ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 214/2365/18
провадження № 61-20477св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної
системи «Криворіжгаз»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Парфенон-2»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», поданою адвокатом Мартиновою Наталією Юріївною, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Гриня Н. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство (далі - АТ) «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Парфенон-2», про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є побутовим споживачем природного газу у квартирі
АДРЕСА_1 .
Розподіл природного газу відповідач здійснює відповідно до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
(далі - НКРЕКП), № 5498 від 30 вересня 2015 року.
15 грудня 2016 року представниками відповідача в житловому будинку
АДРЕСА_2 встановлено та опломбовано загальнобудинковий вузол обліку газу КВУ-1.02 G№21328.
2 лютого 2017 року вказаний вузол обліку газу демонтовано у зв`язку з рекомендаціями заводу-виробника для оновлення програмного забезпечення та калібрування.
15 березня 2017 року відповідач повторно встановив вузол обліку та з дня його введення в експлуатацію - 1 липня 2017 року обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу (за відсутності індивідуальних лічильників газу) визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих в квартирі або іншому ізольованому житловому приміщенні.
У листі від 28 лютого 2018 року відповідач зазначив, що підставою для встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу у будинку
АДРЕСА_2 є План розвитку газорозподільної системи відповідача на 2016-2025 роки, згідно з яким встановлення індивідуальних лічильників газу у вказаному будинку не передбачено. Акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, а також договір щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу квартирах споживачів, договір про забезпечення можливості проведення монтажу, забезпечення та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку природного газу направлені та ознайомлення та підписання до
ОСББ «Парфенон-2», яке створено власниками вказаного будинку,
та на 28 лютого 2018 року не укладені.
Позивач вважала дії відповідача щодо встановлення будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку природного газу незаконними, оскільки відповідно до умов типового договору та Кодексу газорозподільних систем
(далі - Кодекс ГРС) визначення фактичного об`єму природного газу, спожитого побутовим споживачем ОСОБА_2 , необхідно здійснювати за допомогою комерційного лічильника природного газу.
Встановивши загальнобудинковий прилад обліку природного газу у будинку АДРЕСА_2 , відповідач поставив у нерівне становище побутового споживача цього будинку перед іншими побутовими споживачами квартир багатоквартирних будинків у місті Кривому Розі, в яких відповідач встановив індивідуальні лічильники газу, а саме приймання-передача та визначення фактичного об`єму спожитого газу буде визначатись не за об`єкту побутового споживача (квартирі), а за під`їздом, що потягло за собою порушення умов Типового договору, Кодексу ГРС, Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Закону України «Про захист прав споживачів» Цивільного кодексу України.
Також позивач вказувала, що об`єктами споживання природного газу в житловому будинку АДРЕСА_2 є окремі квартири, тому відповідач безпідставно звернувся до ОСББ «Парфенон-2» для укладання договору щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, та договору про забезпечення можливості проведення монтажу, забезпечення та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку природнього газу. Фасадні газопроводи вказаного багатоквартирного будинку є спільним майном власників квартир, а встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу відповідачем без згоди власників квартир порушило їх право власності. Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін в обов`язковому порядку має містити схему газопроводів з визначенням на них межі балансової належності, точки вимірювання (місця встановлення вузла обліку) та напрямів потоків природного газу. Отже, межа балансової належності та місце встановлення визначається актом, укладеним між оператором газорозподільних мереж та споживачем. Так, в акті розмежування балансової належності відсутній підпис голови ОСББ та дата його складання, тобто акт не був укладений. Таким чином, за відсутності укладеного акта, не була визначена межа балансової належності та точка вимірювання відносно вказаного будинку і місце встановлення приладу обліку. Первинне обваження, приймання в експлуатацію вузла обліку, його пломбування і розпломбування здійснювалось без участі споживача. Отже, не уклавши акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, акти пломбування та розпломбування вузла обліку природного газу, у відповідача були відсутні підстави для введення в експлуатацію загальнобудинкового вузла обліку природного газу.
За таких обставин просив визнати незаконними дії відповідача щодо встановлення 15 грудня 2016 року та 15 березня 2017 року загальнобудинкового вузла обліку природного газу на зовнішньому (фасадному) газопроводі будинку АДРЕСА_2 з метою комерційного обліку та зобов`язати відповідача встановити у квартирі
АДРЕСА_1 індивідуальний лічильник обліку природного газу (комерційний вузол обліку).
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року, описки в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 9 липня 2019 року, позов задоволено.
Визнано незаконними дії ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є
АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз», щодо встановлення
15 грудня 2016 року та 15 березня 2017 року загальнобудинкового вузла обліку природного газу на зовнішньому (фасадному) газопроводі будинку АДРЕСА_2 з метою комерційного обліку.
Зобов`язано ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз», встановити в об`єкті побутового споживача ОСОБА_1 - квартирі АДРЕСА_1 індивідуальний лічильник обліку природного газу (комерційний вузол обліку).
Суд першої інстанції зазначив про незаконність дій ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз», щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирного лічильника газу побутовому споживачу в квартирі
АДРЕСА_1 , оскільки такі дії вчиненні з порушенням положень Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС і Типового договору розподілу природного газу.
Крім того, місцевий суд зазначив, що акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності відносно будинку АДРЕСА_2 не складався, тому точка обліку була невизначена. За таких обставин, не маючи точки обліку, тобто вихідних даних для розрахунку проекту, працівники ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», не могли розробити проект та не мали права здійснювати монтаж загальнобудинкового приладу обліку природного газу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» залишено без задоволення, а рішення Саксаганського районного суду
міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У листопаді 2019 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня
2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що позивач забезпечена згідно із Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме, встановленим загальнобудинковим приладом обліку. Вказаний Закон в редакції на час встановлення загальнобудинкового лічильника (2017 рік) не передбачав права позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу.
20 січня 2018 року, тобто після встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу у будинку АДРЕСА_2 , набрали чинності зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Так, змінами до цього Закону було доповнено статтю 2 новою частиною другою, згідно з якою з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) індивідуальними лічильниками газу.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що обов`язок встановлення лічильника газу трактується Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лише з технічної точки зору як виконання робіт і не включає в себе поняття повного фінансування таких робіт за кошти ПАТ «Криворіжгаз».
Позиція інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для задоволення позову обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Вказує про відповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18)
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 13 квітня 2004 року є співвласником квартири АДРЕСА_1 та споживачем послуг з газопостачання за вказаною адресою.
Будинок АДРЕСА_2 знаходиться в управлінні ОСББ «Парфенон-2».
З листа АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» № К001.3-ЛВ-2940-0218 від 28 лютого 2018 року суди встановили, що планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 роки, затвердженим постановою НКРЕКП від 22 грудня 2016 року № 2347, не передбачено фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку на АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим встановлений загальнобудинковий вузол обліку газу, який з 1 квітня 2017 року введено в експлуатацію; з дня введення в експлуатацію обсяги спожитого мешканцями будинку природного газу, за відсутності індивідуального лічильника, визначаються пропорційно кількості осіб зареєстрованих у квартирі.
Також суди встановили, що актом пломбування комерційного вузла № 9801
від 15 грудня 2016 року в рамках дії І розділу плану розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 року за адресою АДРЕСА_2 встановлено та опломбовано вузол обліку
газу КВУ-1.02 G-40 № 21328 на будинок. Проте не було прийнято в експлуатацію, оскільки 2 лютого 2017 року вимірювальний комплекс КВУ-1,02 було демонтовано у зв`язку з рекомендаціями заводу виробника для оновлення програмного забезпечення.
Суди встановили, що вказаний акт не містить підпису представника споживача.
Зі змісту акта від 15 березня 2017 року суди встановили, що співробітники
ПАТ «Криворіжгаз» встановили та опломбували загальнобудинковий вузол обліку газу на АДРЕСА_2 . Акт не містить підпису представника споживача.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», поданої адвокатом Мартиновою Н. Ю., на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом
України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції на час подання позову визначала, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2021 року.
Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному
статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.
Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:
- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;
- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;
- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
Тобто до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.
Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати, діяв з порушенням вимог законодавства.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 26 жовтня 2021 року в справі № 212/5836/17 (провадження № 14-11цс21).
Оскільки відповідачем самостійно (в односторонньому порядку) встановлено загальнобудинковий вузол обліку (лічильник) природного газу у будинку
АДРЕСА_2 , суди обґрунтовано визнали такі дії відповідача неправомірними.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
У статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги»
(далі - Закон України № 1875-IV), який був чинним на час звернення позивача до суду з позовом (виникнення спору), цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
Згідно зі статтею 2 Закону України № 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
За статтею 3 Закону України № 1875-IV предметом його регулювання є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 Закону України № 1875-IV).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України № 1875-IV виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України № 1875-IV державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
За статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на час звернення із позовом до суду) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
Позивач є споживачем природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 приєдналася до вказаного типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачуює рахунки за спожитий природний газ.
Згідно з пунктом 2.1 цього типового договору ПАТ «Криворіжгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У постанові НКРЕКП від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» зазначено, що до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1 000 м3 природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови НКРЕКП в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1 000,00 м3 природного газу у розмірі 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 - 25,20 грн.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (частина перша
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої
статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення індивідуального лічильника газу позивачу, яка проживає у квартирі, де газ використовується тільки для приготування їжі.
Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. З урахуванням вимог
статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закон України № 1875-IV волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.
Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди правильно керувалися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Саме на ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», покладений обов`язок з встановлення лічильників газу у строк до 1 січня 2011 року - на час звернення позивача до суду та ухвалення судових рішень (до 1 січня 2023 року - на день перегляду справи Верховним Судом) і відповідач повинен вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт, а покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (касаційне провадження № 14-347цс18), від якої Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав відступати у постанові від 26 жовтня
2021 року в справі № 212/5836/17 (касаційне провадження № 14-11цс21).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 212/7239/17 (провадження № 61-22891св19) та від 21 січня 2022 року у справі № 211/37/19 (провадження № 61-1798св20).
Доводи касаційної скарги про те, що позивач забезпечена згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме встановленим загальнобудинковим приладом обліку газу, відхиляються касаційним судом, оскільки відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує його права. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України № 1875-IV (який діяв на час виникнення спору) волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
Суди попередніх інстанцій врахували, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без відповідного погодження із співвласниками будинку (власниками квартир у багатоквартирному будинку) та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами.
Посилання в касаційній скарзі на помилковість висновків суду щодо безпідставності встановлення індивідуального лічильника, не заслуговують на увагу як необґрунтовані, оскільки задоволення вимог позивача буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату ним саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
Доводи заявника про відсутність у відповідача обов`язку профінансувати встановлення індивідуального лічильника позивачу є безпідставними, оскільки, вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд першої інстанції правильно керувався частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», подану адвокатом Мартиновою Наталією Юріївною, залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук