Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 211/5987/16-ц

провадження № 61-8238св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Киривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року у складі судді Ніколенко Д. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_4 у грудні 2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив виключити відомості про його батьківство з актового запису від 03 лютого 2016 року № 71 про народження ОСОБА_5 .

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 2011 року спільно проживав з ОСОБА_3 , з кінця 2014 року вони почали проживати окремо, а в липні 2015 року відповідач знову переїхала до нього.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила доньку ОСОБА_5 , батьком дитини записаний позивач. Однак згодом відповідач заявила, що він не є батьком дитини, а провівши в одній із клінік експертизу на предмет встановлення батьківства отримав висновок експерта про виключення його біологічного батьківства відносно дитини.

В якості обґрунтування позову ОСОБА_4 було додано експертний висновок про біологічне батьківство від 07 листопада 2016 року № MGT 242, «medical genomics», відповідно до якого вірогідність батьківства ОСОБА_4 відносно дитини ОСОБА_5 складає 0%.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року у складі судді Ніколенко Д. М., ухваленому у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства, вимоги ОСОБА_4 задоволені.

Ухвалою суду Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2017 року у складі судді Ніколенко Д. М. заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року скасовано.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2017 року у складі судді Ніколенко Д. М. провадження у справі зупинено на строк до оформлення правонаступництва після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2017 року у складі судді Ніколенко Д. М. провадження у справі відновлено, залучено до участі в якості правонаступника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено. Виключено відомості про ОСОБА_4 , як батька дитини з актового запису № 71, складеного 11 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини ОСОБА_5 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у зв`язку з ухиленням ОСОБА_3 від присутності з дитиною для відбору порівняльних зразків крові для проведення експертизи наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду м. Киривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, адже на думку відповідача належної оцінки усім зібраним у справі доказам судами надано не було.

Вказує, що суди помилково не оцінили листок непрацездатності виданий КНП Шевченківського району м. Києва «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», яким підтверджено хворобу відповідача у період часу з 21 травня 2018 року до 26 травня 2018 року.

Правонаступництво у справі відбулося з порушенням вимог закону, на що суди не звернули увагу, вказує, що ОСОБА_4 до суду із цим позовом не звертався, підпис на позовній заяві виконаний не ним. Відповідачем було надано відповідний експертний висновок, проте він був відхилений судом.

Крім того підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 199/7522/15-ц; від 06 червня 2018 року у справі № 750/8489/15-ц; від 08 лютого 2018 року № 750/8676/15-ц; від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16-ц.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 в якому позивач просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

З копії свідоцтва про народження виданого 11 лютого 2016 року Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 71 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_5 . Батьками дитини записані: в графі «батько» - ОСОБА_4 , в графі «мати» - ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 було додано експертний висновок про біологічне батьківство від 07 листопада 2016 року № MGT 242, «medical genomics», відповідно до якого вірогідність батьківства ОСОБА_4 відносно дитини ОСОБА_5 складає 0%.

У справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу щодо встановлення батьківства померлого ОСОБА_4 відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 05 лютого 2019 року витребувано інформацію щодо звернення ОСОБА_3 за медичною допомогою в період з 19 квітня 2018 року по 26 квітня 2018 року, та інформацію щодо звернення ОСОБА_3 за медичною допомогою в період з 18 травня 2018 року до 23 травня 2018 року (дати призначення проведення експертизи).

На виконання вимог вказаної ухвали, Комунальним підприємством «Криворізька міська клінічна лікарня № 8» ДОР» повідомлено про перебування на стаціонарі дитини ОСОБА_5 в дитячому травматологічному відділенні з 19 квітня 2018 року по 26 квітня 2018 року (явка до експертної установи 23 квітня 2018 року).

Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району м. Києва (а.с. 207) повідомлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за медичною допомогою в період з 18 травня 2018 року 23 травня 2018 року до КНП «КДЦ» Печерського району м. Києва не зверталась (явка до експертної установи 21 травня 2018 року).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу.

29 липня 2020 року справа № 211/5987/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статті 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Не має права оспорювати батьківство, зокрема, особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судами було встановлено, що проведення судово-генетичної експертизи, яка була призначена ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2018 року, не відбулося через неявку ОСОБА_3 разом з дитиною 23 квітня 2018 року та 21 травня 2018 року на експертизу. Відповідач не з`явилася на призначені дати проведення судово-генетичної експертизи до відділення судово-медичної генетики КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» без поважних причин.

До вказаного висновку суди дійшли на тій підставі, що з наданої Комунальним некомерційним підприємством «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району м. Києва інформації встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за медичною допомогою в період з 18 травня 2018 року 23 травня 2018 року до КНП «КДЦ» Печерського району м. Києва не зверталась (явка до експертної установи 21 травня 2018 року).

Проте матеріали справи містять також листок непрацездатності серії АВО № 621284 в якому містяться відомості, що у період часу з 18 травня 2018 року до 22 травня 2018 року ОСОБА_3 була непрацездатною.

Суди попередніх інстанцій не прийняли цей доказ до уваги з тих підстав, що на поважність причин неявки до експертної установи відповідач посилалась саме на звернення за медичною допомогою до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району м. Києва проте колегія суддів не погоджується з такими висновками та одночасно приймає аналогічні доводи касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій не було в повному обсязі досліджено всіх доказів поважності неявки відповідача разом із дитиною до експертної установи колегія суддів також приймає до уваги посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій у своїх висновках правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 199/7522/15-ц (провадження № 61-21181ск18) за якою судами хоча і було викладено обставини призначення експертизи та поведінку відповідача щодо явки на її проведення, проте належним чином не перевірено наявності факту ухилення відповідача разом із дитиною від її проведення через тимчасову непрацездатність ОСОБА_3 .

Крім того колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

Верховний Суд зазначає, що в ході судового розгляду перевірці підлягають також обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Крім того колегія суддів зазначає, що конструкція статті 136 СК України передбачає, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статті 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини, проте копію актового запису про народження на предмет підстав внесення до нього запису про батька дитини судами попередніх інстанцій витребувано та досліджено не було, що унеможливлює встановлення фактичних обставин у цій справі.

Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів зазначає, що в порушення вимог статей 367 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином вказаних доводів відповідача, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи, а лише послався на те, що на поважну причину неявки до експертної установи відповідач посилалась тільки на звернення за медичною допомогою до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Печерського району м. Києва, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Без з`ясування вказаних обставин ухвалити правильне рішення у справі не є можливим.

За наведених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки вказані недоліки не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2020 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик