Постанова

Іменем України

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 212/6970/13-ц

провадження № 61-10962св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі судді Шум Л. І., від 26 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., від 26 грудня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» мотивувало тим, що 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу, відповідно до якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, згідно з яким клієнт - ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає фактору - ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 0308/0608/98-153 від 02 червня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 . Відповідно до умов вищевказаного кредитного договору банк зобов`язується надати відповідачу кредит у сумі 80 тис. дол. США, а відповідач зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, але позичальник належним чином своїх зобов`язань не виконувала, чим порушувала істотні умови кредитного договору, у результаті чого станом на 01 липня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом - 74 192, 56 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає - 593 021, 13 грн, заборгованість по відсотках - 35 327, 52 дол. США, що еквівалентно 282 372, 87 грн, пеня - 33 012, 05 дол. США, що еквівалентно 263 865, 32 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором 02 червня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 0308/0608/98-153-Z-1, відповідно до якого відповідач передала банку в іпотеку нежиле приміщення, яке знаходиться на першому поверсі 4 - поверхового будинку під номером приміщення 3 загальною площею 97,4 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

Враховуючи невиконання відповідачем основного зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 червня 2008 року, яка станом на 01 липня 2013 року складає 1 139 259, 32 грн, а саме: за кредитом - 593 021, 13 грн; по відсотках - 282 372, 87 грн; пеня - 263 865, 32 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення, яке знаходиться на першому поверсі 4 - поверхового будинку під номером приміщення 3 , загальною площею 97,4 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26 березня 2015 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення, яке знаходиться на першому поверсі 4 - поверхового будинку під номером приміщення 3 загальною площею 97,4 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0308/0608/98-153 від 02 червня 2008 року, яка станом на 01 липня 2013 року складає 1 139 259, 32 грн, а саме: 593 021, 13 грн за кредитом; 282 372, 87 грн по відсоткам; 263 865, 32 грн пеня, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит у сумі 80 тис. дол. США. Враховуючи невиконання ОСОБА_1 основного зобов`язання, позивач має право звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0308/0608/98-153, укладеним 02 червня 2008 року між року ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено другий абзац резолютивної частини рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2015 року, викладено його зміст в іншій редакції.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0308/0608/98-153 від 02 червня 2008 року, яка станом на 01 липня 2013 року становить 142 532, 13 дол. США, що на дату звернення до суду із позовом у гривневому еквіваленті становить 1 139 259, 32 грн, та складається із: заборгованості за кредитом - 74 192, 56 дол. США, що за курсом НБУ на дату звернення до суду із позовом складає - 593 021, 13 грн; заборгованості по відсотках - 35 327, 52 дол. США, що еквівалентно 282 372, 87 грн, пеня - 33 012, 05 дол. США, що еквівалентно 263 865, 32 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення, яке знаходиться на першому поверсі 4 - поверхового будинку під номером приміщення 3, загальною площею 97,4 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, на користь ТОВ «Кредитні ініціативи», шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки, узгоджену сторонами у пункті 5 договору Іпотеки у розмірі 124 690, 85 дол. США, що на день укладання договору становило 605 000, 00 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» та звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення, однак в резолютивній частині рішення суду не зазначив грошового вираження початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, а тому викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов`язково врахувати вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку», встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішення спору судами не було враховано, що на час розгляду справи вже було звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса та реалізовано його з публічних торгів. Судами винесено судові рішення без урахування заявлених позовних вимог боржника до кредитора щодо визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки в межах іншої справи. Судом апеляційної інстанції при винесенні постанови не було враховано висновок судово-почеркознавчої експертизи, яким підтверджено, що підписи в у кредитному договорі та заяві на отримання коштів виконано не позичальником ОСОБА_1 . Окрім того, у позивача ТОВ «Кредитні ініціативи» відсутня генеральна ліцензія на ведення валютних операцій для стягнення боргу в іноземній валюті. Позивачем не надано належних доказів відступлення прав вимоги від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та від ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ТОВ «Кредитні ініціативи».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 червня 2008 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 0308/0608/98-153, з подальшим внесенням змін та доповнень. Відповідно до умов кредитного договору, банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі у розмірі 80 тис. дол. США, зі строком повернення до 01 червня 2018 року та сплатою 13,5 % річних.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 02 червня 2008 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 0308/0608/98-153-Z-1, відповідно до якого остання передала банку в іпотеку нежиле приміщення, яке знаходиться на першому поверсі 4 - поверхового будинку під номером приміщення 3 загальною площею 97,4 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач ОСОБА_1 станом на 01 липня 2013 року має прострочену заборгованість: за кредитом - 74 192, 56 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 593 021, 13 грн; по відсотках - 35 327, 52 дол. США, що еквівалентно 282 372, 87 грн; пеня - 33 012, 05 дол. США, що еквівалентно 263 865,32 грн.

Між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ФК «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року укладено договір факторингу.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить банку на підставі документації. З моменту відступлення банком фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору факторингу клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від № 0308/0608/98-153 від 02 червня 2008 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 .

Спір між сторонами виник з приводу виконання боржником ОСОБА_1 умов укладеного кредитного договору № 0308/0608/98-153 від 02 червня 2008 року, право вимоги за яким набув позивач ТОВ «Кредитні ініціативи».

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого в незмінній частині погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої не спростовано відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про набуття кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури, передбаченої статтею 41 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, визначеної Законом України «Про виконавче провадження».

Змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив усі складові, які, відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), мали міститись у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено відступлення прав за іпотечним договором одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов`язанням.

Як встановлено судами, 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та TOB «ФК «Вектор Плюс» укладений договір факторингу, за якими банк передав свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах фактору, укладених з боржниками (зокрема із відповідачем).

28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів.

28 листопада 2012 року між TOB «ФК «Вектор Плюс» та TOB «Кредитні ініціативи» укладений нотаріально посвідчений договір про передачу прав за іпотечним договором, на підставі якого позивач звернувся до суду із цим позовом.

Таким чином, безспірно встановлено, що згідно із зазначеними угодами (договорами) відбулося відступлення на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі позичальників та в переліку кредитних договорів, право на вимогу якої належало банку, у тому числі й за кредитним договором № 0308/0608/98-153 від 02 червня 2008 року, додатковими угодами до нього та договором іпотеки, які укладені із ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що у ТОВ «Кредитні ініціативи» були відсутні права на придбання права вимоги, оскільки останнє не мало генеральної або індивідуальної валютної ліцензії на здійснення валютних операцій також є безпідставними, оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» внесене 22 вересня 2008 року до Державного реєстру фінансових установ та отримало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

ТОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовою установою, яка має право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів факторингові операції, що відповідає положенням пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору, проте між ТОВ «Кредитні ініціативи» та TOB «ФК «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу, що не передбачає наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідно до частини першої статті 192 ЦК Українигривня є законним платіжним засобом на території України.

Згідно із частиною третьою статті 533 ЦК Українивикористання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Указаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-79цс14.

Доводи заявника про те, 15 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та передано в іпотеку в забезпечення виконання останньою зобов`язань за кредитним договором від 02 червня 2008 року № 0308/0608/98-153, є безпідставними, не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В. А., Жовтневий відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року у справі № 212/10530/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Визнано виконавчий напис нотаріуса № 3352, виданий 15 вересня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року скасовано, а рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року залишено в силі.

Вказане свідчить, що вимоги кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку задоволено не було.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не було взято до уваги висновок судової почеркознавчої експертизи № 4290 від 15 грудня 2016 року, проведеної у справі № 212/10823/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи», треті особи: ФК «Вектор Плюс», ПАТ «Сведбанк», про визнання кредитного, договорів факторингу недійсними не впливають на правильність висновків судів за результатами розгляду цієї справи, оскільки судове рішення у справі № 212/10823/14-ц по суті заявлених позовних ОСОБА_1 не винесено. Окрім того, у справі № 212/10823/14-ц ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31 травня 2018 року призначено повторну судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у цій справі, відповідачем не спростовано презумпцію правомірності правочинів, які оспорюються у справі № 212/10823/14-ц.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстації та постанова апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 березня 2015 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович