ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 216/3518/23

провадження № 61-8482св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Степове» Міністерства оборони України, Міністерство оборони України, Міністерство економіки України,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року під головуванням судді Чирського Г. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Степове» Міністерства оборони України, Міністерства оборони України, Міністерства економіки України про визнання наказу дійсним,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

В травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив визнати наказ Державного підприємства «Степове» (далі - ДП «Степове») Міністерства оборони України від 10 травня 2023 року № 01-05 дійсним.

В обґрунтування вимог вказував, що 12 липня 2006 року він прийнятий на посаду юрисконсульта ДП «Степове» Міністерства оборони України.

Наказом ДП «Степове» від 24 березня 2011 року № 78 його звільнено з посади юриста, наказ про звільнення відсутній. Трудову книжку отримав 07 квітня 2011 року, новий наказ про звільнення з підстав затримки трудової книжки відсутній.

20 січня 2012 року відкрито справу № 34/5005/525/12 про банкрутство до боржника ДП «Степове», яку ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року на підставі заяви ОСОБА_1 закрито.

Наказом від 10 вересня 2012 року № 123 звільнено 50 працівників структурних підрозділів підприємства та апарата управління у зв`язку з ліквідацією ДП «Степове», що суперечить дійсності. Підприємство ліквідовано 10 грудня 2019 pоку відповідно до постанови Центрального апеляційного господарського суду від 10 грудня 2019 року та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26 березня 2019 року у справі № 34/5005/525/12 про банкрутство.

Зважаючи на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 34/5005/525/12, позивач вважав, що наказ ДП «Степове» від 24 березня 2011 року № 78 про звільнення ОСОБА_1 є недійсним, а оскільки новий наказ ДП «Степове» про звільнення ОСОБА_1 з роботи відсутній, тому він залишається працюючим у ДП «Степове» як єдиний працівник.

Станом на час подання позову директором підприємства була ліквідатор Зімниця О. І., яка зареєстрована у державному реєстрі безпідставно, що дає йому, як єдиному діючому працівнику ДП «Степове», право видати спірний наказ.

При цьому, відповідно до листа Міністерства оборони України від 10 лютого 2023 року за вих. № 1787/107 підприємство передано до Міністерства економіки України. Відповідно до листа Міністерства економіки України від 14 червня 2021 року за вих. № 3212-05/31849-07 підприємство від Міністерства оборони України не прийнято. Тобто є факт відсутності у підприємства підпорядкованості у державному юридичному просторі, тому 10 травня 2023 року на підприємстві виданий наказ № 01-05 особою, яка залишилась працювати, з метою: 1. Поновити на роботі 50 працівників підприємства, які були незаконно звільнені у зв`язку з ліквідацією підприємства; 2. Провести інвентаризацію підприємства для встановлення шкоди Державі в особі відповідача; 3. Почати організацію правової роботи з податковими, правоохоронними, судовими та іншими установами для поновлення господарської діяльності підприємства; 4. Поновити реєстрацію автомобільного та сільськогосподарського транспорту; 5. Створити нові робочі місця для організації роботи щодо технічної коноплі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 13 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач станом на 10 травня 2023 року не був діючим працівником ДП «Степове» та видав спірний наказ від імені ДП «Степове» всупереч пунктам 7.2, 7.2.1 статуту, не маючи на це відповідних повноважень від уповноваженого органу управління.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 фактично просить призначити його за рішенням суду тимчасово виконуючим обов`язки керівника юридичної особи, у спосіб, який суперечить діючому законодавству і не ґрунтується на встановлених судом фактичних обставинах справи. Суд не має права підміняти собою орган, на підставі рішення якого відбувається призначення на посаду керівника, в цьому випадку, державного підприємства, тим більше особи, яка не знаходиться з ним в трудових відносинах.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 34/5005/525/2012.

Судами попередніх інстанцій не взято до уваги пояснення свідка та не досліджені в повному обсязі докази позивача.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

29 липня 2024 року цивільна справа № 216/3518/23 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Згідно з копією наказу Військового радгоспу «Степовий» Міністерства оборони України від 12 липня 2006 року № 86, ОСОБА_1 прийнято на посаду юрисконсульта з 12 липня 2006 року, з посадовим окладом 500 грн на місяць.

Відповідно до копії наказу ДП «Степове» від 24 березня 2011 року № 78 ОСОБА_1 звільнено з посади юриста з 24 березня 2011 року згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 21 березня 2011 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13 грудня 2021 року у господарській справі № 34/5005/525/2012 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Степове», Міністерства оборони України про стягнення заборгованості з заробітної плати, стягнено на користь позивача заборгованість з виплати зарплати за період затримки видачі трудової книжки - з 24 березня 2011 року до 07 квітня 2011 року.

Факт видачі трудової книжки позивачу 07 квітня 2011 року підтверджується його підписом про отримання трудової книжки на наказі про його звільнення.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

В умовах спрощеного режиму регулювання трудових відносин, визначеного главою III цього Кодексу, трудовий договір є основним засобом регулювання трудових відносин працівників та роботодавців (власників приватних підприємств), у яких кількість працівників або рівень оплати праці відповідає критеріям, встановленим статтею 49-5 цього Кодексу.

У разі застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин, за взаємною згодою сторін, у трудовому договорі можуть визначатися додаткові права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови припинення або дострокового розірвання договору.

Згідно з частиною третьою статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства» від 07 вересня 2011 року № 883-р, затверджено перелік цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів, які передаються до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07 грудня 2015 року № 469 «Про повноваження щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України», в Переліку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики, та акціонерних товариств, функції з управління корпоративними правами яких здійснює Мінагрополітики, за № 178 значиться ДП «Степове».

Згідно з копією листа від 10 лютого 2023 року № 1787/107 начальник Управління корпоративної політики Міністерства оборони України повідомив, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств та військових радгоспів до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства» від 07 вересня 2011 року № 883-р цілісний майновий комплекс, майно та земельні ділянки, закріплені за ДП «Степове», передано до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до листа Міністерства економіки України на звернення Міністерства оборони України та ДП «Степове» щодо відновлення господарської діяльності ДП «Степове» зазначено, що розпорядженням Уряду, ДП до сфери управління Мінекономіки не передавався. У переліку юридичних осіб, віднесених до сфери управління Мінекономіки, відсутня юридична особа - ДП «Степове».

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29 червня 2023 року керівником ДП «Степове» (яке не виключене з реєстру), є ОСОБА_2 , призначена 14 липня 2015 року, засновником ДП є Міністерство оборони України.

Пунктом 1.1 статуту ДП «Степове» встановлено, що підприємство засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство, належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - уповноважений орган управління).

Відповідно до пунктів 7.2, 7.2.1 статуту управління підприємством здійснює його керівник відповідно до статуту підприємства та законодавства України. Призначення керівника підприємства здійснюється уповноваженим органом управління шляхом укладення з ним контракту.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року по справі № 359/5905/18 зазначено, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що припинення трудового договору між позивачем та ДП «Степове» відбулося за взаємною згодою сторін трудового договору, в обумовлений ними строк, зазначений у наказі від 24 березня 2011 року № 78, на підставі волевиявлення позивача. Отже, звільнення відбулось відповідно до норм чинного законодавства, без порушень та не оскаржувалось в судовому порядку.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати дійсність наказу від 10 травня 2023 року № 01-05, який був виданий ДП «Степове» за його підписом, та згідно з яким останній вступав на посаду керівника ДП «Степове» для тимчасового виконання обов`язків директора з 10 травня 2023 року на період до призначення директора підприємства.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 не є працівником ДП «Степове», сам особисто видав наказ від 10 травня 2023 року № 01-05, від імені ДП «Степове», всупереч пунктам 7.2, 7.2.1 зазначеного статуту, не маючи на це відповідних повноважень від уповноваженого органу управління, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Суд не має права підміняти собою орган, на підставі рішення якого відбувається призначення на посаду керівника, в цьому випадку, державного підприємства, при цьому особи, яка не знаходиться з підприємством у трудових відносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги пояснення свідка та не досліджені в повному обсязі докази позивача, не приймаються до уваги, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані сторонами докази, а також пояснення свідка в суді першої інстанції, правильно оцінивши їх в сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що на момент видання наказу від 10 травня 2023 року ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з ДП «Степове», а тому не мав відповідних повноважень на видання цього наказу від імені ДП «Степове».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 34/5005/525/2012 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, а саме у справі 34/5005/525/2012 колегія суддів касаційної інстанції вважала висновки судів попередніх інстанцій про повноту заходів вжитих ліквідатором на виявлення активів боржника та невмотивоване відхилення вимог ОСОБА_1 щодо виплати заборгованості по заробітній платі передчасними та зробленими без належного з`ясування обставин справи, всебічної та повної оцінки доводів скаржника та сукупності наявних в матеріалах справи доказів.

У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання наказу від 10 травня 2023 року дійсним.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров