ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 210/2343/22
провадження № 61-9863св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Криворізька міська територіальна громада в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року у складі судді Літвіненко Н. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Зубакової В. В., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізької міської територіальної громади в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (далі - Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради) про визнання права на спадкування.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що в 1998 році він познайомився із
ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
У травні 2000 року у зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я, ОСОБА_2 запропонувала йому разом із сім`єю переїхати до її квартири, за адресою: АДРЕСА_1 для постійного проживання разом. Надалі вона мала на меті укласти договір довічного утримання.
04 серпня 2005 року ОСОБА_2 звернулася до Комунального житлового підприємства № 8 (далі - КЖП № 8) із заявою про реєстрацію місця проживання позивача у належній їй квартирі.
13 серпня 2005 року ОСОБА_2 видала довіреність, якою уповноважила дружину позивача ОСОБА_3 представляти її інтереси, щодо отримання правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , після її приватизації, які ОСОБА_3 отримала.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємці після її смерті відсутні.
Із 2000 року до дня смерті ОСОБА_2 позивач разом із сім`єю проживали з померлою однією сім`єю, здійснювали догляд за нею, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, він сплачував за спожиті комунальні послуги, забезпечував ОСОБА_2 продуктами та ліками, оскільки вона була людиною похилого віку, мала численні хронічні захворювання та потребувала сторонньої допомоги. Після смерті ОСОБА_2 позивач здійснив її поховання.
Встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 необхідно позивачу для встановлення права на спадкування та звернення до органів нотаріату, як спадкоємця четвертої черги, із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки відповідно до положень частини третьої статті
1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив на підставі статті 1264 ЦК України визнати за ним право на спадкування, як спадкоємцем четвертої черги, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позивач не довів факту проживання однією сім`єю із померлою ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про виклик свідків (пункт 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Крім того, зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 06 березня 2019 року
у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі
№ 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц,
від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справах № 359/4356/18 та № 754/10844/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, вирішуючи позовні вимоги заявника, суд першої інстанції вдався до встановлення обставин приватизації та визнання права власності на кватиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка за життя належала ОСОБА_2 .
Водночас предметом позову ОСОБА_1 у цій справі є вимоги про визнання права на спадкування, як спадкоємця четвертої черги, після смерті ОСОБА_2 , які не стосуються вирішення питання про спадкування чи визнання права власності на кватиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також зміни черговості спадкування спадкоємців за законом.
Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір, вийшов за межі позовних вимог, на що помилково не звернув увагу суд апеляційної інстанції.
На порушення норм процесуального права як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання заявника про виклик свідків, надавши перевагу письмовим доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 фактично зводяться до спадкування квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка була у шахрайський спосіб приватизована позивачем на ім`я ОСОБА_2 після її смерті. Вироком Дзержинського районного суду
м. Кривого Рогу від 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 та його дружину ОСОБА_3 засуджено за частиною третьої статті 15, частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до одного року обмеження волі, з іспитовим строком на один рік.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну оцінку, повно встановили обставини справи, а тому дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України,витребувано матеріали справи № 210/2343/22 із Дзержинського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року матеріали справи № 210/2343/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 27 травня 1992 року Виконавчим комітетом Дзержинської Ради народних депутатів міста Кривого Рогу Салабаєвій Н. О. видано ордер на житлове приміщення № НОМЕР_2, на сім`ю з двох осіб на право зайняття житлового приміщення, жилою площею 41,83 кв. м, яка складається з трьох кімнат ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
13 серпня 2005 року ОСОБА_2 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Терещенко М. С., зареєстровану у реєстрі за № 2761, якою уповноважила дружину позивача ОСОБА_3 представляти її інтереси, щодо отримання правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 , після її приватизації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що в книзі реєстрації смертей зроблено актовий запис від 18 серпня 2005 року № 846.
22 серпня 2005 року ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності від 13 серпня 2005 року № 2761, звернулася до органу приватизації Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Криворізької міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_2 , до якої додала копію довіреності від 13 серпня 2005 року № 2761, яка посвідчена нотаріально 21 серпня 2005 року.
Згідно з розпорядженням органу приватизації Дз 361 від 31 серпня 2005 року прохання наймача ОСОБА_2 задоволено, передано квартиру АДРЕСА_2 у приватну власність,
На підставі зазначеного розпорядження 16 вересня 2005 року Управлінням житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Криворізької міської ради видано свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , про що 19 вересня 2005 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено відповідний запис.
Згідно з відповіддю Третьої криворізької державної нотаріальної контори від 19 листопада 2022 року за № 1912/0116, наданою на запит суду, спадкова справа в нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заводилася.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 42022042060000126, відділенням поліції № 2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022042060000126 від 31 жовтня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статі 15, частиною другою статті 190 КК України. Фабула: «Невстановлені особи намагаються заволодіти квартирою АДРЕСА_2 (Криворіжсталі) шляхом обману».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.
Обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Звертаючись до суду з позовом про визнання права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , позивач посилався на те, що він проживав зі спадкодавцем однією сім`єю більше ніж п`ять років, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, він піклувався про неї, матеріально забезпечував, сплачував комунальні послуги, забезпечував ліками, надавав іншу необхідну допомогу спадкодавцеві, а тому відповідно до статті 1264 ЦК України має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.
Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини, суди виходили з того, що надана позивачем копія заяви про реєстрацію місця проживання, згідно з якою він мав бажання зареєструватися за адресою:
АДРЕСА_1 , копія акта від 24 червня 2021 року, підписаного мешканцями зазначеного будинку: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , завіреного начальником дільниці № 4 «СІТІСЕВІС-КР» ОСОБА_7 та майстром
ОСОБА_8 , згідно з яким із 2000 року ОСОБА_1 з сім`єю проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а також копія квитанції від 18 травня 2005 року № 003986 про купівлю ритуальної атрибутики, не містять відомостей щодо предмета доказування, зокрема, щодо правовідносин, які склалися між ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 , як то ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, їх спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявності усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 не довів факту проживання однією сім`єю понад п`ять років з ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права на спадкування як спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 відповідно до статті 1264 ЦК України та, відповідно, правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції на порушення норм процесуального права вийшов за межі позовних, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 06 березня 2019 року у справі
№ 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня
2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року
у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18,
від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14,
від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року
у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18,
від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі
№ 287/587/16-ц, згідно з якими суд не може вийти за межі позовних вимог та всупереч принципу диспозитивності обирати правову підставу та предмет позову, а також у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справах
№ 359/4356/18 та № 754/10844/18, згідно з яким правила закріплені у ЦПК України не надають суду права виходу за межі позовних вимог з власної ініціативи, є необґрунтованими.
Верховний Суд урахував, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, помилково послався на недоведеність позивачем обставин, необхідних для зміни черговості спадкування відповідно до вимог статті 1259 ЦК України, однак зазначене не вплинуло на правильність висновку суду про недоведеність факту проживання однією сім`єю із померлою ОСОБА_2 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому, зазначене не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Верховний Суд відхиляє посилання заявника на те, що на порушення норм процесуального права як суд першої інстанції, так і апеляційний суд необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання заявника про виклик свідків, надавши перевагу письмовим доказам, як безпідставні, зважаючи на те, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю необхідні відповідні докази, зокрема: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат. Зазначені обставини судами не встановлено, а показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту, оскільки повинні узгоджуватися з іншими доказами у справі.
Узагальнюючи наведене необхідно дійти висновку, що доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судами неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник