Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 214/6248/17

провадження № 61-9408св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2019 року в складі судді Гриня Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (далі - ПАТ «Криворіжгаз») про визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів, посилаючись на те, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 (далі - Постанова № 2500) між ними (кожним окремо) та ПАТ «Криворіжгаз» було укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам. Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною в додатку 1 (для побутових споживачів) або в додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною в додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору є щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної оплати рахунків за спожитий природний газ. Права та обов`язки споживачів виникли з однієї підстави. Предметом цього спору є однорідні права та обов`язки споживачів, які чітко визначені Типовим договором, а саме розділом ІV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника». Зміст Типового договору, викладений в Постанові № 2500, передбачає, що права та обов`язки для всіх споживачів є ідентичними. У серпні 2017 року позивачами були проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку на яких вони прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» на підставі статті 6 Закону України від 16 червня 2011 року № 3533-VІ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (далі - Закон № 3533-VІ). Листом ПАТ «Криворіжгаз» від 14 вересня 2017 року № Кд 0232-ЛВ-1485-0917 споживачів було повідомлено, що фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 не передбачено. Вважають таку позицію ПАТ «Криворіжгаз» неправомірною, оскільки згідно зі структурою тарифу для споживачів на послуги розподілу природного газу ПАТ «Криворіжгаз» в період з 2011 року до теперішнього часу закладається встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено статтею 6 Закону № 3533-VІ. Враховуючи наведене, позивачі просили: визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнати, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону № 3533-VІ зобов`язане за свій рахунок до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам, що проживають в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2019 року позов задоволено частково. Визнано за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 право на забезпечення індивідуальними лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». Зобов`язано ПАТ «Криворіжгаз» за свій рахунок в строк до 01 січня 2021 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 . В решті позову відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Криворіжгаз» на користь держави судовий збір у розмірі 12 800 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачі оплачували газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, в тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`заний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VІ (з відповідними змінами) зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, у строк до 01 січня 2021 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 задоволено частково. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2019 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з ПАТ «Криворіжгаз» на користь держави, змінено, збільшено цей розмір з 12 9800 грн до 25 600 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що 19 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» від 21 грудня 2017 року № 2260-УІІІ, яким було передбачено, зокрема встановлення споживачам у квартирах та приватних будинках, в яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, індивідуального лічильника до 01 січня 2021 року. На підставі викладеного відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VІ відповідач ПАТ «Криворіжгаз» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відбулася зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» здійснити встановлення у квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників у строк до 01 січня 2018 року, а не як вирішено судами - до 01 січня 2021 року.

Касаційна скарга заявників мотивована тим, що побутовими споживачами природного газу заявлено вимоги про зобов`язання ПАТ «Криворіжгаз» за свій рахунок у строк до 01 січня 2018 року здійснити встановлення у квартирах індивідуальних газових лічильників, натомість суди, розглядаючи справу, вийшли за межі заявлених позовних вимог та, посилаючись на внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку газу», зобов`язали відповідача за власний рахунок встановити у квартирах позивачів індивідуальні газові лічильники у строк до 01 січня 2021 року. На час виникнення спірних правовідносин в листопаді 2017 року був чинним Закон № 3533-VІ в редакції, що передбачала забезпечення встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року. Жодне положення Закону № 3533-VІ звідповідними змінами не передбачають його зворотну дію в часі. При винесенні оскаржуваних рішень судами було частково проігноровано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17.

У червні 2019 року ПАТ «Криворіжгаз» (нова назва - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз») подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

31 травня 2019 року справа № 214/6248/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ «Криворіжгаз» здійснити встановлення у квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників у строк до 01 січня 2021 року, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається касаційним судом тільки в означеній частині.

Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 є або власниками, або зареєстровані та проживають в будинку АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з газопостачання за вказаною адресою.

17 серпня 2017 року позивачі як мешканці вказаного будинку та побутові споживачі природного газу звернулися до ПАТ «Криворіжгаз» із заявою про встановлення в їх квартирах індивідуальних приладів обліку газу (лічильників).

Листом від 14 вересні 2017 року ПАТ «Криворіжгаз» повідомило споживачів про те, що фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 за кошти ПАТ «Криворіжгаз» Планом розвитку газорозподільної системи товариства на 2016-2025 роки не передбачено, та запропонувало врегулювати відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань з вузлів обліку газу та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору.

Спір між сторонами виник з приводу неправомірної, на думку позивачів, відмови відповідача встановити індивідуальні лічильники природного газу.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) зроблено висновок про те, що «зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, -до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам. Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз»; визнання, що ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону № 3533-VI зобов`язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; визнання, що пропозиція ПАТ «Криворіжгаз» щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону № 3533-VI».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 524/7637/16-ц (провадження № 14-470цс19) вказано, що «відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки. Зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Таким чином, позивач правомірно просив встановити йому індивідуальний газовий лічильник, а не загальнобудинковий, як на те наполягав відповідач, тому в ПАТ «Кременчукгаз» не було законних підстав для нарахування йому об`ємів природного газу в розмірі граничної місячної норми споживання на одну особу, визначеному в Додатку № 10 до Кодексу газорозподільних систем».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2020 року в справі № 212/7490/17-ц (провадження № 61-1511св19) вказано, що «вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитись фінансування робіт з оснащення позивачів лічильниками газу, апеляційний суд правильно вважав, що саме на відповідача покладено обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним. При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції на час розгляду справи, а не на час виникнення спірних правовідносин, де зазначався строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, а так як відповідачем було відмовлено у встановленні таких лічильників, - позовні вимоги позивачів підлягають задоволенню в повному обсязі. Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17. Враховуючи те, що за час розгляду справи в Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» були внесені зміни, зокрема і в статтю 6 цього Закону, якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року, апеляційним судом правильно застосовано указаний Закон, оскільки спірні правовідносини є триваючими».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року в справі № 210/5132/19 (провадження № 61-4893св20) зазначено, що «стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначає обов`язок газорозподільної організації встановити лічильники газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року. Аналіз положень вказаного Закону свідчить про те, що Оператор ГРМ звільняється від обов`язку встановити лічильник газу для населення лише у випадку відмови побутового споживача від встановлення Оператором ГРМ лічильника газу чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ним сплачуються за тарифом на розподіл природного газу. З урахуванням наведеного відмова встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосувавши норми матеріального права, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам частини першої статті 6 Закону № 3533-VІ.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що в порушення вимог ЦПК України суди вийшли за межі заявлених позивачами вимог, змінивши предмет позову, не заслуговують на увагу, оскільки, зобов`язавши ПАТ «Криворіжгаз» за власний рахунок здійснити до 01 січня 2021 року встановлення у квартирах позивачів індивідуальних газових лічильників, суди правильно виходили з того, що на час розгляду справи в Закон № 3533-VІ були внесені зміни, зокрема і в статтю 6 цього Закону, якою передбачається строк встановлення газових лічильників для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року, а тому, враховуючи, що спірні правовідносини є триваючими, суди правильно застосували вказаний Закон.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій частково проігноровано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17, не заслуговують на увагу, оскільки висновки цієї постанови не суперечать висновкам, яких дійшли суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення судів першої (у незміненій частині) та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2019 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко