№ 211/2611/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 211/2611/16-ц

провадження № 61-34396св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області, Державна казначейська служба України,

третя особа - Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України, третя особа - Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України, третя особа - Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що 01 травня 2011 року слідчим Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області проти нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Того ж дня слідчим Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області його було затримано у порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та поміщено до ІВС.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 травня 2011 року йому обрано міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, строком на два місяці, після чого його було направлено до слідчого ізолятора.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 березня 2012 року кримінальну справу за його обвинуваченням повернуто органу досудового слідства для проведення додаткового розслідування, яку ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без змін, а також залишено без змін обраний щодо нього запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Під час проведення досудового розслідування його дії були кваліфіковані ще й за частиною другою статті 156 КК України, і кримінальну справу направлено до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2012 року кримінальну справу знову повернуто до органу досудового слідства для проведення додаткового розслідування, яку ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без змін, а також залишено без змін обраний щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

19 листопада 2012 року, після проведення додаткового розслідування, кримінальну справу направлено до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 03 грудня 2012 року справу повернуто прокурору для приведення її до вимог нового кримінального процесуального законодавства України, при цьому питання про продовження тримання його під вартою, строк якого закінчився 22 жовтня 2012 року, не вирішувалось, і він продовжував перебувати під вартою.

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 грудня 2013 року його визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням положень статті 70 КК України, у вигляді 11 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2014 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 , його захисника Петрова І. Ю ., задоволено частково, вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 грудня 2013 року скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у тому ж суді першої інстанції, в іншому складі суду. Змінено запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 , з тримання під вартою на особисте зобов`язання, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України, визнано невинним та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.

Вважає, що у зв`язку з незаконними діями органів досудового слідства та суду він незаконно перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України, з 01 травня 2011 року до 21 грудня 2016 року, тобто 66 місяців (1 959 днів). Враховуючи його особисті стражданя та переживання йому заподіяно моральну шкоду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд відшкодувати на його користь завдану моральну шкоду у розмірі 8 000 000 грн, за рахунок коштів державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2017 року у складі судді Попова В. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 95 700 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

У іншій частині вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що обставини незаконного перебування позивача під слідством і судом з 01 травня 2011 року до 21 грудня 2016 року підтверджуються матеріалами цивільної справи. При визначенні розміру моральної шкоди суд ураховував розмір мінімальної заробітної плати (1 450 грн), час перебування позивача під слідством та судом, що, безперечно, негативно відобразилось на його психічному та фізичному стані, змінило звичайний порядок його життя та потребувало від нього зусиль для його організації, подані докази заподіяння моральної шкоди, взяв до уваги вимоги розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2017 року змінено в частині порядку стягнення та розміру моральної шкоди, стягнутої з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , збільшивши її з 95 700 грн до 250 000 грн. Доповнено другий абзац резолютивної частини рішення після слів: «за рахунок коштів Державного бюджету України», текстом наступного змісту: «шляхом списання з єдиного казначейського рахунку».

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 в частині завдання йому моральної шкоди, проте не погодився із розміром моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, з огляду на те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи. Враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством з 01 травня 2011 року до 21 грудня 2016 року, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 245 718 грн. Однак, встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 245 718 грн, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, Прокуратура Дніпропетровської області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначені розміру моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції не зазначив, з огляду на які докази він дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі більшому, ніж це передбачено статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, не зазначено співвідношення розміру моральної шкоди позивача залежно від характеру та обсягу його душевних страждань, характеру немайнових втрат, можливості їх відновлення, тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступеня зниження його престижу, ділової репутації, часу та зусиль, які необхідні для відновлення попереднього стану.

Крім того, при розрахунку моральної шкоди, яка підлягала відшкодуванню позивачу, суд апеляційної інстанції зазначив про необхідність застосування розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік», у розмірі 3 723 грн. Однак пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 17774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що суд апеляційної інстанції з урахуванням пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», збільшивши розмір моральної шкоди виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував, його особу, тривалість його перебування під слідством і судом, глибину його переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, стан його здоров`я, тяжкість зміни у життєвих і виробничих стосунках, зусилля, які необхідні йому для відновлення попереднього стану. Посилання прокуратури Дніпропетровської області на «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 17774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються у більшості випадків держслужбовців, суддів та деяких інших працівників.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури Дніпропетровської області на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року і витребувано із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу цивільну справу № 211/2611/16-ц.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 травня 2011 року слідчим Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області проти ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 153 КК України.

Того ж дня слідчим Довгинцівського районного відділу Криворізького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Жаботенка В. В. затримано у порядку статті 115 КПК України та поміщено до ІВС.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 травня 2011 року обрано щодо ОСОБА_1 міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, строком на два місяці, після чого його було направлено до слідчого ізолятора.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 26 березня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 повернуто органу досудового слідства для проведення додаткового розслідування, яку ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без змін, а також залишено без змін обраний щодо нього запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Під час проведення досудового розслідування дії ОСОБА_1 були кваліфіковані ще й за частиною другою статті 156 КК України, і кримінальну справу направлено до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу.

Кримінальна справа, порушена щодо ОСОБА_1 , ще двічі направлялась для проведення додаткового розслідування і весь цей час позивач перебував під вартою.

Вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням положень статті 70 КК України, у вигляді 11 років позбавлення волі.

Вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України, визнано невинним та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.

У період з 01 травня 2011 року до 21 грудня 2016 року (66 місяців) ОСОБА_1 перебував під слідством та судом за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 01 травня 2011 року до 21 грудня 2016 року, тобто 66 місяців, оскільки вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 153, частиною другою статті 156 КК України, визнано невинним та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, які встановлено цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15).

Відповідно до статті 8 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», у редакції, чинній на момент ухвалення постанови судом апеляційної інстанції, встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 3 723 грн.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 245 718 грн (3 723 грн х 66 місяців).

Проте, встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 245 718 грн, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що, враховуючи фактичні обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на особу позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, глибину його переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вимушені зміни у житті у зв`язку з цим, а також взявши до уваги вимоги розумності і справедливості та встановленні спеціальним законом мінімальні розміри відшкодування шкоди, розмір моральної шкоди, стягнутий на користь позивача, підлягає збільшенню з 95 700 грн до 250 000 грн.

Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції для визначення розміру компенсації моральної шкоди вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 17774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» необхідно зазначити наступне.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету України 8 000 000 грн у якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 17774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Однак, обмеження, встановлені пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 17774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не поширюються на спірні правовідносини і розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 року у справі № 464/6865/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 та від 12 лютого 2020 року у справі № 461/1735/16-ц.

Суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення та розміру моральної шкоди.

Інші доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець