№ 211/5837/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 211/5837/19

провадження № 61-11361 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у м. Кривому Розі ради, про припинення права власності на частину квартири та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2006 року органом приватизації було видане свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 74,7 кв. м, житлова площа - 42,1 кв. м, на ім`я його батька - ОСОБА_4 , матір - ОСОБА_2 , брата - ОСОБА_3 , та на його ім`я. Згідно із вказаним свідоцтвом, кожен із співвласників має право власності по 1/4 частини у власності вказаної квартири.

Згодом батьки розірвали шлюб через те, що матір позивача стала зловживати спиртними напоями, його батько знявся з реєстрації та 07 листопада 2015 року згідно з договором дарування подарував належну йому 1/4 частину квартири. Таким чином, на теперішній час йому належить 1/2 частина квартири.

Він та його брат з родинами вимушені були виїхати зі спірної квартири через

неможливість проживання у ній. Вони пропонували ОСОБА_2 продати квартиру та поділити кошти відповідно до часток кожного із співвласників, відповідач не була проти цього, але стала вимагати, щоб їй сини заплатили їй 10 тис. доларів США. Проте квартира, з урахуванням автономного опалення, яке вони з братом встановили, коштувала близько 12 000 - 15 000 доларів США. Вони знайшли відповідачу однокімнатну квартиру та запропонували їй там жити. Вказану квартиру вони хотіли придбати для матері за власні кошти, але матір також відмовилася.

Зазначав, що продаж спірної квартири необхідний для того, щоб позивач та його брат - ОСОБА_3 змогли за ці кошти, кожен окремо, купити квартиру, щоб там проживати з сім`єю.

Вони намагалися зробити все, щоб мати не вживала алкогольні напої, пропонували свої послуги на лікування, однак вона відмовлялася в їх послугах. При цьому, відповідач зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів на її утримання, однак у задоволенні позову було відмовлено.

Зазначав, що станом на 05 вересня 2019 року заборгованість по комунальним платежам по спірній квартирі, послугами якою вони не користувалися, складає більше, ніж 26 000 грн.

Згідно з експертним висновком № 42/18 середня ринкова вартість спірної квартири складає 381 300 грн, що є еквівалентом 15 250 доларам США, відповідно ціна 1/4 частини, яка належить відповідачу складає 95 325 грн, що є еквівалентом 3 820 доларів США.

Вони, розуміючи, що за вказані грошові кошти неможливо фактично придбати однокімнатну квартиру матері, так як вартість однокімнатних квартири складає від 4 000 до 7 000 доларів США, з урахуванням місцевості, поверху та стану і ремонту квартири, наявність в квартирі меблі від попередніх власників. Тому він з братом, щоб не порушити права відповідача, щоб вона змогла придбати собі однокімнатну квартиру, в якій навіть можливо зробити пристойний ремонт, поклали на депозит суду не 3 820 доларів США, а 5 000 доларів США, що є на теперішній час еквівалентом 119 750 грн, про що надав квитанції.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд припинити право власності на 1/4 частку в квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 74,7 кв. м, житлова площа 42,1 кв. м, за ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на вказану 1/4 частину квартирі, що раніше належала ОСОБА_2 на праві власності; стягнути на користь ОСОБА_2 вартість 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 119 750 грн, що за курсом Національного банку України еквівалентно 5 000 доларам США, які згідно квитанції від 25 вересня 2019 року № 0.0.1476305917.1 внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду, шляхом перерахування суми грошових коштів у розмірі 119 750 грн Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду на ім`я ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року у складі судді Сарат Н. О. позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку її майна в квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 74,7 кв. м, житлова площа - 42,1 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину в квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 74,7 кв. м, житлова площа 42,1 кв. м, яка раніше належала ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 74,7 кв. м, житлова площа - 42,1 кв. м, у розмірі 119 750 грн, що за курсом Національного банку України еквівалентно 5 000 доларам США, які згідно квитанції від 25 вересня 2019 року № 0.0.1476305917.1 внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду, шляхом перерахування суми грошових коштів 119 750 грн, що за курсом Національного банку України еквівалентно 5 000 доларам США, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з депозитного рахунку суду на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира є неподільною та неможливо виділити в натурі 1/4 частину квартири. При цьому спільне володіння та користування квартирою є неможливим через спосіб життя відповідача. При цьому, судом враховано, що на депозитний рахунок позивачем внесено кошти у розмірі вартості 1/4 спірної частки квартири, в сумі 119 750 грн, а тому наявні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/4 частку квартири, що належить ОСОБА_2 , та припинення права власності відповідача на зазначену частку спірної квартири.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Грошові кошти у розмірі 119 750 гривень, що внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області № 37312066017442 згідно з квитанцією № 0.0.1476305917.1 від 25 вересня 2019 року у справі № 211/5837/19 повернуто ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено наявність передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, які дають право на припинення права власності на частку відповідача у спільному майні шляхом компенсації її вартості. Крім того, позивач не довів, що припинення права власності на належну відповідачу 1/4 частку в спірній квартирі не завдасть останній істотної шкоди та не порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших.

Натомість частка відповідача у спірній квартирі не є незначною та завдасть відповідачу істотної шкоди, зважаючи на те, що у відповідача немає іншого житла на праві власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15, постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 211/5837/19 із Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позов був поданий для того, щоб були захищені права позивача, його сім`ї, права та інтереси сім`ї його брата, у якого є малолітня дитина. Вони бажають проживати окремо, продати свої частки квартири, для того щоб кожен з них придбав собі окреме житло.

Вказував, що проживати з матір`ю неможливо, оскільки вона зловживає алкоголем. Вони вимушені орендувати інше житло, витрачати додаткові грошові кошти, сплачувати комунальні послуги як за орендовані квартири, так і за свою квартиру, оскільки мати комунальні платежі не сплачує.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , батькові позивача - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної власності в рівних долях, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 жовтня 2006 року № НОМЕР_1 , виданого органом приватизації Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області належить квартира за адресою:, АДРЕСА_1 , по 1/4 частці кожному (а.с. 13).

Згідно з договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Риковою Т. В. 07 листопада 2015 року, ОСОБА_4 подарував 1/4 частку вказаної квартири ОСОБА_1 (а.с. 15-16).

Відповідно до довідки Криворізької об`єднаної міської довідково- інформаційної служби від 09 вересня 2019 року № 39, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, провадження № 61-42000св18).

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено наявність передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, які дають право на припинення права власності на частку відповідача у спільному майні шляхом компенсації її вартості. Крім того, позивач не довів, що припинення права власності на належну відповідачу 1/4 частку в спірній квартирі не завдасть останній істотної шкоди та не порушить принцип рівності прав співвласників, який забороняє обмеження прав одних співвласників за рахунок інших.

При цьому доказів неможливості спільного володіння і користування майном, на що посилається позивач, матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара