ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 212/7368/17

провадження № 61-5953 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 вересня 2018 року в складі судді Козлова Ю. В. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в складі колегії суддів Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

21 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ПАТ «Криворізька теплоцентраль» і просила зобов`язати відповідача прийняти її на роботу на посаду провідного спеціаліста з претензійно-позовної роботи та укласти з нею трудовий договір із 22 лютого 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 указувала, що ПАТ «Криворізька теплоцентраль» є правонаступником ДП «Криворізька теплоцентраль», де вона працювала з 16 жовтня 2014 року по 03 лютого 2017 року, але в зв`язку з порушенням директором підприємства норм трудового законодавства України та умов колективного договору звільнилася на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з власної ініціативи.

21 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про працевлаштування її на вакантну посаду «провідного спеціаліста групи з претензійно-позовної роботи» з 22 лютого 2017 року.

22 лютого 2017 року начальник відділу кадрів відповідача повідомив позивача, що її заява знаходиться в керівника підприємства й за результатами розгляду її буде повідомлено відповідно до норм чинного законодавства, проте станом на 21 листопада 2017 року ОСОБА_1 не призначена на посаду.

Позивач указувала, що з 2009 року є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує дитину до чотирнадцяти років, через що потребує працевлаштування й заробітної плати, а тому вважала незаконними дії відповідача щодо непрацевлаштування її на посаду провідного спеціаліста групи з претензійно-позовної роботи.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець, відмовляючи в прийнятті на роботу, діяв із дотриманням трудового законодавства, оскільки для зайняття спірної посади необхідна вища освіта за напрямом «Економіка», а позивач має вищу освіту за напрямом «Правознавство». ОСОБА_1 не належить до осіб, із якими відповідач зобов`язаний укласти трудовий договір, а також не має дискримінаційного характеру щодо позивача, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 вересня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 березня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 вересня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указувала, що роботодавець не мав права відмовляти їй у призначенні на посаду провідного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи, оскільки вона є одинокою матір`ю та виховує дитину, яка не досягла чотирнадцяти років.

Зазначає, що в класифікаторі посад прямо не зазначено, що для такої посади як «провідний спеціаліст з претензійно-позовної роботи» необхідна вища освіта за напрямом «Економіка».

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Криворізька теплоцентраль» на дану касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідач указує, що роботодавець не має права відмовити в прийнятті на роботу одинокої матері, яка виховує дитину віком до чотирнадцяти років, за умови, що вона відповідає вимогам до посади. Оскільки позивач таким вимогам не відповідає, в діях роботодавця відсутні порушення трудового законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 16 жовтня 2014 року ОСОБА_1 працювала в ДП ПАТ «Криворізька теплоцентраль», правонаступником якого є ПАТ «Криворізька теплоцентраль», на посаді спеціаліста з претензійно-позовної роботи, з якої звільнилася 03 лютого 2017 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з власної ініціативи, в зв`язку з невиконанням директором підприємства законодавства про працю та умов колективного договору.

21 лютого 2017 року ОСОБА_1 через канцелярію ДП «Криворізька теплоцентраль» подала заяву про прийняття її на роботу на посаду провідного спеціаліста з претензійно-позовної роботи з 22 лютого 2017 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу.

Листом від 24 лютого 2017 року ДП «Криворізька теплоцентраль» повідомило ОСОБА_1 , що відповідно до класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 липня 2010 року № 327, посада провідного спеціаліста групи претензійно-позовної роботи належить до професіоналів в галузі «Економіки», а ОСОБА_1 не є економістом, отримана нею професія відноситься до галузі «Правознавство», що підтверджено відповідним дипломом, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття її на роботу на вказану посаду.

Згідно з даними з Єдиного реєстру адвокатів ОСОБА_1 має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3305 від 21 березня 2017 року, видане Радою адвокатів Дніпропетровської області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтовано відмова у прийнятті на роботу.

Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Згідно з класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 липня 2010 року №327, посада провідного спеціаліста групи претензійно-позовної роботи відноситься до професіоналів в галузі «Економіки».

Установивши, що ОСОБА_1 не належить до осіб, з якими відповідач зобов`язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо), відмова в прийнятті її на роботу не пов`язана з дискримінаційною ознакою, оскільки вчинена на підставі того, що вища освіта позивача за напрямом «Правознавство» не відповідає кваліфікаційним вимогам до посади провідного спеціаліста відділу претензійно-позовної роботи, для якої необхідна вища освіта за напрямом «Економіка», суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність у діях відповідача порушень вимог статті 22 КЗпП України.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук