Постанова

Іменем України

09 травня 2023 року

м. Київ

справа № 212/10456/21

провадження № 61-3305 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 30 вересня 2022 року у складі судді Колочко О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»

(далі - АТ «КЗРК») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з вересня 2000 року перебував у трудових відносинах з АТ «КЗРК», працюючи на різних посадах. Із 28 жовтня 2019 року працював на посаді інспектора (з внутрішнього контролю) групи внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму і охорони комбінату.

Згідно з пунктом 1 наказу Голови правління АТ «КЗРК» від 21 липня

2021 року № 3090 прийнято рішення про виключення зі штатного розпису апарату управління комбінату з 27 вересня 2021 року 9 штатних одиниць інспекторів (з внутрішнього контролю) групи внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму і охорони (АУП), у тому числі, одиницю, яку він обіймав.

19 серпня 2021 року його було попереджено про вивільнення, йому запропоновано наявні вакантні місця для подальшого працевлаштування

на комбінаті відповідно до його кваліфікації та стану здоров`я. У зв`язку

з тим, що запропоновані вакантні місця не відповідали його освіті, фаху

та досвіду роботи, він письмово засвідчив свою незгоду з запропонованими вакансіями.

06 вересня 2021 року йому повторно запропоновано вакантні штатні одиниці, від яких він відмовився з наведених вище підстав. Крім того,

він очікував на 6 штатних одиниць - фахівців (з оперативного контролю) відділу контролю по забезпеченню режиму та охорони, створення яких було передбачено у вищезазначеному наказі Голови правління АТ «КЗРК»

№ 3090. Проте, у подальшому посилання на ці посади у наказі Голови правління АТ «КЗРК» від 21 липня 2021 року № 3090 було виключено.

Позивач указував, що йому не було запропоновано посаду фахівця

з оперативного контролю, вакантні посади у відділі економічної безпеки,

у бюро перепусток, в охороні апарату управління.

19 жовтня 2021 року його було звільнено з роботи на підставі наказу Голови правління АТ «КЗРК» № 1938-к у зв`язку зі скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Із вказаних підстав, посилаючись на відповідні норми КЗпП України, позивач уважав своє звільнення незаконним.

З урахуванням наведеного та заяви про збільшення позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі на аналогічній посаді

та стягнути з роботодавця на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 64 315,05 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача

на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося відповідно до вимог трудового законодавства. Роботодавець тричі пропонував позивачу вакантні посади на підприємстві, від яких останній відмовився. Тобто роботодавець вжив всіх можливих заходів, спрямованих на працевлаштування позивача (стаття 49-2 КЗпП України), профспілковий комітет надав згоду на звільнення працівника (стаття 49 КЗпП України).

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що деякі його колеги продовжили працювати на посадах охоронців, так як відповідні працівники були виведені за штат і виконували обов`язки охоронців тимчасово, після чого були переведені на інші посади.

Суд першої інстанції надав оцінку штатним розписам підприємства станом на 01 червня 2021 року та станом на 01 жовтня 2021 року, у якому відсутні відповідні посади інспекторів (з внутрішнього контролю). Порівнюючи наявність у вказаних штатних розписах посад, про які зазначав позивач,

що вони не були йому запропоновані (у відділі економічної безпеки, групі

з охорони будівель тощо), районний суд зазначив про те, що відбулося зменшення їх кількості, а не збільшення, що також свідчить про відсутність відповідних вільних посад на час пропонування позивачу вакансій.

Оскільки позовна вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі не підлягає задоволенню, відсутні правові підстави й для задоволення похідної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми КЗпП України, врахував пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду у даній категорії справ.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишно без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються доказами

й ґрунтуються на нормах діючого законодавства, оскільки звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Роботодавець декілька разів пропонував позивачу вакантні посади

на підприємстві, від яких він відмовився.

Зі штатного розпису апарату управління комбінату виключено з 27 вересня 2021 року всі штатні одиниці посад інспекторів (з внутрішнього контролю) групи внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму

та охорони, а тому роботодавець не визначав коло осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, безпосередньо щодо такої посади. Тобто було скорочено усі посади, аналогічні посаді позивача. Вільні посади у відділі економічної безпеки,

які хотів зайняти позивач, були відсутні, а працівник ОСОБА_2 виконував функцію охоронця тимчасово поза штатним розписом, а згодом був переведений на вільну посаду електрослюсаря.

Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), оскільки фактичні обставини у справах різні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати

на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального і матеріального права,

не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам

і доводам відповідача, не враховано відповідну судову практику Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій не перевірено факт реального скорочення штату роботодавця, не з`ясовано, у тому числі, чому ОСОБА_1 не було запропоновано «тимчасові робочі місця», чому під час скорочення на роботу прийняті нові працівники, посади яких йому не пропонувалися. Судами

не надано правової оцінки наказам роботодавця, які стосувалися працевлаштування відповідних осіб.

Вважав, що йому безпідставно не було запропоновано посади у відділі економічної безпеки та охоронця. При цьому роботодавець порушив його переважне право на залишення на роботі, так як він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є працівником з тривалим безперервним стажем.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «КЗРК», у якому вказується, що доводи касаційної скарги

є безпідставними, оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 у період з 25 вересня 2000 по 19 жовтня 2021 перебував

у трудових відносинах з АТ «КЗРК», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 6-7, т. 1).

Наказом Голови правління АТ «КЗРК» від 21 липня 2021 року № 3090

«Про внесення змін до штатного розпису апарату управління комбінату»

з метою оптимізації чисельності, покращення організації робіт у групі внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму

та охорони, підвищенням оперативного контролю за запобіганням розкрадання товарно-матеріальних цінностей на структурних підрозділах комбінату, посиленням контролю за виконанням працівниками комбінату вимог чинних положень та нормативних актів, у зв`язку з розширенням вимог до завдань і обов`язків до посади інспектора (з внутрішнього контролю), виключено з 27 вересня 2021 року зі штатного розпису апарату управління комбінату відділу контролю по забезпеченню режиму та охорони групи внутрішнього контролю 9 штатних одиниць інспекторів

(з внутрішнього контролю) (пункт 1); введено з 27 вересня 2021 року

до штатного розпису апарату управління комбінату відділу контролю

по забезпеченню та охорони групи внутрішнього контролю 6 штатних одиниць фахівців (з оперативного контролю) (пункт 2) (а. с. 8, т. 1).

Судами встановлено, що з указаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 22 липня 2021 року, що не оспорювалося сторонами у справі.

19 серпня 2021 року ОСОБА_1 було вручено попередження

про вивільнення та запропоновані станом на дату підписання цього попередження вакантні місця роботи, що відповідають наявним

у адміністрації підприємства відомостям про його кваліфікацію та стану здоров`я.

ОСОБА_1 не погодився із запропонованими вакансіями, «так як вони

не відповідають фаху і освіті» (а. с. 10, 39-45).

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 повторно був ознайомлений з вакантними посадами, з якими не погодився з аналогічних підстав (а. с. 34, 46-52, т. 1).

Наказом Голови правління АТ «КЗРК» від 17 вересня 2021 року № 3882

«Про внесення змін до наказу» у зв`язку із суттєвим зменшенням обсягів збуту та пов`язаним з цим зниженням планових обсягів видобутку товарної залізної руди та з метою скороченням витрат на оплату праці та оптимізації штатної чисельності працівників комбінату, скасовано з 17 вересня

2021 року пункти 2, 5 наказу Голови правління АТ «КЗРК» від 21 липня

2021 року № 3090 «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління комбінату» (а. с. 32, т. 1).

Із цим наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 21 вересня 2021 року

(а. с. 33, т. 1).

Наказом Голови правління АТ «КЗРК» від 20 вересня 2021 року № 3915

«Про внесення змін до наказу» з метою удосконалення змісту наказу

від 21 липня 2021 року № 3090 «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління», після внесення змін згідно з наказом від 17 вересня 2021 року № 3882 «Про внесення змін до наказу», внесено зміни до пункту 4 наказу від 21 липня 2021 року № 3090 «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління» та викладено його у новій редакції

(а. с. 30, т. 1).

Із цим наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 21 вересня 2021 року

(а. с. 31, т. 1).

21 вересня 2021 року ОСОБА_1 втретє був ознайомлений з вакантними посадами, з якими не погодився з вищевказаних підстав (а. с .11-12, т. 1).

Факт ознайомлення ОСОБА_1 із вакантними посадами на підприємстві та його відмова від запропонованих вакансій 19 серпня 2021 року, 09 вересня 2021 року та 21 вересня 2021 року підтверджується також поясненнями ОСОБА_1 у судовому засіданні, показаннями свідків.

24 вересня 2021 року Голова правління АТ «КЗРК» звернувся до Первинної організації Профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України АТ «КЗРК» Цеховий комітет АУП з поданням

про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 - інспектора (з внутрішнього контролю) групи внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму і охорони (АУП), на підставі пункту 1 частини першої статті 40

КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників (а. с. 36, т. 1).

Профспілковим комітетом надано згоду на звільнення ОСОБА_1

на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку

із скороченням штату працівників, що підтверджується копією витягу

з протоколу від 04 жовтня 2021 року № 15 (а. с. 37, т. 1).

Відповідно до наказу Голови правління від 19 жовтня 2021 року № 1938-к «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників» звільнено ОСОБА_1 , інспектора (з внутрішнього контролю) групи внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму і охорони (АУП) АТ «КЗРК» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення штату працівників з 19 жовтня

2021 року (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до копії штатного розпису станом на 01 червня 2021 року

у відділі контролю по забезпеченню режиму та охорони у групі внутрішнього контролю наявні 9 штатних посад інспекторів (з внутрішнього контролю).

Згідно з копією штатного розпису станом на 01 жовтня 2021 року вищевказані посади відсутні (а. с. 120-143, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації

або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40

КЗпП України).

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства

або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,

що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають

не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник

або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої

статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі

№ 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1

частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,

що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган

не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу

на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі

та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20,

від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження

№ 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі

№ 646/2661/20, провадження № 61-7496св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам, показанням свідків, зробив вірні висновки

про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України відбулося відповідно до вимог трудового законодавства.

Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що роботодавець декілька разів пропонував позивачу вакантні на підприємстві посади,

від яких останній відмовився. При цьому обґрунтованих правових мотивів такої відмови позивач не навів.

Тобто роботодавець вжив всіх можливих заходів, спрямованих

на працевлаштування позивача, чим виконав вимоги статті 49-2

КЗпП України.

При цьому профспілковий комітет надав згоду на звільнення працівника (стаття 49 КЗпП України).

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, надали відповідну правову оцінку штатним розписам роботодавця й іншим доказам, наданим сторонами, у їх сукупності, й обґрунтовано виходили з того, що посади,

які бажав зайняти позивач, не були вакантними, а всі вакантні посади були йому запропоновані і він від них відмовився.

Судами вірно встановлено, що зі штатного розпису роботодавця виключено всі штатні одиниці посад інспекторів (з внутрішнього контролю) групи внутрішнього контролю відділу контролю по забезпеченню режиму

та охорони. Тобто роботодавець у спірних правовідносинах не визначав коло осіб, які мають переважне право на залишення на роботі (стаття 42 КЗпП України), так як було скорочено усі посади, аналогічні посаді позивача.

Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права.

Крім того, судами надано відповідну правову оцінку посиланням

ОСОБА_1 про те, що роботодавець прийняв деяких працівників

на позаштатні посади на підприємстві, надано оцінку характеру роботі позаштатних працівників та правовим особливостям їх працевлаштування. При цьому апеляційний суд вірно наголосив, що у спірних правовідносин роботодавець повинен був запропонувати позиву всі наявні вакантні посади, які наявні у штатному розписі, що й було зроблено відповідачем.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Указане стосується й доводів позивача про те, що у роботодавця

не відбулися зміни в організації у зв`язку зі скороченням чисельності

та штату працівників.

Верховний Суд звертає увагу, що при виникненні спору між працівником

і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури, що судами було перевірено.

При цьому питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено

всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної про те, що судами не надано оцінки наказам роботодавця, які стосуються призначення на посади інших працівників, оскільки вказане не входить до предмета доказування у цій справі, а законність відповідних наказів такими працівниками

не оспорюється у даній справі.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, правильно застосували норми КЗпП України, врахували пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

З урахуванням усіх фактичних обставин даного спору та оцінки доказів

у їх сукупності, суди зробили правильні висновки про те, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Оскільки суди відмовили у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1

про поновлення на роботі, то відсутні правові підстави й для задоволення похідної позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій

у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються

з правовими висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

(частина четверта статті 263 ЦПК України), судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць