Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 212/3566/15-ц
провадження № 61-1829св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (далі - ДП «ЦСЕНСМ») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі наказу від 02 вересня 2013 року він був прийнятий на посаду інженера в Запорізьку філію ДП «ЦСЕНСМ». Наказом від 02 жовтня 2013 року він був переведений на посаду завідуючого Розівської сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ», а на підставі наказу від 11 липня 2014 року переведений на посаду завідуючого Бердянської сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ». Наказом від 24 березня 2014 року за ним закріплено постійне місце роботи на Розівській сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» та цим же наказом встановлено доплата за розширення зони обслуговування.
01 квітня 2015 року позивач звернувся з заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку з систематичним невиконанням роботодавцем умов трудового договору» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Двічі надсилав її електронною поштою до головного підприємства міста Києва та до Запорізької філії. Наказом від 07 квітня 2015 року його було звільнено з 02 квітня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України). 22 квітня 2015 року поштою позивач отримав трудову книжку з записом про його звільнення.
Позивач вважав, що наказ від 07 квітня 2015 року виданий з порушенням норм трудового законодавства. Позивач стверджував що, він у своїй роботі не допускав грубого порушення трудових обов`язків, завжди діяв у межах наділених повноважень в інтересах підпорядкованого йому підрозділу, підприємства та його працівників.
Своє звільнення позивач вважав незаконним, оскільки: не було самого факту грубого порушення ним трудових обов`язків; адже він не належить до категорії працівників, яких можна звільнити на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України; в день звільнення 02 квітня 2015 року його не було ознайомлено з наказом про звільнення в порушення вимог статті 149 КЗпП України; відсутня згода профспілки на його звільнення.
Посилаючись на положення статті 235 КЗпП України, з урахуванням заяви про зміну предмету та підстав позову від 12 червня 2017 року, позивач просив поновити його на роботі, стягнувши з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Надав розрахунок суми компенсації за вимушений прогул, відповідно до якого розмір втраченого заробітку за період з 02 квітня 2015 року по 25 липня 2019 року становить 462 472,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2016 року, з урахуванням виправленої описки, позов задоволено частково.
Визнано незаконним наказ від 07 квітня 2015 року про звільнення з посади ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Стягнуто з ДП «ЦСЕНСМ» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу станом на 29 січня 2016 року в сумі 56 008,16 грн.
Стягнуто з ДП «ЦСЕНСМ» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн, без утримання податку з доходів фізичних осіб.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 січня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання звільнення скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.
Зобов`язано ДП «ЦСЕНСМ» внести відповідний запис у трудову книжку.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 січня 2016 року в частині стягнення з ДП «ЦСЕНСМ» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено, розмір останньої зменшено з 2 000,00 грн до 500,00 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року касаційну скаргу ДП «ЦСЕНСМ» задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року у складі судді Козлова Ю. В. позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «ЦСЕНСМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 4 939,05 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що довіреність від 26 березня 2014 року на представлення інтересів Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» була видана ОСОБА_1 до внесення змін на підприємстві «Про порядок реалізації продукції», тобто після видачі наказу від 03 липня 2014 року № 52, яким було змінено порядок здійснення договорів з юридичними та фізичними особами, з яким він був належним чином ознайомлений, а тому при реалізації продукції без дотримання вимог цього наказу ОСОБА_1 було допущене одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а тому його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України законне, в зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання наказу від 07 квітня 2015 року №67/1 про звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлення його на роботі на посаді завідувача Бердянської станції Запорізької Філії ДП «ЦСЕНСМ» відсутні.
В частині стягнення компенсації за час вимушеного прогулу за весь період від дня звільнення до поновлення на роботі в розмірі 4 939,05 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звільнений з 02 квітня 2015 року, фактично трудова книжка направлена 17 квітня 2015 року, тобто затримка склала 15 днів х на 269,27 грн (середньоденна заробітна плата).
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 жовтня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним наказ від 07 квітня 2015 року № 67/1-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача станції насінницької Бердянської сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» з 02 квітня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача станції насінницької Бердянської сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» з 02 квітня 2015 року.
Стягнуто з ДП «ЦСЕНСМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2015 року по 17 грудня 2019 року у розмірі 316 930,79 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване недоведеністю відповідачем ДП «ЦСЕНСМ» у діях позивача ознак одноразового грубого порушення своїх трудових обов`язків, які давали б підстави для застосування такого крайнього виду дисциплінарної відповідальності, як звільнення з роботи.
Апеляційний суд при цьому зауважив, що відповідач не зажадав від ОСОБА_1 пояснень з приводу виявленого факту порушення останнім трудової дисципліни, а тому невиконання роботодавцем вимог статті 149 КЗпП України є самостійною підставою для визнання незаконним наказу від 07 квітня 2015 року №67/1-к, як такого, що винесений без дотримання встановлених КЗпП України гарантій для працівника на належну та об`єктивну оцінку роботодавцем виявленого порушення.
Також апеляційний суд виходив з того, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 квітня 2015 року по 17 грудня 2019 року в сумі 316 930,79 грн, виходячи з розрахунку: 269,27 грн (середньоденна заробітна плата) х 1 177 днів (час вимушеного прогулу).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2020 року ДП «ЦСЕНСМ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд при новому розгляді справи жодним чином не дослідив підставу звільнення позивача, на відміну від суду першої інстанції, а ухвалив рішення лише на підставі двох підстав: у зв`язку з відсутністю в наказі відповідача від 07 квітня 2015 року № 67/1-к сформульованого одноразового грубого порушення та відсутності пояснень позивача щодо порушення трудової дисципліни.
Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу, що апеляційним судом неврахований відзив поданий підприємством у встановленому законом порядку, натомість зазначено, що відповідачем відзив не поданий.
Заявник у касаційній скарзі не погоджується з твердженням апеляційного суду щодо відсутності у наказі про звільнення позивача сформульованого одноразового грубого порушення, та аргументує це посиланням позивача у апеляційній скарзі на те, що мали місце попередні події (реалізації), але за них його не притягували до відповідальності, отже це є тривале порушення трудових обов`язків, що, на думку заявника, свідчить про визнання позивачем своєї провини і того факту, що він все ж вчинив порушення за яке його звільнили.
Щодо відсутності пояснень позивача про порушення ним трудової дисципліни, заявник у касаційній скарзі вказує на те, що позивач після написання ним заяви на звільнення на території підприємства не з`являвся, а також посилається на правовий висновок Верхового Суду України, викладений ним у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.
Також заявник не погоджується з висновком апеляційного суду щодо стягнення на користь позивача компенсації за час вимушеного прогулу, оскільки не може присуджена така компенсація за відсутності підстав для поновлення на позивача на роботі. Також, розрахунок такої компенсації, наведений апеляційним судом у постанові не відповідає встановленим обставинам справи.
Звертає увагу касаційного суду заявник й на те, що всупереч частини першої статті 233 КЗпП України позивач з вимогою про поновлення його на роботі звернувся лише 12 червня 2017 року, тобто більш ніж через 2 роки після його звільнення (02 квітня 2015 року), адже початком перебігу строку на звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі є дата отримання копії наказу про звільнення або дата вручення трудової книжки.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У березні 2020 року від ОСОБА_1 електронною поштою на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу відхилити, а постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно з наказом ДП «ЦСЕНСМ» від 02 вересня 2013 року №1/30-к позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду інженера в Запорізьку філію ДП «ЦСЕНСМ».
Відповідно до наказу від 02 жовтня 2013 року № 301/13 ОСОБА_1 переведений з посади інженера Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» на посаду завідувача Розівської сортодослідної станції Запорізької філії «ЦСЕНСМ».
Наказом від 11 липня 2014 року № 148-к ОСОБА_1 переведений з посади завідувача Розівської сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» на посаду завідувача станції насінницької Бердянської сортодослідної станції.
Відповідно до Класифікатора професії державним класифікатором України Класифікатор професій ДК 003-95, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 року №257, професія 1221.2 завідувач станції насінницької відноситься до посади керівника відокремленого структурного підрозділу.
Згідно з Положенням про Бердянську сортодослідну станцію Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ», затвердженого наказом Генерального директора ДП «ЦСЕНСМ» від 16 березня 2012 року №44-р, керівництво сортодослідною станцією здійснює завідувач сортодослідної станції (далі - Завідуючий), який призначається та звільняється з посади наказом Генерального директора підприємства за письмовим поданням директора Філії. Завідуючий сортодослідної станції несе персональну відповідальність перед підприємством за повне, своєчасне і якісне виконання покладених на сортодослідну станцію та на нього особисто завдань і повноважень (пункт 8.1 Положення).
01 квітня 2015 року позивач написав на ім`я виконуючого обов`язки Генерального директора ДП «ЦСЕНСМ» та директора Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» заяву про звільнення за власним бажанням за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконання умов трудового договору власником.
02 квітня 2015 року ОСОБА_1 на роботу не з`явився, оскільки вважав себе звільненим з дати, вказаної у заяві від 01 квітня 2015 року.
Згідно з наказом ДП «ЦСЕНСМ» від 07 квітня 2015 року №67/1-к ОСОБА_1 було звільнено з 02 квітня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою для звільнення в наказі від 07 квітня 2015 року №67/1-к зазначено доповідну записку ОСОБА_2 від 07 квітня 2015 року №40/01 та службову записку начальника внутрішнього аудиту Козленка А. С. від 07 квітня 2015 року.
В доповідній записці від 07 квітня 2015 року №40/01, директор Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» ОСОБА_2 доповів в.о. Генерального директора ОСОБА_3 про надходження 01 квітня 2015 року до Запорізької філії від Розівської СДС акту, датованого 01 березня 2015 року, про те, що працівниками Запорізької СДС було вирішено розпломбувати склад, який було опломбовано 06 листопада 2014 року комісією на чолі з в.о. директора Запорізької філії ОСОБА_4 , та реалізувати пшеницю озиму в кількості 18,67 тон, за ціною 3 000,00 грн за 1 тону, на загальну суму 56 010,00 грн. Зазначений акт підписаний працівниками Розівської СДС та ОСОБА_1 , який згідно з наказом від 11 липня 2014 року №148-к є завідувачем Бердянської СДС.
В службовій записці начальник внутрішнього аудиту Козленко А. С., за результатами опрацювання матеріалів Запорізької філії щодо завідувача станції насінницької Бердянської СДС Запорізької філії ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, повідомив, що згідно наданих документів на Запорізькій філії мало місце одноразове грубе порушення ОСОБА_1 трудового законодавства (вимог статті 139 КЗпП України), а саме: самостійне проведення реалізації продукції всупереч наказу ДП «ЦСЕНСМ» від 03 липня 2014 року № 52 без отримання погодження на реалізацію та без спрямування виручки від реалізації на поточний рахунок ДП «ЦСЕНСМ».
Згідно з наказом ДП «ЦСЕНСМ» від 03 липня 2014 року № 52 затверджено Порядок реалізації продукції філіями та виробничими дільницями, та встановлено, що директорами філії та керуючим виробничими дільницями реалізацію продукції проводити лише після отримання погодження ДП «ЦСЕНСМ».
Відповідно до додатку до наказу від 03 липня 2014 року № 52 реалізація продукції філіями та виробничими дільницями здійснюється у наступному порядку: директори філій та керуючі виробничими дільницями подають до ДП «ЦСЕНСМ» у письмовому вигляді замовлення (службову записку) на реалізацію продукції з обов`язковим зазначенням: назви продукції, кількості, ціни, класності (насіння-репродукції), документ, який підтверджує класність продукції, контрагента, якому буде реалізовуватися продукція (повна назва юридична і фактична адреси, контактні дані) за підписом директора філії чи керуючого виробничою дільницею та завірене печаткою. Замовлення надсилаються до Підприємства в електронному вигляді на електронну адресу info@agro.gov.ua та для оперативного вирішення питання дублюється на електронну адресу market@agro.gov.ua з наступною відправкою по пошті в паперовому варіанті на адресу: АДРЕСА_1 .
Грошові кошти, отримані від реалізації продукції, в повному обсязі перераховуються філією або виробничою дільницею протягом 1 (однієї) доби на поточний рахунок підприємства.
ОСОБА_1 , всупереч цього положення самостійно, без повідомлення ДП «ЦСЕНСМ» здійснено реалізацію пшениці озимої в кількості 18,67 тон, від реалізації пшениці отримано грошові кошти в сумі 56 010,00 грн, які було витрачено на виплату заробітної плати в сумі 40 457,61 грн, сплачено за спожиту електроенергію грошові кошти в сумі 4 066,72 грн, за послуги банку - 40,67 грн, всього втрачено 44 565,00 грн, документи з оприбуткування суми, що становлять різницю 11 445,00 грн - відсутні.
ОСОБА_1 надано суду довіреність від 26 березня 2014 року на представлення інтересів Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ», відповідно до якої він є представником та діє від імені Розівської та Бердянської сортодослідницької станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ».
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України).
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).
Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (частина друга статті 148 КЗпП України).
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову через недоведення відповідачем ДП «ЦСЕНСМ» у діях позивача ознак одноразового грубого порушення своїх трудових обов`язків, які давали б підстави для застосування такого крайнього виду дисциплінарної відповідальності, як звільнення з роботи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що наказ ДП «ЦСЕНСМ» від 07 квітня 2015 року №67/1-к взагалі не містить сформульоване одноразове грубе порушення, яке стало підставою для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а зазначення в наказі про те, що підставою для його звільнення з посади завідувача станції насінницької Бердянської сортодослідної станції Запорізької філії ДП «ЦСЕНСМ» з 02 квітня 2015 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, є доповідна записка ОСОБА_2 від 07 квітня 2015 року №40/1 та службова записка Козленка А. С. від 07 квітня 2015 року (а.с. 42 том 1), не дає можливості встановити, яке ж саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків було допущене ОСОБА_1 .
При цьому, самі по собі доповідна записка ОСОБА_2 від 07 квітня 2015 року №40/1 та службова записка Козленка А. С. від 07 квітня 2015 року не є розпорядчими документами власника, тобто ДП «ЦСЕНСМ», якими встановлено факт порушення працівником трудових обов`язків, оскільки ними лише доведено до відома керівництва, а саме Виконуючого обов`язки Генерального директора ДП «ЦСЕНСМ» Войченко В. І., встановлення певних обставин, які на думку осіб, які складали ці документи, свідчать про порушення ОСОБА_1 його трудових обов`язків, та висловлено позицію про доцільність звільнення останнього за статтею 41 КЗпП України (а.с. 45, 46 том 1).
До того ж апеляційним судом встановлено, що відповідач не зажадав від ОСОБА_1 пояснень з приводу виявленого факту порушення останнім трудової дисципліни.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. За час вимушеного прогулу позивач нижче оплачуваної роботи не виконував.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 був звільнений без законної підстави та підлягає поновленню на роботі, він має право на компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що накладення дисциплінарного стягнення на позивача відбулось з порушення чинного на той момент законодавства, та як наслідок звільнення позивача відбулось також з порушенням чинного на момент його звільнення законодавства.
Доводи касаційної скарги щодо невідповідності розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наведеного у постанові суду апеляційної інстанції не дають підстав для скасування цього судового рішення, адже такі обставини є арифметичною помилкою та можуть бути виправлені шляхом звернення сторони до суду із відповідною заявою про виправлення описки.
Необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України для звернення з вимогою про поновлення на роботі більш ніж через два роки після звільнення.
Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року вбачається, що він просив визнати незаконним наказ від 07 квітня 2015 року № 16/1-к про звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, тобто це свідчить про те, що позивач у встановлений законом місячний строк скористався своїм правом на звернення до суду із вимогою про порушення його трудових прав та захистом від незаконного звільнення. Водночас позивач, звертаючись з вимогою про поновлення на роботі у червні 2017 року, конкретизував свої вимоги з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуДержавного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов