Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 209/2838/16

провадження № 61-11073св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

боржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

особа, дія та рішення якої оскаржуються - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєва Євгенія Олександрівна,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Євгенії Олександрівни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 липня 2022 року в складі судді Шендрика К. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

Історія справи

Короткий зміст вимог скарги

29 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є. О.

Скаргу мотивував тим, що 29 жовтня 2021 року приватний виконавець відкрила виконавче провадження № 67320306 з примусового виконання виконавчого листа № 209/2838/16-ц, виданого 10 липня 2017 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», заборгованості за кредитним договором. Внаслідок відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем того ж дня прийнято й інші постанови: про арешт коштів боржника, арешт майна боржника, стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та стягнення з боржника основної винагороди.

Вказував, що прийняті виконавцем постанови підлягають скасуванню у зв`язку з порушенням приписів Закону України «Про виконавче провадження», яким (у редакції, чинній на момент видачі виконавчого листа) визначено трирічний строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тому ОСОБА_1 уважав, що виконавчий лист № 209/2838/16-ц в жовтні 2021 року пред`явлено до примусового виконання з пропуском строку на його пред`явлення, що є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Заявник також зазначив, що попереднє пред`явлення стягувачем виконавчого листа до виконання в 2020 році не перервало перебіг строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки результатом такого пред`явлення стала відмова у відкритті виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, про що є помітка на виконавчому документі. Наполягав на тому, що в Законі України «Про виконавче провадження» наведено вичерпний перелік підстав переривання строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, серед якого повернення виконавчого документу без прийняття до виконання не значиться.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просив визнати дії приватного виконавця незаконними та скасувати прийняті ним 29 жовтня 2021 року постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів та майна боржника, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження) та стягнення з боржника основної винагороди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року, скаргу задоволено:

визнано дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є. О. незаконними;

постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є. О., прийняті 29 жовтня 2021 року в межах виконавчого провадження № 67320306, а саме: постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову про стягнення з боржника основної винагороди, постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника скасовано.

Суд першої інстанції в контексті положень статті 449 ЦПК України зазначив, що приватний виконавець не надала доказів надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження № 67320306 за адресою боржника, зазначеною у виконавчому документі, оскільки сам по собі супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням адреси боржника не є належним доказом на підтвердження факту надсилання такої постанови ОСОБА_1 та дотримання приватним виконавцем вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Надані виконавцем копії квитанцій Укрпошти суд не визнав належними доказами надсилання постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 , оскільки при перевірці трекінгу відправлення за номерами, зазначеними у квитанціях від 30 жовтня 2021 року, на офіційному сайті Укрпошти дані про відправлення за номерами 4900093633429 та 4900093633437 відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Щодо розгляду скарги ОСОБА_1 по суті, то місцевий суд урахував, що згідно зі статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, та зазначив, що вказаний строк переривається в разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. Разом із тим, суд зробив висновок, що пред`явленням до виконання виконавчого документа в розумінні закону є лише такі дії, які відповідають вимогам цього закону. Тому перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання може перериватися не в разі будь-якого звернення із заявою про примусове виконання виконавчого документа до виконання, а такого, яке здійснене з додержанням вимог законодавства щодо форми, змісту виконавчого документа, суб`єкта його виконання тощо.

З огляду на викладене суд уважав, що строк пред`явлення виконавчого листа № 209/2838/16-ц, виданого 10 липня 2017 року Дніпровським районний судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, до виконання закінчився 10 липня 2020 року, а звернення стягувача 01 червня 2020 року до приватного виконавця не переривало строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому оскаржені постанови були прийняті в порушення вимог статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність прийнятих приватним виконавцем постанов у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження за межами установленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Доводи приватного виконавця про пропуск заявником строку на подання скарги колегія суддів відхилила, оскільки заявник скористався своїм правом на досудовий захист своїх прав шляхом подачі заяви безпосередньо до виконавчої служби, та, не отримавши задовільної відповіді, оскаржив дії державного виконавця саме через суд. Доказів отримання заявником такої відповіді або доказів отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2022 року приватний виконавець Афанасьєва Є. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просила їх скасувати як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

пред`явлення виконавчого документа до виконання та подальше його повернення стягувачу перериває трирічний строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, в зв`язку з чим відкриття виконавчого провадження та прийняття в межах нього оскаржених постанов здійснено приватним виконавцем з дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»;

скарга подана ОСОБА_1 з порушенням установленого в ЦПК десятиденного строку на звернення до суду, в зв`язку з чим приватний виконавець звернувся до суду першої інстанції з заявою про залишення скарги без розгляду, яка місцевим судом проігнорована. Вказує, що з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження» направила на зазначену у виконавчому документі адресу боржника копію постанови про відкриття виконавчого провадження та інших оскаржених ним постанов, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій. Зазначає, що додала до відзиву на скаргу квитанції поштового відділення про відправлення оскаржених постанов на адресу боржника, а відсутність у трекінгу відправлень за номерами відомостей про відправлення № № 4900093633429, 4900093633437 пояснюється тим, що боржник звернувся до суду зі скаргою через 8 місяців після прийняття виконавцем постанов, у той час як відомості в трекінгу за правилами Укрпошти зберігаються протягом 6 місяців. Наполягає на тому, що строк на звернення до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця розпочинає свій відлік з моменту, коли саме боржник (а не його представник) дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. При цьому в матеріалах виконавчого провадження наявна заява боржника від 15 листопада 2021 року про зняття арешту з банківських рахунків, у якій заявник визнав те, що йому відомо про відкрите виконавче провадження. Перед написанням указаної заяви боржник неодноразово консультувався з приватним виконавцем щодо алгоритму подальших дій, зокрема з приводу зняття арешту з банківських рахунків. Зазначає, що апеляційний суд помилково вказав про вжиття боржником досудових заходів з оскарження постанов приватного виконавця, оскільки з будь-якими скаргами чи заявами до приватного виконавця в позасудовий спосіб ОСОБА_1 не звертався;

вимоги ОСОБА_1 про скасування постанов приватного виконавця про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження) та про стягнення основної винагороди підлягають розгляду за правилами адміністративної юрисдикції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме сплати судового збору за подання касаційної скарги.

15 грудня 2022 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 02 грудня 2022 року, якою касаційну скаргу залишено без руху, приватний виконавець усунула недоліки касаційної скарги та сплатила судовий збір.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі; витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2022 року вказано, що відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Щодо вимог скарги про визнання дій приватного виконавця незаконними та скасування постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагороди

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) вказано, що:

«юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), і підстав для відступлення від неї не вбачається».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що: «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:

«частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21) зроблено висновок, що «правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими, а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору (частина четверта статті 414 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні зі скаргою ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Є. О. у виконавчому провадженні № 67320306 незаконними та скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника загальний розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 400 грн, та постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 66 834,05 грн;

суди не врахували, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення основної винагороди можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом;

скарга ОСОБА_1 в частині оскарження зазначених постанов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Тому провадження у справі у цій частині належить закрити та повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи у частині цих вимог скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Щодо вимог скарги про визнання дій приватного виконавця незаконними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, арешт коштів та майна боржника

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 123 ЦПК України).

У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) вказано, що: «під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що: «перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 (провадження № 61-13093св21) вказано, що:

«ОСОБА_2, звертаючись зі скаргою, вказував, що він не пропустив строк на подання скарги, посилаючись на те, що про наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з нього коштів йому стало відомо 08 жовтня 2020 року під час затримання автомобіля, а тому відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» він подав скаргу на дії та рішення державного виконавця 23 жовтня 2020 року, протягом десяти робочих днів.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_4 по суті, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. Під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, оскільки ця норма закону застосовується до більш широкого кола відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-8754/11 (провадження № 61-9397св21) зазначено, що: «розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця по суті, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не з`ясував, який конкретно предмет розгляду скарги та в залежності від цього коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права та чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України».

У справі, що переглядається:

при зверненні зі скаргою 29 червня 2022 року ОСОБА_1 зазначав, що про відкриття виконавчого провадження та порушення його прав дізнався після отримання 28 червня 2022 року його представником копії постанови про відкриття виконавчого провадження;

в суді першої інстанції приватний виконавець акцентувала увагу суду на пропуск ОСОБА_1 строку на звернення зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця, в зв`язку з чим подала до суду заяву про залишення скарги без розгляду. Посилалася на те, що копії всіх оскаржених постанов направлено нею на зазначену у виконавчому листі адресу боржника відразу після їх прийняття, на підтвердження чого надала суду копії супровідних листів та квитанції Укрпошти. Вказувала, що в матеріалах виконавчого провадження наявна заява боржника від 15 листопада 2021 року про зняття арешту з банківських рахунків, у якій заявник визнав те, що йому відомо про відкрите виконавче провадження та оскаржені постанови приватного виконавця;

при розгляді скарги ОСОБА_1 по суті суд першої інстанції зазначив, що надані приватним виконавцем поштові квитанції та супровідні листи не підтверджують факт надсилання виконавцем та отримання боржником оскаржених постанов, не врахувавши при цьому, що скаргу на рішення виконавця боржник подав через 8 місяців після їх постановлення, а згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку інформація про пересилання поштових відправлень надається протягом 6 місяців з дня прийняття їх до пересилання. Висновки апеляційного суду про вжиття боржником досудових заходів з оскарження постанов приватного виконавця суперечать як матеріалам справи, так і встановленим судом першої інстанції обставинам;

тому суди у порушення норм процесуального права не з`ясували, коли ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права (з урахуванням звернення боржника до приватного виконавця в листопаді 2021 року) та чи дотримано встановлений статтею 449 ЦПК України строк звернення до суду зі скаргою. При цьому суди не вирішили заяву приватного виконавця про залишення скарги без розгляду та не навели мотивів відхилення доводів приватного виконавця про пропуск боржником строку на звернення до суду зі скаргою;

за таких обставин суди зробили передчасний висновок про можливість вирішення вимог скарги ОСОБА_1 по суті.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення належить скасувати, а провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця незаконними й скасування постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагороди закрити та повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цих вимог віднесений до юрисдикції адміністративного суду. В іншій частині справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 255 256 400 409 411 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Афанасьєвої Євгенії Олександрівни задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року скасувати.

Провадження у справі в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця незаконними й скасування постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення з боржника основної винагороди закрити, повідомивши ОСОБА_1 , що розгляд цих вимог віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Передати справу в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця незаконними й скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, арешт майна і коштів боржника на новий розгляд до суду першої інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції ухвала Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 липня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року втрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук