Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 210/1544/17

провадження № 61-2818св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Криворізьке відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді

Вікторович Н. Ю. від 13 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., від 30 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «ДОБУ», банк), Криворізького відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні своїх посадових обов`язків працівника сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей ПАТ «Ощадбанк» від вогнепальних поранень загинув чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . За фактом загибелі

ОСОБА_3 порушено кримінальне провадження № 1201300410001461.

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року ОСОБА_4 , який був членом бригади інкасаторів ПАТ «Ощадбанк», визнано винним у вчиненні злочинів. На час вчинення злочину ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем, а нещасний випадок був визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на статті 1172 1168 ЦК України, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 просили суд стягнути з відповідача на їх користь з кожного відповідача окремо по 290 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю рідної людини внаслідок протиправних дій працівника банку при виконанні трудових обов`язків.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, позов

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ДОБУ» на користь ОСОБА_1 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті чоловіка, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідно до положень

статей 1167 1168 1172 ЦК України ОСОБА_1 , як дружина загиблого, має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю чоловіка внаслідок протиправних дій працівника банку під час виконання ним посадових обов`язків, вину якого встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Разом з тим, такого права не має ОСОБА_2 , оскільки він не був рідним сином загиблого, доказів, що померлий ОСОБА_3 за життя усиновив ОСОБА_2 , чи те, що вони проживали однією сім`єю суду не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПАТ «ДОБУ» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що статтею 1172 ЦК України передбачено відповідальність підприємства лише у тому разі, якщо працівник завдав шкоду, безпосередньо пов`язану із виконанням своїх трудових обов`язків. Проте ОСОБА_4 вчинив злочин з корисливих мотивів, не пов`язаний із виконанням трудових обов`язків, тому підприємство не несе відповідальності за його злочинні дії, внаслідок яких банк також є потерпілою особою.Судами не застосовано положення статті 1167 ЦК України, які передбачають відшкодування моральної шкоди винною особою, а саме ОСОБА_4 . Судами не мотивовано якими діями банку позивачу завдано моральну шкоду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.

07 травня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 працював на посаді інкасатора-водія автотранспортних засобів на підприємстві - філія Дніпропетровське обласне управління

АТ «Ощадбанк», що підтверджено трудовою книжкою від 31 травня 1971 року (а. с. 10-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 на автодорозі Н-23 «Кіровоград-Запоріжжя» працівники сектору інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_3 та ОСОБА_5 загинули під час виконання посадових обов`язків внаслідок вогнепальних поранень, що призвели до смерті.

Вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 1, 6, 8 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187, частиною першою

статті 263, частиною третьою статті 262 КК України.

Відповідно до акту форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, від 16 вересня 2013 року ОСОБА_3 , працюючи інкасатором-водієм автотранспортних засобів ПАТ «Ощадбанк» загинув

ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні своїх посадових обов`язків внаслідок протиправних дій (навмисне вбивство) іншого працівника ОСОБА_4 .

Пунктом 10 цього акту визначено винних осіб, що допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, зокрема ОСОБА_4 - інкасатор відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей філії ПАТ «Ощадбанк», який скоїв злочинні протиправні дії та порушив вимоги Інструкції з техніки безпеки при поводженні із службовою (табельною) вогнепальною зброєю для працівників Ощадбанку України, затвердженої заступником голови правління ПАТ «Ощадбанк» 09 січня 2001 року, а також Інструкції з охорони праці працівників відомчої служби перевезення валютних цінностей та інкасації, затвердженої заступником голови правління ПАТ «Ощадбанк» 05 січня 2001 року. Крім того, встановлено, що співробітниками відповідача ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_9,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 порушено вимоги законодавства про охорону праці, що стало причиною нещасного випадку, який стався із

ОСОБА_3 (а. с. 14-24).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року встановлено факт проживання

ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_3 ).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині стягнення з

ПАТ «ДОБУ» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини першої статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала.

Особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи-підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за

статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати.

Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді деліктних зобов`язань може мати складний характер, тобто позивач зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

Судами правильно встановлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу протиправними діями працівників банку внаслідок неналежного виконання ними свої службових (трудових) обов`язків та порушення локальних нормативних актів банку,

а тому саме юридична особа має відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги про відсутність підстав для покладення на банк відповідальності за шкоду, завдану злочинними діями його працівником ОСОБА_4 , є безпідставними.

Відповідно до акту форми Н-1 причиною загибелі чоловіка позивача є не лише дії ОСОБА_4 , а й дії інших працівників банку: ОСОБА_8 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що тягне за собою відповідальність роботодавця за шкоду, спричинену його працівниками.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (статті 76 89 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз`яснення, викладені у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», конкретні обставини, внаслідок яких настала смерть чоловіка ОСОБА_1 , ступінь вини відповідача, унаслідок дій працівника якого загинув ОСОБА_3 та який не забезпечив належних безпечних умов праці та контролю за їх дотриманням, характер, глибину і тривалість моральних страждань дружини померлого та, з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшли обґрунтованого висновку стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ

від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 січня

2019 року - без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара