Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 210/4949/16-ц

провадження № 61-21262св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Літвіненко Н. А. від 30 січня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., від 30 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він, виконуючи свої професійні обов`язки, знаходячись на робочому місці 23 липня 2004 року, отримав ушкодження здоров`я у вигляді травми - перелому хребта, у зв`язку із чим висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 24 листопада 2004 року йому первинно встановлено 70 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності. Висновком МСЕК від 30 березня 2016 року йому при повторному огляді встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 01 квітня 2016 року по 01 квітня 2018 року.

Посилаючись на те, що внаслідок захворювання він змушений переносити фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, просив стягнути з відділення Фонду на свою користь 640 080 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

У решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на підстав статей 21, 28 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV) про обов`язок відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку із втратою ним професійної працездатності. Оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 24 листопада 2004 року - дати встановлення втрати працездатності, то її відшкодування має здійснюватися саме відповідачем. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу відділення Фонду задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру стягнутої з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, зменшивши цей розмір з 30 000 грн до 12 000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції без урахування роз`яснень, викладених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, та, враховуючи обставини справи, характер отриманих позивачем травм внаслідок нещасного випадку на виробництві, розмір втрати працездатності і пов`язані з ним фізичні та моральні страждання позивача, інтенсивність і довготривалість фізичних і психологічних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що наступили, дійшов висновку про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди з 30 000 грн до 12 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року відділення Фонду подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що обов`язок відшкодовувати моральну шкоду покладено на власника або уповноважений орган (роботодавця). Позивач висновками відповідних медичних установ не довів факту завдання йому моральної шкоди. Позов пред`явив позов до суду у 2016 році, тому право у позивача на відшкодування моральної шкоди могло виникнути лише у 2016 році за умови встановлення органами МСЕК факту завдання моральної шкоди.

Згідно із частиною восьмою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві - Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 210/3177/17.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У справі, що переглядається, установлено, що згідно з актом про нещасний випадок на виробництві від 26 липня 2004 року № 11/2004 23 липня 2004 року о 15 год. 00 хв. з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві дільниці № 10 шахти «Родіна» відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат»).

Відповідно до акта форми Н-5 від 26 липня 2004 року про розслідування нещасного випадку від 26 липня 2004 року вказаний нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. Причиною нещасного випадку встановлено невиконання та порушення позивачем вимог правил охорони та безпеки праці. Особами, чиї дії чи бездіяльність призвели до нещасного випадку є підземний прохідник дільниці № 10 ОСОБА_1 , в. о. гірничого майстра дільниці № 10 ОСОБА_2 .

Згідно з випискою з акта огляду ВО ВТЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки МСЕДНА-01 № 430/26, виданої ОСОБА_1 24 листопада 2004 року на підставі акту № 409 огляду в ВТЕК , ОСОБА_1 встановлено: консолідований перелом поперекових виростків Y3-Y4 зі зміщенням. Встановлено ступінь втрати професійної працездатності 70 % з 15 листопада 2004 року, акт № 11/2004 у зв`язку з виробничою травмою від 23 липня 2004 року. Необхідність в медикаментозному лікуванні, амбулаторному та стаціонарі.

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, серія 12 ААА, № 018508, виданої Жовтневою МСЕК, м. Кривий Ріг, ОСОБА_1 30 березня 2016 року при повторному огляді, акт № 11/2004 від 23 липня 2004 року, встановлено 25 % втрати професійної працездатності (повторно) з 01 квітня 2016 року по 01 квітня 2018 року, потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування, ВМП. Підстава: акт огляду МСЕК № 479.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV).

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІV у редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 втрати професійної працездатності (24 листопада 2004 року), визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІV у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку була чинна редакція Закону № 1105-ХІV, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування.

Установивши факт заподіяння моральної шкоди позивачу у листопаді 2004 року у зв`язку із частковою втратою професійної працездатності, а також ті обставини, що позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, зазнає фізичних страждань, позбавлений нормальних життєвих зав`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для стягнення з відділення Фонду на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди.

Вказаний вище висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно врахував роз`яснення, викладені у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, та дійшов правильного висновку про зменшення розміру стягнутої моральної шкоди з 30 000 грн до 12 000 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що на час звернення позивача із цим позовом (листопад 2016 року) набула чинності редакція Закону № 1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (24 листопада 2004 року). На час виникнення у нього такого права була чинна редакція Закону № 1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 та частини 3 статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Аналізуючи поняття «якість закону» ЄСПЛ у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Також, ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 20 червня 2017 року було зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судових рішень, тому виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2017 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк