№ 219/6058/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 219/6058/18

провадження № 61-1012св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Біляєвої О. М., Будулуци М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів, стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 липня 2016 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDNWFD0071243976801 (Вклад «Стандарт, 6 міс.»), за умовами якого він вніс на депозит 226 263,63 грн, строком на 6 місяців з виплатою 16,0 процентів річних на суму вкладу. На підставі його заяви від 27 липня 2017 року дію договору банківського вкладу продовжено на 6 місяців, до 27 січня 2018 року включно, з виплатою 16,0 процентів річних, з відкриттям особового рахунку № НОМЕР_1 та зарахуванням процентів за вкладом на рахунок/карту № НОМЕР_2 . 05 січня 2018 року видана нова картка № НОМЕР_3 зі строком дії до жовтня 2021 року.

Пунктом 21 договору передбачено право вкладника витребувати вклад протягом 5 календарних днів з дати закінчення кожного строку вкладу. Дія договору припиняється з виплатою усієї суми вкладу разом з відсотками відповідно до умов договору. Якщо закінчення строку вкладу припадає на вихідний день, то виплата суми проводиться в перший робочий день банку.

29 січня 2018 року, в межах передбаченого пунктом 21 договору строку, він звернувся до Бахмутського центрального відділення Краматорської філії АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення банківського вкладу та нарахованих процентів, однак у видачі вкладу йому відмовлено. У подальшому усі його звернення про повернення грошових коштів залишені без задоволення.

Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь:

- три проценти річних за прострочення грошового зобов`язання за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року у розмірі 3 422,40 грн;

- інфляційні втрати за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року у розмірі 6 464,11 грн;

- пеню за прострочення виконання банком зобов`язання з повернення сум вкладу за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року у розмірі 1 272 523,95 грн та пеню за прострочення виконання банком зобов`язання з виплати процентів станом на 28 січня 2018 року за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року у розмірі 13 662,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його звернення до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського рахунку чи розірвання договору банківського вкладу до липня 2018 року. 01 серпня 2018 року на підставі заяв позивача від 23 липня 2018 року та від 01 серпня 2018 року сума вкладу разом з нарахованими на підставі пунктів 3, 11, 15 договору процентами виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується випискою по депозитному рахунку.

Постановою Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Стягнуто з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочення грошового зобов`язання з повернення грошових коштів за договором банківського вкладу від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801 за період із 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року, в розмірі 3 422,40 грн, інфляційні втрати за прострочення виконання грошових зобов`язань за договором банківського вкладу від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801 за період із 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року у розмірі 6 464,11 грн, пеню за прострочення виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801 за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року у сумі 100 000,00 грн, загалом 109 886,51 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення вкладу є помилковим. Судом встановлено, що 29 січня 2018 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу, що підтверджується відповідною відміткою на заяві про її отримання. Доказів на підтвердження того, що на час звернення із заявою про повернення вкладу, співробітник банку ОСОБА_2 не мала повноважень на прийняття від позивача такої заяви, відповідач не надав.

Крім того, суд першої інстанції не врахував наявність у матеріалах справи численних звернень позивача до банку щодо повернення вкладу, доказів їх направлення на адресу відповідача та їх отримання адресатом.

Ураховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов`язань з повернення грошових коштів за договором банківського вкладу, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року, а також пені у розмірі трьох процентів річних від суми утримуваних банком коштів за кожен день прострочення повернення банківського вкладу, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). З урахуванням положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), апеляційний суд, керуючись принципом пропорційності зменшив розмір пені до 100 000,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланнями на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на причини нездійснення виплати банківського вкладу позивачу, зокрема внаслідок зупинення видаткових операцій з використанням платіжної картки (електронного платіжного засобу) на підставі скарг клієнтів банку про перерахування коштів з їх рахунку на карту № НОМЕР_2 , що відкрита на ім`я ОСОБА_1 . Зазначене право банку передбачене пунктом 1.1.3.2.14 Умов та Правил банківських послуг, з якими позивач ознайомився та приєднався до їх умов.

Вказував на невірний розрахунок судом апеляційної інстанції пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема суд не урахував, що за умовами договору банківського вкладу його сумою визначено 226 263,63 грн, процентна ставка становила 16,0 процентів, що і є вартістю послуги за один рік. Таким чином вартість послуги за один день становить 0,04383562 процента (16,0 процентів річних : 365 днів), а отже, загальний розмір пені на суму вкладу та на нараховані проценти становить 553,39 грн.

У лютому 2020 року до Верховного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якій заявник просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Зазначав, що доводи відповідача про зупинення видаткових операцій за його рахунком з підстав підозр проведення незаконних операцій є безпідставними, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження порушення позивачем вимог чинного законодавства України. Крім того, блокування банком карткового рахунку ніяким чином не обмежувало його у виконанні обов`язку повернути депозит та нараховані проценти у спосіб виплати їх через касу відділення банку, про що було зазначено в його заяві від 29 січня 2018 року. Неповернення банком у визначений договором строк банківського вкладу, позбавило його можливості розпорядитися належними йому грошовими коштами.

Застосований апеляційним судом порядок та розмір нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року справу призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційне провадження у справі поновлено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року касаційне провадження у справі поновлено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 липня 2016 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDNWFD0071243976801 (Вклад «Стандарт, 6 міс.»), за умовами якого він вніс на депозит 226 263,63 грн, строком на 6 місяців з виплатою 16,0 процентів річних на суму вкладу. На підставі його заяви від 27 липня 2017 року дію договору банківського вкладу продовжено на 6 місяців, до 27 січня 2018 року включно, з виплатою 16,0 процентів річних, з відкриттям особового рахунку № НОМЕР_1 та зарахуванням процентів за вкладом на рахунок/карту № НОМЕР_2 . 05 січня 2018 року позивачу була видана нова картка № НОМЕР_3 , строком дії до жовтня 2021 року.

29 січня 2018 року, у межах передбаченого пунктом 21 договору строку, ОСОБА_1 звернувся до Бахмутського центрального відділення Краматорської філії АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення банківського вкладу та нарахованих процентів через касу відділення та відмову від продовження вкладу на новий строк, у зв`язку із закінченням строку дії договору № SAMDNWFD0071243976801. На заяві проставлена відмітка про її отримання 29 січня 2018 року ОСОБА_2

22 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Національного банку Українизі скаргою на дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо неповернення вкладу за договором від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801.

Надалі, позивач направив поштою на адресу АТ КБ «ПриватБанк» (за місцем знаходження юридичної особи - вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, та за місцем знаходження Бахмутського центрального відділення Краматорської філії АТ КБ «Приватбанк» - вул. Миру, 42, м. Бахмут) заяви від 12 та від 18 квітня 2018 року про розірвання договору банківського рахунку, повернення суми вкладу та нарахованих за ним відсотків.

26 квітня 2018 року ОСОБА_1 направив на адресу Бахмутського центрального відділення Краматорської філії АТ КБ «Приватбанк» нотаріально посвідчену заяву про повернення банківського вкладу та відсотків за договором від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801.

19 липня 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Національного банку Україна зі скаргою на дії АТ КБ «ПриватБанк»щодо неповернення вкладу за договором від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801.

23 липня 2018 року і 01 серпня 2018 року від ОСОБА_1 на адресу АТ КБ «Приватбанк» надійшли заяви про розірвання депозитного договору № SAMDNWFD0071243976801 за строком і перерахування належних йому коштів за договором карткового рахунку, а також суми банківського вкладу, на рахунок відкритий у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

01 серпня 2018 року ОСОБА_1 виплачено суму вкладу разом з нарахованимивідсотками, згідно з пунктами 3, 11, 15 умов депозитного договору.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

29 січня 2018 року, тобто в межах передбаченого пунктом 21 договору строку, ОСОБА_1 ініціював питання про повернення йому суми банківського вкладу. Однак, АТ «КБ «ПриватБанк» не виконало зобов`язання з повернення суми банківського вкладу та нарахованих процентів у встановлений договором строк, депозитний договір від 21 липня 2016 року № SAMDNWFD0071243976801 припинив дію належним його виконанням лише 01 серпня 2018 року.

Щодо доводів заявника про відсутність вини банку у несвоєчасному поверненні грошових коштів вкладнику внаслідок зупинення видаткових операцій з використанням платіжної картки клієнта

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Згідно з частиною третьою статті 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.

Частинами першою, другою статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Посилання заявника на те, що дії банку узгоджуються з положеннями пунктів 1.1.3.2.3., 1.1.3.2.14 Умов та правил банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до яких банк, у разі порушення власником або довіреною особою вимог чинного законодавства України та/або умов договору та/або у разі виникнення овердрафта, у тому числі у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій, наділений правом призупинити розрахунки за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень не є обґрунтованими, оскільки зазначене не відповідає вимогам статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», якою передбачено право банку зупинити виконання фінансової операції не більше як на два робочі дні з дня зупинення (включно).

Подібні за змістом висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 212/6792/16-ц (провадження № 61-35648св18).

Зважаючи на викладене, посилання у касаційній скарзі на існування обставин, що надавали банку право зупинити проведення фінансових операцій з використання платіжної картки (електронного платіжного засобу), відкритої на ім`я ОСОБА_1 , на підставі скарг клієнтів банку на строк понад два робочі дні, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, а отже твердження АТ КБ «ПриватБанк» про відсутність вини банку у несвоєчасному поверненні ОСОБА_1 грошових коштів за договором вкладу є необґрунтованими.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому задоговором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, та пені згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Щодо доводів заявника про неправильний розрахунок апеляційним судом пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини.

Таким чином, доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про неправомірність нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на проценти за договором банківського вкладу не знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) зроблено висновок, що «дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Визначаючи розмір пені за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення ОСОБА_1 суми банківського вкладу, апеляційний суд включив у базу нарахування пені як розмір процентів на суму вкладу, так і суму вкладу, тоді як сума вкладу не може бути урахована в базі нарахування пені, що відповідає приписам частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), а тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом зменшення суми пені за прострочення виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу з 100 000,00 грн до 13 662,00 грн, базою нарахування якої є розмір процентів на суму вкладу за період з 29 січня 2018 року до 31 липня 2018 року.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неправильний розрахунок пені за договором вкладу на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки апеляційний суд правильно здійснив її нарахування за формулою - V x 3% x Q, де V - розмір відсотків (процентів) за договором вкладу, 3 % - розмір неустойки, визначений частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», Q - кількість днів прострочки виплати відсотків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав наявним у справі доказам належну оцінку та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , однак неправильно визначився з базою нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому постанова Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року підлягає зміні шляхом зменшення суми пені за прострочення виконання АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язань за договором банківського вкладу зі 100 000,00 грн до 13 662,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року змінити, зменшити суму пені за прострочення виконання АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язань за договором банківського вкладу, розрахованоїзгідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», до 13 662,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко