Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 215/2829/16-ц

провадження № 61-7993св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2018 року у складі судді Науменко Я. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Учервні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП).

Позов обгрунтований тим, що 17 червня 2014 року о 15 год 30 хв водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», на перехресті вулиць Ухтомського-Арсентьєва в Тернівському районі м. Кривого Рогу, рухаючись другорядною дорогою, не надав перевагу в русі автомобілю «Nissan Qashqai» під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався головною дорогою, скоїв зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19грудня 2014 року ОСОБА_2 визнано винниму вчиненні ДТП згідно зістаттею 124 КУпАП.

Відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження від 06 січня 2015 року № 02/15 майнова шкода, завданої позивачу ушкодженням його автомобіля, становить 305 134,00 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 305 134,00 грн майнової шкоди та 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 305 134,00 грн, у відшкодування моральної шкоди - 1 000,00 грн. Зобов`язано ОСОБА_1 після відшкодування йому у повному обсязі майнової шкоди в сумі 305 134,00 грн передати ОСОБА_2 у власність пошкоджений автомобіль «Nissan Qashqai», тип: легковий універсал-В, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , білого кольору, поклавши на ОСОБА_2 всі витрати, пов`язані з переоформленням права власності. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути обмежено або припинено наявністю у останнього полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Передача пошкодженого автомобіля відповідачу повинна відбутися лише після відшкодування останнім в повному обсязі завданих збитків з покладенням на нього всіх витрат, пов`язаних із переоформленням права власності.

Додатковим рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року проведено розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2018 року та додаткове рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року у справі скасоване, у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 звертався до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія Україна» (далі - ПрАТ «СК Україна») із повідомленням про ДТП та виплату страхового відшкодування. Доказів на підтвердження відмови страховою компанією у задоволенні заяви позивача або відповідача про виплату страхового відшкодування суду не надано.

Суд апеляційної інстанції виходив також з того, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечать меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Суд апеляційної інстанції врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

ПрАТ «СК «Україна» до участі у цій справі не залучено, отже, суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання позивача передати у власність відповідачу автомобіль та переоформлення його права власності, а також в частині стягнення з відповідача у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права.

Суд першої інстанції зобов`язав позивача після відшкодування йому в повному обсязі майнової шкоди передати у власність відповідача пошкоджений автомобіль «Nissan Qashqai», посилаючись на пункт 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 81 ЦК України може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що автомобіль може бути фізично знищеним за одночасного існування таких обставин: відновлення майна є технічно неможливим та /або витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП; автомобіль не може використовуватись за своїм цільовим призначенням; власник автомобіля погоджується з тим, що автомобіль є фізично знищеним. Відсутність однієї або декількох умов не дозволяє визнавати автомобіль фізично знищеним.

Ремонт автомобіля позивача є технічно можливим та його можливо використовувати за цільовим призначенням. Вартість відновлювального ремонту автомобіля не перевищувала його ринкову вартість до моменту ДТП. Отже, шкода позивачу має бути відшкодована без передання відповідачу у власність автомобіля.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач повинен був звернутися до страхової компанії з вимогою щодо отримання страхового відшкодування, оскільки відповідальність відповідача була застрахована. Суд не звернув уваги на рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року у справі № 15-рп/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів). Кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі і судовий, а тому така можливість не може бути поставлена законом, іншим нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту.

01 липня 2015 року ПрАТ «СК Україна» вибуло з Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), підставою припинення членства зазначено заборгованість за фондами МТСБУ, тому висновок суду апеляційної інстанції про наявність страхового полісу у відповідача зроблений з припущенням та не відповідає обставинам справи.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.

Право потерпілого на відшкодування за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоча цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. Відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування в деліктному зобов`язанні. Отже, потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування, або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2019 року ОСОБА_2 через адвоката Залюбовського В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

ОСОБА_2 є особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Під час ухвалення судового рішення суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року зупинено касаційне провадження у справідо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 147/66/17.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року касаційне провадження у справі поновлено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з постановою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 року 17 червня 2014 року о 15 год 30 хв ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на перехресті вулиць Ухтомського-Арсентьєва у Тернівському районі м. Кривого Рогу, виїжджаючи на вулицю Арсентьєва, проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та не зреагував на її зміну, оскільки, рухаючись другорядною дорогою, не надав переваги автомобілю «Nissan Qashqai», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався головною дорогою, після чого скоїв з ним зіткнення, внаслідок чого автомобілі зазнали механічних ушкоджень. Своїми діями ОСОБА_2 порушив пункти 2.3 (б), 16.11 Правил дорожнього руху України.

Вина ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, підтверджується протоколами про правопорушення, огляду місця пригоди, схемою ДТП, поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , фототаблицею (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 є власником автомобіля «Nissan Qashqai», тип: легковий універсал-В, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , білого кольору (т. 1, а. с. 6).

Згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0642158 ОСОБА_2 як власник автомобіля «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_3 , застрахував 11 березня 2014 року у страховій компанії ПрАТ «СК «Україна» свою цивільно-правову відповідальність, страховий ліміт за шкоду заподіяну майну становить 50 000 грн(т. 1, а. с. 82).

Вказаний страховий поліс був чинним на момент скоєння ДТП, тобто на 17 червня 2014 року.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 06 січня 2015 року № 02/15 сума майнової шкоди, завданої власнику пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «Nissan Qashqai 1.6і», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , становить 305 134,00 грн, коефіцієнт зносу - 0, втрата товарної вартості - 0. Вартість ремонту пошкодженого автомобіля становить 321 309, 73 грн (т. 1, а. с. 8-59).

Майно позивача було пошкоджено внаслідок неправомірних дій відповідача, тому позивач зазнав душевних страждань, вимушений був змінити звичайний уклад свого життя.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні доказина підтвердження того, що ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «СК «Україна» із повідомленням про ДТП та виплату страхового відшкодування.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Із матеріалів справи відомо, що позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, просив рішення суду від 15 червня 2018 року скасувати в частині зобов`язання, після відшкодування йому у повному обсязі майнової шкоди в сумі 305 134 грн, передати ОСОБА_2 у власність пошкоджений автомобіль NISSANQASHQAI, тип: легковий універсал-В, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , білого кольору, поклавши на ОСОБА_2 всі витрати, пов`язані з переоформленням права власності, та змінити в частині розміру моральної шкоди, збільшивши з 1 000 грн до 50 000 грн, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував. У відзиві на апеляційну скаргу погоджувався із сумою відшкодованої вартості автомобіля та вважав рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання позивача передати у його власність автомобіль після відшкодування майнової шкоди з покладенням на нього витрат з переоформлення права власності абсолютно обґрунтованим і законним. Наголошував, що стягнення з нього у відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн є обґрунтованим. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на межі розгляду судом апеляційної інстанції, визначені статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має повноваження досліджувати докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, і додатково подані докази у випадках, встановлених процесуальним законом.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши про перевірку матеріалів справи, законності та обґрунтованості рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, фактично вийшов за межі доводів апеляційної скарги позивача не спростувавши їх, та не виклав обґрунтовані мотиви у рішенні.

Розглянувши справу по суті вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не дав відповідь на доводи апеляційної скарги щодо передачі відповідачу у власність автомобіля, який належить позивачу, враховуючи, що обидві сторони погодилися із сумою майнової шкоди - 305 134 грн.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України (в редакції на час постановлення рішення судом апеляційної інстанції) порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Обмежившись реченням, що ПрАТ «СК «Україна» до участі у справі не залучено, чим порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції не виклав висновки, чи є зазначене підставою для скасування судового рішення та відмови у позові.

Із рішення суду апеляційної інстанції випливає, що у позові відмовлено також із тієї підстави, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), а в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 звертався до ПрАТ «СК «Україна» із повідомленням про ДТП та виплату страхового відшкодування.

Переглядаючи справу поза межами доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не встановив та не надав оцінки підставам виходу за межі та доводи, вимоги апеляційної скарги та не вказав на порушені норми процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня2021 року у справі № 147/66/17(провадження № 14-95цс20) викладено висновки щодо застосування норм права про відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У цій постанові викладено, зокрема, такі висновки.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону 1961-IV, можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (пункт 85).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17) (пункт 86).

Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв`язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону. Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв`язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV (пункти 172-173).

Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції переглядаєзаконність та обгрунтованість рішення суду першої інстанцї в межах доводів та вимог апеляційної скарги (стаття 176 ЦПК України).

Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржував в апеляційному порядку, позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині передачі належного йому автомобіля відповідачу, а також щодо розміру моральної шкоди, яка йому відшкодована.

Однією із вимог правової визначеності, як елементу верховенства права (стаття 8 Конституції України, пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України, є закріплення у законі недопустимості «змін до гіршого» (reformationin pejus), тобто погіршення правового становища особи, яка оскаржує рішення.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV (у редакції на час вчинення ДТП) транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Суд першої інстанції взяв до уваги пункт 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», в якому надано тлумачення норми матеріального права, а саме порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статті 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є економічно необґрунтованим,- витрати на ремонт перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. У разі якщо власник не згоден із визначенням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця пригоди.

Згідно зі статтею 30 Закону N 1961-IV 30.1. (в редакції на час вчинення ДТП) транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається нищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, атакож витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції має застосувати статтю 30 Закону № 1961-IV (в редакції від 04 лютого 2013 року), яка не містить таку умову визначення транспортного засобу фізично знищеним як згода власника із визначенням його фізично знищеним. Зазначені роз`яснення вказаної постанови пленуму стосуються застосування норми Закону № 1961-IV в редакції від 18 листопада 2012 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з червня 2016 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко