ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа №2240/2261/18

касаційне провадження № К/9901/8885/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.09.2018 (суддя Лабань Г.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 (головуючий суддя - Іваненко Т.В., судді - Кузьменко Л.В., Франовська К.С.) у справі за позовом Приватного малого підприємства "Сковод" до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство "Сковод" (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 02.10.2017 №0005461402, №0005471402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Ісіда Груп", ТОВ "Монсіті Компані", ДП "НЕК "Укренерго", ПАТ "Хмельницькобленерго". Зауважує, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Підприємства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 13.09.2018 позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 02.10.2017 №0005461402, №0005471402.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Підприємством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак, зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. В межах кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача не було встановлено причетності цих чи інших осіб до вчинення дій, які б можна було кваліфікувати за статтею 205 Кримінального кодексу України як фіктивне підприємництво.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.02.2019 скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2017 №0005471402 та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2017 №0005471402 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 02.10.2017 №0005471402 в частині донарахування податку на додану вартість на суму 142455,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 113964,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 28491,00 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судом апеляційної інстанції частині, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що Підприємством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "Ісіда Груп", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак, зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Стосовно інших контрагентів позивача суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про непідтвердження господарських операцій з позивачем.

Відповідач, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ісіда Груп" з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, негативної інформації відносно контрагента позивача, порушення кримінальних провадження стосовно ТОВ "Ісіда Груп" за фактами фіктивного підприємництва, відсутності у вказаного контрагента необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів тощо.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.04.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.07.2024 визнав за можливе розгляд справи в попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 24.07.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом відповідно до статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства у зв`язку з поданням платником заперечення до акту про результати документальної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 12.06.2017 №0861/22-01-14-02/14179178 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, пунктів 5, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(С)БО 15), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (далі - П(С)БО 11), статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції країни 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), в результаті чого платником занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 160782,00 грн, в тому числі: за 2015 рік в сумі 102568,00 грн, за 2016 рік в сумі 58214,00 грн;

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджет, на загальну суму 158038,00 грн, в тому числі: за вересень 2015 в сумі 30921,00 грн; жовтень 2015 в сумі 83043,00 грн; грудень 2015 в сумі 44074,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.10.2017:

№0005461402, яким платнику визначені грошові зобов`язання з податку на прибуток в сумі 160782,00 грн;

№0005471402, яким платнику визначені грошові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 197548,00 грн, з яких: 158038,00 грн. - за основним платежем, 39510,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями, зокрема, з ТОВ "Ісіда Груп", які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначеного вище контрагента позивача, відсутності деяких первинних документів, наявності інформації про порушення кримінальних проваджень , в рамках яких ТОВ "Ісіда Груп" фігурує як фіктивне підприємство, відсутності у вказаного контрагента позивача необхідної кількості трудових ресурсів, матеріальних активів, основних засобів для здійснення господарської діяльності.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судом апеляційної інстанції частині, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №996-ХІV) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальниками товарів (робіт, послуг): ТОВ "Ісіда Груп" за договором купівлі-продажу від 05.10.2015 №182, предметом якого є придбання товарно-матеріальних цінностей відповідно до специфікацій та рахунків-фактури; за договором субпідряду від 12.08.2015 №153/1, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: Розширення телекомунікаційної мережі для підключення до продуктів ПАТ "Укртелеком" бізнес-споживача ТОВ "Ортак" за адресою: м. Мена, вул. Індустріальна на загальну вартість робіт на суму 13603,45 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2267,24 грн; за договором субпідряду від 25.08.2015 №158/1, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по ремонту будівлі підсилювального пункту зв`язку служби ЗДТУ в м. Немирів (заміна системи опалення та водогону) інв. №010010, у Вінницькій області, м. Немирів, вул. Горького, 2 на загальну вартість робіт в сумі 15014,08 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2502,35 грн; за договором субпідряду від 25.08.2015 №161, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: Телефонізація житлових будинків за адресою: м. Погребище мікрорайон Круча (вул. Зарічна, вул. Куйбишева, вул. Дорошенка, вул. Ґонти), телефонізація житлових будинків за адресою: м. Погребище, вул. Зелена на загальну вартість робіт на суму 100355,79 грн, у тому числі податок на додану вартість на суму 16725,96 грн; за договором субпідряду від 28.08.2015 №162, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: Капітальний ремонт покрівлі башти ТХМ СРВО інв.№001047 Вінницька область, Вінницький район, с. Гуменне на загальну вартість робіт на суму 48597,49 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 8099,58 грн; за договором субпідряду від 31.08.2015 №163, предметом якого є виконання ремонтних робіт кабельних ліній 10кВ по об`єктах: ТП-152-ТП-116 JI-169 РП-6 вул. Лікарняна,1; РП-1- ТП-432 JI-221 вул. Івана Франка; ТП-222 - ТП-444 JI-26 РП- 24 вул. Гагаріна; ТП-14-ТП-441 Л-234 РП-31 вул. Вишнева - вул. Качинського; РП-31-ТП-14 Л-71 РП-31 вул. Вишнева, 134/1; ТП-150-ТП-216 Л-147 РП-5 вул. Зарічанська14; ТП-480-ТП-212 Л-147 РП-7 вул. Проспект Миру на загальну суму 21556,13 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 3592,69 грн; за договором субпідряду від 31.08.2015 №163/1, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт кабельної лінії 10кВ (ТП-466-ТП-432 (Л-261 ПС-110 кВ "Центральна") на загальну вартість у сумі 71276,10 грн, у тому числі податок на додану вартість у розмірі 11879,35 грн; за договором субпідряду від 21.09.2015 №179/1, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: Організація послуги L3VPN для бізнес-абонента ПАТ "Ощадбанк" за адресою: м. Кременець, вул. Шевченка,59; Організація послуги L3VPN для бізнес-абонента ПАТ "Ощадбанк" за адресою: м. Ланівці, вул. Грушевського 13 на загальну вартість робіт на суму 8513,05 грн, у тому числі податок на додану вартість у сумі 1418,84 грн; за договором субпідряду від 05.10.2015 №18, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: Надання телекомунікаційних послуг бізнес-абоненту СТОВ "Промінь" у Вінницькій області, Калинівський район, с. Черепашинці, вул. Леніна,10 на загальну вартість 55796,71 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 9299,45 грн; за договором субпідряду від 27.10.2015 №184, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об`єкту: Надання телекомунікаційних послуг бізнес-абоненту Вінницька приватна гімназія "Дельфін" у м. Вінниця, вул. Збишка, 6 на загальну суму 5509,79 грн, в тому числі податок на додану вартість в сумі 918,30 грн.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, довідки про вартість виконання будівельних робіт та витрати, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, виписки банку по рахунках платника тощо.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а придбані товари (роботи, послуги) були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ "Ісіда Груп" з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача, оскільки такі доводи досліджені судами попередніх інстанцій і їх надано відповідну правову оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліків у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема сертифікатів якості, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Доводам скаржника про наявність негативної інформації відносно ТОВ "Ісіда Груп", відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів також дійшла висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінальних проваджень, у яких ТОВ "Ісіда Груп" фігурує як фіктивне підприємство, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено відсутність вироків за даними кримінальними провадженнями. Крім того, судами було встановлено відсутність у зазначених кримінальних провадженнях встановлених фактичних обставин по взаємовідносинам позивача із зазначеним контрагентами. Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаних кримінальних проваджень нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності контрагента, обізнаності позивача щодо протиправних дій його контрагента тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів не переглядає рішення суду апеляційної інстанції в частині взаємовідносин позивача з ДП "НЕК "Укренерго" та ПАТ "Хмельницькобленерго", оскільки зазначене не є предметом касаційного оскарження.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній судом апеляційної інстанції частині.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "Ісіда Груп". Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова В.В. Хохуляк