Постанова

Іменем України

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 210/4153/21

провадження № 61-6835св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» Криворізької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2022 року у складі судді Чайкіної О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» Криворізької міської ради про відшкодування моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у серпні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» Криворізької міської ради (далі - КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5») на його користь грошові кошти в сумі 58 500 грн на відшкодування моральної шкоди;

- захистити його ділову репутацію, зобов`язавши КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» відкликати лист № 1053 від 02 серпня 2019 року та надіслати на адресу Криворізького міського управління Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДСНС у Дніпропетровській області) новий лист, в якому зазначити про порушення законодавства при видачі довідки № 25 від 22 липня 2019 року саме з боку посадової особи відповідача та підтвердити факт знаходження на амбулаторному лікуванні (обґрунтованість довідки № 25 від 22 липня 2019 року) ОСОБА_1 у період з 22 липня 2019 року до 31 липня 2019 року.

Зазначений позов обґрунтований тим, що з 2005 року він працював у системі органів цивільного захисту, а починаючи з 2008 року до березня 2020 року проходив службу в органах цивільного захисту населення.

Йому під кінець робочого дня 19 липня 2019 року стало зле і він звернувся за допомогою до свого лікуючого сімейного лікаря ОСОБА_2 , яка є лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5». При особистому огляді лікарем йому було встановлено наявність підвищеної температури тіла (37,5 градусів по Цельсію), підвищеного артеріального тиску (130/80), симптоми гострої респіраторної вірусної інфекції.

Після огляду лікар повідомила про необхідність амбулаторного лікування та запевнила в тому, що надасть йому довідку про тимчасову непрацездатність, яка буде підтвердженням перебування останнього на лікуванні та виправданням перед роботодавцем за відсутність на робочому місці на період лікування.

З 22 до 29 липня 2019 року він перебував на лікарняному, у зв`язку із поганим самопочуттям, а саме наявністю підвищеної температури, сильного кашлю та нежиті. Йому було тяжко виходити з дому та їздити до лікаря, тим більш через свою громадську відповідальність, він не бажав наражати на небезпеку зараження інших осіб. Зважаючи на те, що він розповів усе це своєму лікарю, вона дозволила йому лікуватись вдома, спілкуючись із ним по телефону.

31 липня 2019 року він вийшов на роботу.

Довідку про підтвердження тимчасової непрацездатності, видану відповідачем 22 липня 2019 року № 25, що підтверджує перебування його на лікарняному, було надано керівництву з метою пояснення причин своєї відсутності на робочому місці.

Однак, через деякий час керівництво повідомило про почате службове розслідування щодо нього за фактом прогулів та надало йому копію іншої довідки виданої відповідачем 02 серпня 2019 року № 1053, якою повідомлено, що відповідачем винесено наказ № 161 від 02 серпня 2019 року «Про прийняття заходів щодо розгляду випадку звернення громадянина К.», яким первинна довідка про підтвердження непрацездатності позивача була анульована.

Як було встановлено пізніше, відповідачем було проведено службове розслідування, в результаті якого було встановлено порушення лікарем ОСОБА_2 . Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 455 від 13 листопада 2001 року. Таким чином, довідка про підтвердження непрацездатності була видана з порушенням встановленого законом порядку і, як наслідок, його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за прогул, що в послідуючому потягло за собою звільнення із служби цивільного захисту.

Таким чином, неправомірними діями лікаря ОСОБА_2 йому було завдано моральної шкоди, яка виразилася у приниженні його ділової репутації.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 14 березня 2022 року позов залишив без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що під час розгляду справи не встановлено, що поширена відповідачем інформація щодо непрацездатності ОСОБА_1 є негативною, оскільки встановлено її дійсність, та окрім того, вона надана на вимогу керівництва позивача. Підстав відмовляти у її видачі відповідач не мав законодавчих підстав.

Позивачем не доведено, що саме через поширення інформації до нього було застосовано дисциплінарне стягнення, яке в послідуючому потягло за собою звільнення, оскільки підставою звільнення слугувало закінчення строку дії контракту, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення позивач до суду не оскаржив.

Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення позову в частині захисту ділової репутації та зобов`язання спростувати поширену інформацію, а також не встановлено неправомірних дій відповідача, підстав для стягнення моральної шкоди не вбачається.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 червня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Новак А. М., залишив без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2022 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у липні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що не зазначення в листі інформації про стан здоров`я ОСОБА_1 порушило його особисті немайнові права, ганьбить його честь, гідність та завдало шкоди його діловій репутації.

В результаті порушення лікарем посадових обов`язків, які виразилися в порушенні видачі довідки про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 призвело до анулювання довідки.

Суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 12 квітня 2019 року у справі № 265/563/17, від 05 серпня 2019 року у справі № 638/10227/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 361/7197/16-ц, згідно з якими неналежне виконання лікарем обов`язків щодо ведення документації не дає підстав для висновку, що виданий уповноваженою особою листок непрацездатності не може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила (постанова Верховного Суду від 24 грудня 2021 року у справі № 757/9133/18-ц).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Справа № 210/4153/21надійшла до Верховного Суду 05 вересня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Лікарем КНП «Центр перинної медико-санітарної допомоги № 5» ОСОБА_2 було видано ОСОБА_1 довідку про тимчасову втрату непрацездатності особи рядового і начальницького складу від 22 липня 2019 року, якою звільнено останнього від службових обов`язків з 22 до 29 липня 2019 року. У вказаній довідці наявні відмітки про порушення пацієнтом режиму 29 та 30 липня 2019 року, а саме зазначено про те, що пацієнт не прийшов на прийом до лікаря.

Згідно з протоколом службового розслідування КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5», складеним на підставі звернення начальника Криворізького міського управління ДСНС України Сутули І. М. до УОЗ щодо випадку тимчасової непрацездатності провідного інспектора ОСОБА_1 , встановлено, що довідка про тимчасову непрацездатність видана з грубими порушеннями вимог чинного законодавства.

ОСОБА_1 19 липня 2019 року звернувся до сімейного лікаря ОСОБА_2 , після огляду йому діагностовано ГРІ та призначено амбулаторне лікування. Повторне звернення до лікаря 22 липня 2019 року через погіршення стану, відбулося в телефонному режимі.

За висновком лікаря позивач визнаний непрацездатним заочно, видано довідку про тимчасову непрацездатність з 22 до 24 липня 2019 року. Пацієнт 24 липня 2019 року на прийом не з`явився, повторно звернувся до лікаря телефоном, повідомив, що стан не покращився, тому не може з`явитися на прийом, лікарем було продовжено довідку про непрацездатність, призначено явку на прийом 29 липня 2019 року.

Однак, 29 липня 2019 року ОСОБА_1 на огляд до лікаря в амбулаторію не з`явився, на телефонний дзвінок не відповів. ОСОБА_1 з`явився на прийом 31 липня 2019 року, після огляду визнаний працездатним.

Крім того, згідно з записами у медичній картці: «19.07.2019р. Зміну відпрацював, л/н не потребує». Наступні записи в копії амбулаторної картки датовані 29 липня 2019 року з відміткою не прибув на прийом, 30 липня 2019 року з відміткою на прийом не прийшов та запис від 31 липня 2019 року, в якому зазначено, що скарги відсутні.

Наказом КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» № 161 від 02 серпня 2019 року «Про прийняття заходів щодо розгляду випадку звернення громадянина К.» до лікаря ЗПСМ №1 ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зменшення премії на 50 % на 3 місяці та визнано довідку № 25 від 22 липня 2019 року такою, що видана неправомірно у відповідності до чинного законодавства.

Згідно з листом КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» № 1053 від 02 серпня 2019 року довідка про підтвердження тимчасової непрацездатності № 25 від 22 липня 2019 року анульована на підставі наказу № 161 від 02 серпня 2019 року.

Судами з листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» № 1369 від 31 липня 2020 року, адресованого ОСОБА_1 , встановлено, що позивач не з`явився на огляд лікаря 29 липня 2019 року, огляд пацієнта не проводився та за результатами службового розслідування довідка про тимчасову непрацездатність визнана виданою неправомірно, однак не визнана необґрунтованою.

Відповідно до витягу із наказу Державної Служби України з надзвичайних ситуацій ГУ ДСНС у Дніпропетровській області у Дніпропетровській області від 25 березня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено.

Висновком психолога ОСОБА_3 за № 26 від 26 липня 2021 року встановлено наслідки середньої важкості травматичних подій для ОСОБА_1 , а саме службового розслідування (серпень 2019 року) із звільненням, що сталося у березні 2020 року.

Згідно з висновком експерта № 9854 Незалежного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 16 листопада 2021 року під час психологічного обстеження у підекспертного ОСОБА_1 виявлено наявність виразних тривожних тенденцій, негативних емоційних переживань (пригнічення, несправедливості, образи, злості), песимістичних установок, емоційну лабільність, відчуття вираженої та тривалої психологічної втоми, пов`язаних з досліджуваною ситуацією, та формування потреби в моральній підтримці на фоні актуалізації потреб в захисті від обставин, які його виснажують та негативно впливають на психоемоційний стан. Експертом зроблено висновок, що наслідки ситуації, яка досліджується за справою постали для ОСОБА_1 як психотравмуючі та обумовили негативні зміни його особистісних структур, негативні зміни в декількох сферах його соціального функціонування, тобто спричинили моральні страждання, еквівалент компенсації яких становить 9 мінімальних заробітних плат, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду, що становить 58 500 грн.

Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, у справі № 160/6621/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДСНС у Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення недоотриманої заробітної плати та моральної шкоди судами встановлено, що безумовною підставою для звільнення позивача зі служби є закінчення строку дії контракту (пункт 56 Положення № 593), при цьому начальник Головного управління наділений дискреційними повноваженнями на укладання контракту про проходження служби цивільного захисту (пункти 52, 55 Положення № 593), прийняття власного (остаточного) рішення щодо подальшого службового використання особи на службі цивільного захисту (пункт 14 розділу ІІІ Порядку атестування № 929). Начальник Головного управління прийняв рішення про недоцільність укладення з позивачем нового контракту про проходження служби, після чого видав 25 березня 2019 року наказ № 106 «Про звільнення зі служби».

Даний наказ ОСОБА_1 не оскаржував.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2020 року у справі № 210/477/20 позов ОСОБА_1 до КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги №5» про скасування наказу № 161 від 02 серпня 2019 року «Про прийняття заходів щодо розгляду випадку звернення громадянина К.» залишено без задоволення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі

№ 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок такого змісту: «При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що інформація викладена у листі КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 02 серпня 2019 року № 1053 про анулювання довідки про підтвердження його тимчасової непрацездатності, є такою, що не відповідає дійсності, негативною, тому підлягає спростуванню.

Отже, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Отже, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Враховуючи викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту, що саме через поширення інформації до нього було застосовано дисциплінарне стягнення, яке в послідуючому потягло звільнення.

Крім того, суди зазначили, що ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі закінчення строку дії контракту, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення позивач до суду не оскаржив, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині захисту ділової репутації.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутність протиправної поведінки відповідача щодо позивача виключає відповідальність за завдану моральну шкоду.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц, від 12 квітня 2019 року у справі № 265/563/17, від 05 серпня 2019 року у справі № 638/10227/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 361/7197/16-ц, суд касаційної інстанції відхиляє.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 398/4136/15-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що …[суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію і викладене не є оціночним судженням. Суди правильно встановили, що зазначена відповідачами у листі та книзі інформація є такою, що порушує немайнові права позивача та принижує його честь, гідність і ділову репутацію, що підлягає судовому захисту відповідно до приписів чинного законодавства України].

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2019 року у справі № 265/563/17 виклав висновок про те, що …[суди правильно встановили, що неналежне виконання лікарем обов`язків по веденню документації не дає підстав для висновку, що виданий уповноваженою особою листок непрацездатності не може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника. Крім того, як встановлено судами, що уповноваженою особою - лікарем було встановлено непрацездатність позивача 28 вересня 2016 року та визначено, що стати до роботи останньому необхідно 29 вересня 2016 року, а відповідальність за порушення лікарем обов`язків по веденню документації покладається безпосередньо на лікаря, та не може будь-яким чином впливати на, зокрема, працівника, позивача по справі. Таким чином, суди встановили фактичні обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не вийшов на роботу 28 вересня 2016 року у зв`язку з продовженням його лікарняного. Відповідно до лікарняного листа позивачу визначено стати до роботи саме 29 вересня 2016 року, що і було ним зроблено. Ті обставини, що в подальшому було виявлено допущені лікарем порушення при оформленні листка непрацездатності, виданого позивачу, не може бути поставлено йому в провину, та розцінюватися як прогул його невихід на роботу 28 вересня 2016 року].

У постанові від 05 серпня 2019 року у справі № 638/10227/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що …[задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10 60 212 ЦПК України 2004 року, дійшов правильного висновку про те, що наказ про визнання листка непрацездатності таким, що видано необґрунтовано та його анулювання, не відповідає вимогам закону].

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 361/7197/16-ц зробив висновок про те, що …[встановивши, що позивач із 17 до 22 червня 2010 року перебувала на лікарняному, що підтверджує листок непрацездатності, який не повернутий до Броварської ЦРЛ для належного оформлення та з претензіями щодо його незаконності ні відповідач, ні Фонд соцстрахування не зверталися, тому у роботодавця були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. Крім того, позивач отримала від Фонду соцстрахування допомогу по тимчасовій непрацездатності, які не витребувані у позивача як безпідставно отримані, отже, позивач у вказаний період обґрунтовано перебувала на лікарняному. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що трудові права позивача порушені, проте не надала належних та допустимих доказів того, що у неї існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров