прав позивача та поновлення її на роботі.».

З урахуванням встановлених у справі № 209/1349/20 фактичних обставин можна дійти висновку про те, ТОВ «АБС» зі свого боку вчинив дії з метою реального та належного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі у заявника, а саме видав наказ про поновлення, ознайомив з його змістом працівника, запропонував надати трудову книжку для внесення відповідного запису.

У зв`язку з наведеним, враховуючи, що заявник виконав належним чином рішення суду про поновлення позивача на роботі, у державного виконавця не було підстав для закриття провадження у зв`язку із невиконанням рішення суду. Тож Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги у відповідній частині, з огляду на що рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до наведеного положення у разі визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними суд в обов`язковому порядку зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця певним чином усунути порушення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі№ 761/13085/14-ц (провадження

№ 61-12576св19), підстав відступити від зазначеного висновку Верховним Судом не встановлено.

Тож, враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення скарги та визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, необхідно також зобов`язати державного виконавця вирішити питання про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням рішення.

Згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Рішення судів у частині закриття провадження щодо вимог про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення штрафу державного виконавця ВДВС не оскаржувалися, з огляду на що у цій частині рішення не переглядалися.

Згідно зі статтею 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Враховуючи, що скаргу ТОВ «АБС» задоволено, з ВДВС потрібно стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 204, 00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС БІЛД СЕРВІС» задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у частині вимог про визнання неправомірною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 03 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 60717457 скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС БІЛД СЕРВІС» задовольнити.

Визнати неправомірною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 03 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 60717457.

Зобов`язати державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вирішити питання про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням рішення.

Стягнути з Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС БІЛД СЕРВІС» судові витрати у сумі 4 204, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко