Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 211/1971/15-ц

провадження № 61-14285св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року у складі судді: Ткаченко С. В., постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі - АТ «УкрСиббанк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 09 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11116467000, відповідно до якого останній отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 53 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,3% з терміном повернення не пізніше 08 лютого 2018 року. 01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 5 до Кредитного договору № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, відповідно до якого суму кредиту було збільшено до 72 700,00 доларів США. В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 11116467000П/1, між банком та ОСОБА_3 - Договір поруки № 11116467000П/2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором за невиконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і боржників є солідарною. Позичальник ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання, допустивши прострочення в погашенні суми кредиту і відсотків.

АТ «УкрСиббанк» просило стягнути на свою користь солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року в розмірі 33 448 дол. США, заборгованість по сплаті пені у розмірі 23 059,74 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2017 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року, по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: кредитна заборгованість - 31 233,36 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 730 674,44 грн; заборгованість за процентами - 2 214,64 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 51 809,37 грн; а всього 33 448,00 дол. США, що за курсом НБУ, станом на 20 березня 2015 року, становить 782 483,82 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000, укладеним 09 лютого 2007 року по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит, що виникла станом на 20 березня 2015 року у розмірі: пеня за прострочення сплати по кредиту - 20 083,78 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 2 975,96 грн; а всього 23 059,74 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення мотивовано тим, що банк 18 грудня 2014 року звернувся до відповідачів з вимогою про дострокове виконання зобов`язань, яку вони залишили без відповіді та задоволення, і заборгованість не сплатили. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу позивача АТ «УкрСиббанк» задоволено.

Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2017 року в частині порядку стягнення заборгованості за кредитним договором змінено та викладено абзац другий та третій його резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 , солідарно з ОСОБА_2 , та солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000 укладеним 09 лютого 2007 року, по поверненню кредитних коштів та сплати процентів, що виникла станом на 20 березня 2015 року, у розмірі: кредитна заборгованість - 31 233,36 дол. США; заборгованість за процентами - 2 214,64 дол. США; а всього 33 448 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_1 , солідарно з ОСОБА_2 , та солідарно з ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11116467000 укладеним 09 лютого 2007 року, по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та процентів за кредит, що виникла станом на 20 березня 2015 року у розмірі: пеня за прострочення сплати по кредиту - 20 083,78 грн; пеня за прострочення сплати процентів - 2 975,96 грн; а всього 23 059,74 грн».

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду від 26 червня 2018 року мотивована тим, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції про перегляд заочного рішення

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.

Ухвала мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не отримував особисто під розписку судові повістки-виклики, які були надіслані судом на адресу проживання відповідача. Судові повістки повернулися до суду за закінченням терміну зберігання. Про розгляд справи в суді він був обізнаний, судом зупинялося провадження по справі з причин перебування ОСОБА_3 на військовій службі до припинення перебування його у складі збройних сил України. Поважність причин не явки до суду відповідачем не обґрунтована, ОСОБА_3 до заяви про перегляд заочного рішення не надано жодного доказу, який має істотне значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду від 26 серпня 2020 року мотивована тим, що колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що між позичальником ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, внаслідок чого відповідальність ОСОБА_3 , як поручителя, збільшилася, тоді як відповідно до пункту 2.1. договору поруки, кредитор не вправі змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Як вбачається з матеріалів справи, 13 червня 2013 року, між ОСОБА_1 та АТ «УкрСиббанк» укладено Додаткову угоду № 3 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних, фактично підтвердивши розмір відсотків погоджених на дату укладення договору, та домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення Тобто, сторони договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, у порядку визначеному підпунктом 1.3.1 цього договору, переглянули розмір відсоткової ставки та дійшли згоди щодо нарахування підвищеної процентної ставки без попереднього письмового повідомлення позичальника, що жодним чином не вплинуло на обсяг відповідальності поручителів за цим Договором. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що зобов`язання за договорами забезпечення кредиту (поруки) не припинилися на підставі частини першої статті 559 ЦК України, й суд першої інстанції правомірно поклав на поручителя ОСОБА_3 солідарну відповідальність із боржником за кредитним договором.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив: заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсиббанк» грошових коштів; скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 ; стягнути судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 559 ЦК України. Суди не врахували, що ОСОБА_3 як поручителя в жодний спосіб не повідомили про графік, строки та суми погашення періодичних платежів. 13 червня 2013 року, між банком та позичальником без погодження зі ОСОБА_3 як поручителем, укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору, та збільшено відсоткову ставку. Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитом який був долучений до позову та досліджувався судом, саме таку відсоткову ставку було застосовано банком, та стягнено судом в тому числі із ОСОБА_3 , як із поручителя в судовому порядку.

Зазначає, що не був присутнім при розгляді справи судом першої інстанції та при винесенні ним рішення, а також не отримував копію вказаного судового рішення.

У грудні 2020 року АТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу. Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що сторони договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, у порядку визначеному підпунктом 1.3.1 цього договору, переглянули розмір відсоткової ставки та дійшли згоди щодо нарахування підвищеної процентної ставки без попереднього письмового повідомлення позичальника, що жодним чином не вплинуло на обсяг відповідальності поручителів за цим договором. Сторони домовились, що за умовами Кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь - якої з обставин, передбачених договором. Додатковими угодами було внесено зміни до основного договору, що не призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки сума наданого кредитного договору не змінилася термін повернення кредиту не змінився, тому узгодження змін до умов основного договору не було необхідним із поручителями, оскільки обсяг відповідальності не змінився, також, як вже зазначалось, відповідно п. 1.2. Кредитного договору кредит надавався окремими частинами і ця умова була знайома поручителю і підписавши договір поруки та додаткову угоду до нього поручитель погодився з нею.

У відзиві міститься клопотання про закриття касаційного провадження, яке мотивоване тим, що підставою оскарження судового рішення у цій справі ОСОБА_3 зазначає, що судами не враховано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 грання 2020 року у справі № 638/13683/15-ц. Втім, правовідносини у справі № 638/13683/15-ц не є подібними з правовідносинами у справі № 211/1971/15-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від17 березня 2021 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 листопада 2020 зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11116467000, умовами якого визначено:

згідно п. 1.1 договору банк зобов`язувався надати, а ОСОБА_1 прийняти та належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у розмірі 53 000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 267 650,00 грн. та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених договором;

згідно п. 1.2.3. Кредитного договору, позичальник зобов`язується повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту, згідно Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку не пізніше 08 лютого 2018 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору;

відповідно до п. 1.3.1. цього Договору, за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних.

01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 5 до договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, відповідно до якого суму кредиту було збільшено до 72 700 дол. США.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 09 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11116467000П/1, а між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 11116467000П/2, відповідно до умов яких поручителі зобов`язалися відповідати перед кредитором за невиконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

01 червня 20017 року між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з кожним окремо, було укладено договір про внесення змін до договору поруки № 11116467000П/1 та № 11116467000П/2 відповідно.

18 грудня 2014 року АТ «УкрСиббанк» звернувся до відповідачів з вимогою про дострокове виконання зобов`язань, яку вони залишили без відповіді та задоволення, і до теперішнього часу заборгованість не сплатили.

Позов до боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 пред`явлено у квітні 2015 року.

13 червня 2013 року, між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено додаткову угоду № 3 до Договору про надання споживчого кредиту № 11116467000 від 09 лютого 2007 року, якою сторонами визначено, що з 13 червня 2013 року за використання кредитних коштів процентна ставка встановлюється у розмірі 12,3 % річних, фактично підтвердивши розмір відсотків погоджених на дату укладення договору, та домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, й таке нарахування починається з дати виникнення прострочення.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 158 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

В частині першій статті 76 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення відповідачів про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні, оскільки рекомендовані повідомлення про судові засідання на 07 квітня 2017 року, 01 червня 2017 року, 14 серпня 2017 року повернулись з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (Т. 1, а. с. 137-138,145-146, 151-152).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі № 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 130) посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неповідомлення про судове засідання, призначене на 07 березня 2017 року. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення».

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою ОСОБА_3 ) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

ОСОБА_3 при зверненні із заявою про перегляд заочного рішення (Т. 2, а. с. 98 - 103) та із апеляційною скаргою (Т. 2, а. с. 186 - 193) вказував, що не отримував ніяких повідомлень про позов та заочне рішення було ухвалене за його відсутності в суді першої інстанції.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі № 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19) доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду від 26 серпня 2020 року ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в задоволенні клопотання АТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасувати.

Передати справу № 211/1971/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук