Постанова

Іменем України

30 березня 2022 року

м. Київ

справа № 216/5616/17

провадження № 61-15739св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року у складі судді

Кузнецова Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М.,

Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органу попереднього (досудового) слідства та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 16 вересня 2011 року під час досудового розслідування, яке проводилося у кримінальній справі № 57111700, йому було пред`явлене обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 296 та частиною першою статті 122 КК України.

14 вересня 2011 його було затримано та 16 вересня 2011 року судом продовжено строк тримання під вартою до десяти діб. У подальшому суд відхилив клопотання слідчого про обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та 23 вересня 2011 року слідчим був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

30 листопада 2011 року прокурором Довгинцівського району Дніпропетровської області затверджений обвинувальний висновок, кримінальна справа була направлена до суду.

22 червня 2012 року судом ухвалена постанова про повернення кримінальної справи прокурору Довгинцівського району Дніпропетровської області на додаткове розслідування.

15 вересня 2012 року слідчим СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України прийнято постанову про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 122 КК України. Кримінальну справу за частиною четвертою статті 296 КК України було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12016040720000592.

01 листопада 2016 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури № 1 прийнято постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті

296 КК України.

Таким чином, позивач вважає, що в період з 16 вересня 2011 року

по 01 листопада 2016 року він безпідставно обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 122, частиною четвертою статті 296 КК України, та до нього безпідставно застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Більш того, в період з 14 вересня 2011 року по 23 вересня 2011 року позивач незаконно утримувався під вартою.

Посилаючись на те, що вищевказані обставини викликали у позивача сильні нервові стреси, душевні переживання, оскільки він утримувався в умовах СІЗО, був позбавлений свободи, перебував у камері, де були жахливі умови, більше п`яти років повинен був доводити свою невинуватість, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури, грошову компенсацію в розмірі 585 600,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 288 103,00 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що законом передбачене безумовне право громадянина на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбаченому законодавством, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково, а рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2021 рокузмінено в частині порядку стягнення моральної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 .

Викладено абзац другий резолютивної частини рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 26 травня 2021 року в наступній редакції: «Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди

288 103,00 гривні». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 288 103,00 грнза рахунок держави, оскільки перебував під слідством та судом з 16 вересня 2011 року по 01 листопада 2016 року, тобто повних

61 місяць.

Проте враховуючи, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, і кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, дійшов висновку про зміну резолютивної частини рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Зупинено виконання рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня

2021 рокудо закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно враховано розмір відшкодування моральної шкоди за період обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. При цьому, позивачем не було оскаржено в апеляційному порядку запобіжних заходів, а розмір морального відшкодування ним не доведений.

Вказує, що державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

В порушення пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд першої інстанції не притягнув відповідачем Дніпропетровську обласну прокуратуру.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 14 вересня 2011 року, затримано ОСОБА_1 за підозрою в хуліганстві за попередньою змовою групою осіб, вчиненим із застосуванням предметів, попередньо підготованих для нанесення тілесних ушкоджень.

Відповідно до постанови СВ Довгинцівського РВ КМУ про притягнення в якості обвинуваченого від 16 вересня 2011 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого в кримінальній справі № 57111700 та пред`явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2011 ОСОБА_1 продовжено строк затримання до десяти діб.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 вересня 2011 року змінено ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під варти на підписку про невиїзд.

30 листопада 2011 прокуратурою Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області затверджено обвинувальний висновок у кримінальному провадженні № 57111700 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 122 КК України, та направлено справу до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2012 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 122 КК України, повернуто прокурору Довгинцівського району м. Кривого Рогу для проведення додаткового розслідування.

Постановою СВ Довгинцівського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про припинення кримінального правопорушення в частині пред`явлення обвинувачення від 15 вересня 2016 року, кримінальне переслідування у відношенні ОСОБА_1 за частиною першою статті 122 КК України припинено на підставі відсутності в його діях ознак кримінального злочину, передбаченого частиною першою статті

122 КК України.

Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року кримінальне провадження № 12016040720000592, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 березня 2016 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена постановою апеляційного суду, та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті

2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Згідно із частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі

№ 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61-20656св21).

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом першої інстанції.

Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня

2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18),

від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження

№ 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі

№ 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), що спростовує доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди, визначаючи розмір відшкодування, обґрунтовано керувалися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

У справі, що переглядається, суди, враховуючи строк перебування

ОСОБА_1 під слідством та судом з 16 вересня 2011 року по 01 листопада 2016 року, тобто повних 61 місяць, обґрунтовано визначили мінімальний розмір компенсації моральної шкоди, який становить 288 103,00 грн, тобто з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 4 723 грн за кожен місяць перебування під слідством та судом.

При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи Державної казначейської служби України про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про врахування початку строку з 14 вересня 2011 року, а не з 22 червня 2012 року, тобто з моменту притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до постанови про притягнення в якості обвинуваченого за частиною четвертою статті 296 КК України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови СВ Довгинцівського РВ КМУ про притягнення в якості обвинуваченого

від 16 вересня 2011 року ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого в кримінальній справі № 57111700 та пред`явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України, та постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року кримінальне провадження №12016040720000592, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 березня 2016 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 296 КК України.

З огляду на вказане доводи касаційної скарги щодо недоведеності розміру морального відшкодування є безпідставними.

При цьому апеляційним судом вмотивовано змінено резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення моральної шкоди, оскільки відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Також безпідставними є й посилання заявника на статтю 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якої розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Проте в даному випадку, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, а пунктами 1, 3, 4 статті 3 цього Закону передбачено відшкодування (повернення) громадянинові: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції

2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Центрально-Міського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року, у зв`язку із залишенням судових рішень без змін їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року в частині, яка не змінена постановою апеляційного суду, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Центрально-Міського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року в частині, яка не змінена постановою апеляційного суду, та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян