№ 215/2257/23 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 215/2257/23

адміністративне провадження № К/990/6244/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 215/2257/23

за позовом ОСОБА_1 до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3» Караваєва Олександра Григоровича про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року (суддя Голобутовський Р.З.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року (головуючий суддя - Лукманова О.М., судді: Божко Л.А., Дурасова Ю.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (ухвалою від 17 травня 2023 року справу передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду) з позовом до начальника Державної установи «Криворізька установа виконання покарань № 3» Караваєва Олександра Григоровича (далі - ДУ «Криворізька установа виконання покарань № 3), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з УВП № 3 в особі її начальника ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.; визнати дії начальника УВП № 3 Караваєва О.Г. протиправними та заборонити подібні дії надалі; визнати результати комісії від 11 квітня 2023 року неправомірними та скасувати їх; визнати характеристику за 11 квітня 2023 року, психологічну характеристику за 11 квітня 2023 року, висновок ступеня виправлення засудженого за 11 квітня 2023 року неправомірними та скасувати їх.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року, провадження у справі закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України).

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, керувався тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен вирішуватися на підставі норм Кримінального кодексу України Кримінального процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України (далі відповідно - КК України КПК України КВК України), у порядку кримінального судочинства.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що 11 квітня 2023 року на підставі статті 82 КК України, статті 154 КВК України та в порядку визначеному наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5 «Про визнання ступеня виправлення засудженого», наказу Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року №847/5 «Про затвердження Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів», комісією УВП № 3 були розглянуті матеріали щодо застосування до засудженого ОСОБА_1 заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким і відмовлено у направленні відповідного подання.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом є його незгода з прийнятим висновком та характеристикою за 11 квітня 2023 року, психологічною характеристикою за 11 квітня 2023 року, висновком ступеня виправлення засудженого за 11 квітня 2023 року.

Отже, як виснував окружний суд, спір у цій справі стосується питання заміни засудженому ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке згідно статті 82 КК України.

Разом із тим, суд першої інстанції зауважив, що відповідно до частини першої статті 537 КПК України питання про заміни позивачу покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, вирішується судом під час виконання вироку в порядку кримінального судочинства. Проте захист прав позивача з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов позов, перевірити дотримання відповідачем приписів, установлених КПК України та КВК України. В сою чергу, адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав позивача.

Тому, оскільки предмет заявлених позовних вимог стосується питання заміни позивачу покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, то такий спір не може бути розглянутий в порядку КАС України судом адміністративної юрисдикції.

Вищеописану позицію Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо вирішення питання юрисдикційності спору підтримав і суд апеляційної інстанції.

У постанові від 28 грудня 2023 року Третій апеляційний адміністративний суд вказав, що в межах адміністративної юрисдикції не може здійснюватися судовий контроль у цих правовідносинах, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції місцевих судів, в межах територіальної юрисдикції яких засуджений відбуває покарання, а отже спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Стосовно тверджень ОСОБА_1 про позбавлення права на доступ до правосуддя суд апеляційної інстанції вказав, що доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. З урахуванням особливостей предмета оскарження та його правових наслідків, рішення суду про закриття провадження в адміністративній справі не є таким, яке призводило б до порушення прав позивача на справедливий судовий розгляд та на ефективний засіб юридичного захисту своїх прав.

Принагідно зауважити, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях у якості правової позиції застосували постанову Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 480/1636/20.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

19 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що спершу з даним позовом він звернувся до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, як суду загальної юрисдикції. Разом із тим, ухвалою від 17 травня 2023 року місцевий загальний суд передав справу на розгляд Дніпропетровського окружного суду, оскільки дійшов висновку, що справа предметно підсудна саме цьому адміністративному суду.

Звертає увагу, що у позові він не просить замінити покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке, а оскаржує рішення адміністрації УВП № 3, ухвалене на підставі неправдивої інформації та просить стягнути моральну шкоду, що належить до повноважень адміністративного суду. Позивач уважає, що закривши провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій, порушили вимоги статей 6 19 29 30 КАС України та позбавили його права на доступ до правосуддя щодо захисту порушених прав з боку відповідача.

Ухвалою від 29 лютого 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути оскаржувані судові рішення.

Ухвалою від 26 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21 вересня 2009 року ОСОБА_1 прибув до Криворізького слідчого ізолятору (нині ДУ «Криворізька установа виконання покарань № 3), згідно постанови Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2009 року, про обрання запобіжного заходу взяття під варту.

04 березня 2010 року колегією судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області м. Кривого Рогу за ст. 187 ч. 4, 115 ч. 2 п. 6, 13, 70 ч. 1 КК України ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. Початок строку 15 вересня 2009 року.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого рогу від 25 жовтня 2017 року засудженому ОСОБА_1 зарахували у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 18 вересня 2009 року по 02 квітня 2013 року включно, з 10 вересня 2013 року по 26 грудня 2013 року, з 11 березня 2014 року по 12 травня 2016 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року, ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2017 року змінено. Строк покарання і відповідно строк попереднього ув`язнення позивача постановлено рахувати з моменту його затримання - з 15 вересня 2009 року.

Відповідачем підтверджено, що станом на 11 квітня 2023 року, засудженим ОСОБА_1 відбуто 19 років 7 місяців строку покарання (з урахуванням частини п`ятої статті 72 КК України), що згідно чинного законодавства дає йому право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке згідно зі статтею 82 КК України.

24 березня 2023 року засуджений ОСОБА_1 надав письмову згоду на проведення психологічного тестування, унаслідок чого пройшов психологічне тестування. Результати тестування були враховані при складанні висновку та надані на засідання комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, яке відбулося 11 квітня 2023 року.

11 квітня 2023 року комісією установи були розглянуті матеріали щодо застосування до засудженого ОСОБА_1 заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а саме: характеристика, довідка про заохочення та стягнення, психологічна характеристика, висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_1

11 квітня 2023 року начальником ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3» полковником внутрішньої служби ОСОБА_3 затверджено характеристику на ОСОБА_1 .

У характеристиці зазначено, зокрема, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виправній установі з 15 вересня 2009 року. Має середній рівень ризику скоєння повторного кримінального правопорушення згідно даних підсистеми «КАСАНДРА». План індивідуально - виховної роботи виконано частково, так як вибував до іншої установи. Пройшов початковий курс неформальної освіти на платформі «ПРОМЕТЕУС», бажання пройти повний курс на інших навчальних онлайн - платформах не виявляє.

Також начальником сектору МРБ (ДПВ) капітаном внутрішньої служби ОСОБА_4 складено довідку про заохочення та стягнення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У довідці зазначено, що позивач заохочень не має, натомість має 3 погашених стягнення:

- 29 вересня 2009 року - карцер 5 діб за міжкамерний зв`язок;

- 08 лютого 2017 року- попередження за зберігання заборонених предметів;

- 18 січня 2019 року - догана за зберігання заборонених предметів.

11 квітня 2023 року начальником виправної установи ОСОБА_3 затверджено психологічну характеристику на ОСОБА_1 .

Відповідно до Методики визначення ступеня виправлення засудженого складено висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_1 , у якому визначені критерії оцінки виправлення засудженого:

- ставлення до скоєння кримінального правопорушення - провину не визнає, до проявів протиправної поведінки ставиться посередньо, вважає, що з ним чинили несправедливо; негативно ставиться до представників ОВС, у спілкуванні використовує жаргонізм щодо поліцейських;

- ставлення до суспільного життя - у своєму колі має та мав осіб з прокримінальної спрямованістю, що негативно впливає на нього, спілкується з друзями та родиною шляхом листування, телефонних дзвінків не здійснює, участі у заходах соціально-виховного характеру не приймає;

- ставлення до режиму відбування покарання - норм, котрі визначають порядок відбування покарання, - намагається дотримуватись; тактовний, ввічливий, зовнішній вигляд охайний, не погашених та не знятих стягнень не має, у середовищі засуджених конфліктний, не може знайти спільної мови з іншими засудженими, на профілактичному обліку не перебуває;

- ставлення до праці - не залучається через відсутність виробничих потужностей;

- ставлення до особистого (сімейного) життя - одружений, користується тривалими побаченнями разом з дружиною, спілкування має виключно позитивний характер, отримує посилки та передачі;

- ставлення до вживання наркотичних речовин/алкоголю - не вживає;

- ставлення до планування життя у майбутньому - житлом забезпечений, планує проживати за місцем проживання, не приймає участь у заходах соціально-виховного характеру, соціально-корисну ініціативу не проявляє, бібліотекою установи не користується.

Загальний бал оцінювання позивача складає 39 балів: засуджений не став на шлях виправлення та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким (статті 81 82 КК України).

Відповідно до Витягу з протоколу № 11 від 11 квітня 2023 року засідання комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81 107 КК України), заміни невідбутої частини покарання більш м`яким (стаття 82 КК України), встановлення адміністративного нагляду згідно із Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», переведення засуджених на підставах, встановлених статтями 10 50 57 93 101 2147 151-1 КВК України, засудженому ОСОБА_1 відмовлено у направленні подання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким (стаття 82 КК України) - не став на шлях виправлення. Проголосували члени комісії одностайно.

Не погодившись із прийнятим висновком та характеристикою за 11 квітня 2023 року, психологічною характеристикою за 11 квітня 2023 року, висновком ступеня виправлення засудженого за 11 квітня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Позиція Верховного Суду

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 1 частини першої статті 238 КАС України при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі, що відповідає підставам касаційного оскарження.

Нагадаємо, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що даний спір не підлягає розгляду за правилами КАС України, а повинен вирішуватися з правилами КПК України.

Отже, в межах даного касаційного провадження Верховному Суду належить з`ясувати питання юрисдикційності спору.

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.

Так, пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).

Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як слідує з установлених судами обставин і матеріалів справи, спірні правовідносини виникли під час відбування ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі у ДУ «Криворізька установа виконання покарань № 3», тобто на стадії виконання вироку суду у кримінальній справі, та обумовлені відмовою відповідача у направленні подання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, оскільки засуджений ОСОБА_1 не став на шлях виправлення.

Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків, наведено у статті 537 КПК України (у редакції на час подання позову в цій справі).

Так, за змістом цієї норми КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 7-1) про застосування до засуджених примусового годування; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України; 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); 13-3) про зміну обов`язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; 13-4) про звільнення від відбування покарання у зв`язку з прийняттям рішення про передачу особи для обміну як військовополоненого; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Як обумовлено частиною другою статті 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 7-1, 13-1, 13-4, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57 частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Суди встановили, а відповідач підтвердив, що станом на 11 квітня 2023 року ОСОБА_1 набув право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким згідно зі статтею 82 КК України.

Відповідно до частини першої статті 82 КК України (у редакції станом на 11 квітня 2023 року) невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (частина третя статті 82 КК України).

Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання (частина п`ята статті 82 КК України).

За змістом статті 67 КВК України засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Згідно зі статтею 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81 82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

Разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.

Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.

Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.

Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м`яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації.

Відповідно до статей 81 82 КК України та статті 154 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5 «Про визначення ступеня виправлення засудженого», зареєстрованим 19 січня 2023 року за №116/39172, затверджено Порядок визначення ступеня виправлення засудженого (далі також - Порядок), Методику визначення ступеня виправлення засудженого (далі також - Методика); Форму індивідуального плану виправлення та ресоціалізації.

За правилами пунктів 3, 4, 5, 7 Порядку, адміністрація установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого статтями 81 82 Кримінального кодексу України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання та надіслати клопотання до суду щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Разом з поданням до суду надаються документи, перелік яких встановлений пунктом 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269 (далі - Інструкція), та висновок щодо ступеня виправлення засудженого (далі - висновок), форма якого наведена в додатку до Методики.

Проєкт висновку готується начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого розподілено засудженого (далі - начальник відділення СПС), а стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк (далі - засуджені до довічного позбавлення волі),- за участю представника уповноваженого органу з питань пробації.

За потреби до визначення ступеня виправлення засудженого та складення щодо засудженого проєкту висновку залучаються начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи установи, начальник сектору максимального рівня безпеки, начальник оперативного підрозділу, підрозділу нагляду і безпеки (режиму і охорони) установи, медичний працівник, інспектор з питань підготовки до звільнення, оперативні працівники, майстри виробництва, працівники загальноосвітньої школи та інші працівники установи виконання покарань.

Проєкт висновку складається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, проведеної згідно з методичними рекомендаціями, визначеними Міністерством юстиції України, та з використанням підсистеми «КАСАНДРА» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту, а також стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим (далі - Індивідуальна програма засудженого), яка є складовою Щоденника індивідуальної роботи із засудженим, Щоденника соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім, визначених Положенням про відділення соціально-психологічної служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04 листопада 2013 року за № 1863/24395.

Проєкт висновку подається для подальшого обговорення та розгляду комісією, визначеною розділом VI Інструкції (далі - комісія), для визначення ступеня виправлення засудженого.

Після обговорення висновок підписується головою та членами комісії.

Пунктом 2 Розділу ІІ Методики передбачено, що у структурі висновку передбачаються шість розділів: І «Загальна інформація», II «Критерії оцінки виправлення засудженого», III «Оцінка ризику вчинення повторного кримінального правопорушення», IV «Стан реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи», V «Характеристика під час відбування покарання», VI «Психологічна характеристика засудженого».

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що суд, визначений частиною другою статті 539 КПК України, має право вирішувати клопотання (подання), зокрема, щодо питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. Передмовою для надіслання установою виконання покарань до суду клопотання (подання) про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким є розгляд адміністрацією органу або установи виконання покарань питання щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким у відповідності до норм Порядку та Методики.

З матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 і викладених у ній вимог слідує, що позивач оскаржує дії та рішення ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3» у процесі розгляду питання щодо можливості представлення засудженого до заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, а саме: дії начальника установи виконання покарань ОСОБА_2 ; характеристику засудженого від 11 квітня 2023 року, психологічну характеристику засудженого від 11 квітня 2023 року, висновок щодо ступеня виправлення засудженого та результати комісії від 11 квітня 2023 року.

Ці дії та рішення адміністрації установи виконання покарань, з якими позивач не погоджується, вчинені/прийняті під час складення висновку щодо ступеня виправлення засудженого, який подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, разом із клопотанням установи виконання покарань про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Як зазначено вище, основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.

Відтак, оспорювані позивачем дії та рішення відповідача лежать у площині вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, що в силу положень пунктів 3, 13-1 частини першої статті 537 та пункту 1 частини другої статті 539 КПК України належить до повноважень місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

Зважаючи на це, судовий контроль щодо таких дій і рішень адміністрації установи виконання покарань має здійснюватися крізь призму норм КПК України, про що правильно зазначили суди.

Таким чином спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим Законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правова конструкція «суд, встановлений законом» є структурним елементом права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції, що передбачає дві умови відповідності цьому критерію: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

У справі «Лавентс проти Латвії» ЄСПЛ вказав, що згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, «суд» має завжди бути «встановленим законом». Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів. Адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (рішення ЄСПЛ у справах «Булут проти Австрії» («Bulut v. Austria» від 22 лютого 1996 року, заява 1996-11, с. 359, п. 29), та «Бускаріні проти Сан-Марино» («Buskarini v San Marino» від 04 травня 2000 року, заява №31657/96).

Ураховуючи практику ЄСПЛ, суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної, суб`єктної та територіальної юрисдикції та у складі, визначеному законом.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій правильно оцінили суть права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, і дійшли обґрунтованого висновку, що такий спір не підлягає розгляду адміністративними судами, а тому провадження у цій справі необхідно закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані судові акти є законними і підстави для їх скасування відсутні, касаційну скаргу відповідно до статті 350 КАС України необхідно залишити без задоволення, а рішення - без змін.

VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного перегляду питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 215/2257/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько