ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 212/7460/23

провадження № 61-17409св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Дехти Р. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Зубакової В. П., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 грудня 2021 року він надав у борг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США під 8 % у місяць за користування грошовими коштами, про що останніми було складено розписку та сторонами укладено договір позики. Сторонами узгоджено строк повернення позики, а саме до кінця 2022 року. Відповідачі умови договору не виконали, борг та відсотки за користування грошовими коштами не повернули в узгоджений строк.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив судсолідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики (розпискою) станом на 18 вересня 2023 року у розмірі 165 600,00 дол. США, яка складається із: заборгованості за договором позики (розпискою) від 06 грудня 2021 року у розмірі 60 000,00 дол. США та процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8 % на місяць від суми позики у розмірі 105 600,00 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики (розпискою) у розмірі 60 000,00 дол. США, а також процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8 % на місяць від суми позики у розмірі 105 600,00 дол. США, що становить загальну суму 165 600,00 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі по 7 012,60 грн з кожного окремо.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно 06 грудня 2021 року був укладений договір позики, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконали свої зобов`язання за договором та повернули грошові кошти, а тому дійшов висновку про те, що з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню на користь позивача сума боргу у загальному розмірі 165 600,00 дол. США.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та судових витрат змінено.

Абзаци другий та третій рішення викладено у такій редакції.

«Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_3 ), суму заборгованості за договором позики від 06.12.2021р. в розмірі 60000 доларів США, а також процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8 % на місяць від суми позики в розмірі 61470,96 доларів США, що становить загальну суму 121470 (сто двадцять одна тисяча чотириста сімдесят) доларів 96 центів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 10294,50 грн., з кожного окремо по 5147 (п`ять тисяч сто сорок сім) грн. 25 коп.».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 5 358,57 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що при підрахунку процентів за договором позики суд першої інстанції помилково виходив з 22 місяців його дії і суми за цей період - 105 600,00 дол. США і не врахував, що фактично датою закінчення договору є останній день 2022 року, тобто при розрахунку процентів слід виходити зі строку 12 місяців 2022 року та 25-ти днів грудня 2021 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у розписціне вказано, у кого саме грошові кошти були отримані та кому підлягають поверненню. Також у розписці відсутні відомості про те, який порядок сплати та нарахування відсотків за користування грошовими коштами. Зміст розписки не підтверджує факт отримання відповідачами від позивача грошових коштів, а тому між сторонами не виникли зобов`язальні правовідносини.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22), від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21 (провадження № 61-7591св23) та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи інших учасників справи

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Морозов Є. Є. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 грудня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 склали розписку такого змісту (мовою оригіналу): «Я, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_5 , даем данную расписку в том, что 06.12.21 г. мы взяли в долг под развитие бизнеса под 8 % в месяц от суммы долга сумму 60 000 долларов США. Деньги в сумме 60 000 долларов США под % обязуемся вернуть до конца 2022 года». Розписка містить підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Оригінал розписки знаходиться у позивача ОСОБА_1 .

Відміток про виконання відповідачами визначених розпискою умов оригінал розписки від 06 грудня 2021 року не містить.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона -позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів -робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним.

Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Судами установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 написана розписка від 06 грудня 2021 року, відповідно до якої вони взяли у борг грошові кошти у розмірі 60 000,00 дол. США та зобов`язалися повернути кошти у строк до кінця 2022 року, сплативши 8 % від суми боргу за кожний місяць користування грошовими коштами.

Матеріали справи не містять доказів і судами попередніх інстанцій не було встановлено факту неотримання позичальниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошей від ОСОБА_1 .

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. І саме такий обов`язок відповідачів зазначений у борговій розписці.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Матеріали справи не містять доказів, що між сторонами виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана розписка від 06 грудня 2021 року.

У розписці від 06 грудня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що вони беруть кошти саме у борг, а не на інші цілі, тому досліджуючи цю боргову розписку суди дійшли правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики.

Установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у передбачений договором строк кошти не повернули, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача заборгованості за договором позики.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив із того, що при підрахунку процентів за договором позики суд першої інстанції помилково виходив з 22 місяців його дії і суми за цей період - 105 600 дол. США і не врахував, що фактично датою закінчення договору є останній день 2022 року, тобто при розрахунку процентів слід виходити зі строку 12 місяців 2022 року та 25-ти днів грудня 2021 року.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що в розписці не вказано у кого саме грошові кошти були отримані та кому підлягають поверненню, висновків судів не спростовують, оскільки особа, яка має оригінал боргової розписки, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19 (провадження № 61-13172св19), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

Доказів того, що позивач неправомірно заволодів розпискою від 06 грудня 2021 року, матеріали справи не містять.

Суди встановили наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики, що підтверджується змістом розписки від 06 грудня 2021 року, яка містить умови отримання позичальниками у борг коштів із зобов`язанням їх повернення та дати отримання цих коштів.

ОСОБА_2 суму заборгованості не спростував, не надав доказів повернення коштів за договором позики, як частково, так і у повному обсязі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаних позовів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, Верховним Судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник