Постанова

Іменем України

08 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 212/6606/17

провадження № 61-22811св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року в складі судді Козлова Ю. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - АТ «ОГС «Криворіжгаз») на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 звернулись до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (далі - ПАТ «Криворіжгаз»), правонаступником якого є АТ «ОГС «Криворіжгаз», про визнання незаконними дій щодо зміни норми використання природного газу, визнання права на забезпечення та встановлення споживачам в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів.

В обґрунтування позову зазначали, що на підставі постанови від 30 вересня 2015 року № 2500 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, між позивачами та ПАТ «Криворіжгаз» укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам.

Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договорупозивачі вважалищомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ.

Зазначали, що права та обов'язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов'язки.

Позивачі зазначають, що вони виконували усі умови вказаного договору, регулярно та у повному обсязі сплачуючи за отримані послуги з газопостачання.

Разом із тим, ПАТ «Криворіжгаз» без їх згоди незаконно встановило режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу, чим фактично порушило права споживачів, визначені п. 21 Розділу 2 Правил постачання природного газу, затвердженихпостановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2496, на отримання природного газу в обсягах, визначених договором постачання природного газу.

Також відповідач відмовляється за свій рахунок здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, чим порушує Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Позивачі просили суд визнати незаконними дії щодо зміни норми використання природного газу, визнати право на забезпечення та встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів, зобов`язати відповідача поновити режим нарахування плати за спожитий природний газ відповідно до норм споживання встановлених законодавством у випадку відсутності індивідуальних газових лічильників, а також зобов`язати відповідача за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним встановлений ПАТ «Криворіжгаз» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу - позивачів.

Зобов`язано АТ «ОГС «Криворіжгаз» поновити побутовим споживачам природного газу - позивачам режим нарахування плати за спожитий природний газ відповідно до Норм споживання природного газу населення у разі відсутності газових лічильників, встановлених законодавством у відповідні періоди.

Визнано право за побутовими споживачами природного газу - позивачами на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «ОГС «Криворіжгаз».

Зобов`язано АТ «ОГС «Криворіжгаз», відповідно до термінів зазначених Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» за власний рахунок здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу - позивачам.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу, тому відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства та порушує їх права.

При цьому суд вказав, що саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги АТ «ОГС «Криворіжгаз» не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У листопаді 2019 року АТ «ОГС «Криворіжгаз» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували доводи заявника та не надали належної оцінки поданим доказам.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

04 лютого 2020 матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву «Інгулець» Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

Позивачі у справі є або власниками, або зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 .

Позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного судів відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву «Інгулець» Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Установлено, що ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», є оператором ГРМ.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.

Позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Установлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи викладене, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов вірного висновку про те, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди правильно керувалися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Саме на ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «ОСГ «Криворіжгаз», покладений обов`язок з встановлення лічильників газу у строк до 01 січня 2021 року і товариство повинно вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18).

Крім того, встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із позивачами та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивачів, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами.

Доводи касаційної скарги про те, що право позивачів, як споживачів, на забезпечення та встановлення лічильників природного газу за рахунок суб`єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу визнано та закріплено положеннями закону із визначення чіткого строку, до якого має бути встановлено лічильники, оскільки цей строк не настав, то право споживачів на забезпечення лічильниками газу не порушено, безпідставні та спростовуються вищевказаними встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та нормами права, які вірно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 червня 2019 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев